Рішення № 94125529, 30.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року Справа № 160/11557/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зарахувавши до стажу період роботи з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. у приватному малому підприємстві «Джерело», починаючи з 20.07.2020 року, тобто з дати звернення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20.07.2020р. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком разом з всіма наявними у позивача документами згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення оформлене листом № 0400-0305-8/62428 від 31.07.2020 року, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком. У зазначеному рішенні вказано, що до страхового стажу роботи позивача не зараховано період роботи з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. у Приватному малому підприємстві «Джерело», оскільки пенсійним органом не врахована довідка видана вищезазначеним підприємством, через її неналежне оформлення, а саме: відсутність реєстраційного номеру, дати та підстави її видачі. Враховуючи зазначене страховий стаж роботи позивача становить 20 років 8 місяців та 24 дні, що не дає права на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки вказаний вище період його роботи внесено у трудову книжку з посиланнями на підстави їх внесення. Записи містять усі необхідні відомості щодо прийому та звільнення його з роботи, як цього вимагає чинне законодавство.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України № 1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року – не менше 27 років. На дату звернення до пенсійного органу, загальний страховий стаж позивача складає 20 років 08 місяців та 24 дні. Надана позивачем довідка на підтвердження періоду роботи з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. у Приватному малому підприємстві «Джерело» не оформлена належним чином, оскільки не містить реєстраційного номеру, дати та підстави її видачі, а тому не приймається відповідачем до уваги, звідси зарахувати період роботи позивача з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р відповідач не має підстав. Таким чином, на дату звернення 20.07.2020р. за призначенням пенсії за віком страховий стаж позивача є недостатнім. Зазначене не дає права на призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з чим, оскаржуване рішення оформлене листом № 0400-0305-8/62428 від 31.07.2020 року про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії є правомірним.

Ухвалою суду від 28.09.2020 року вказану справу прийнято до свого провадження та відкрито провадження у справі, згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Першим днем для прийняття рішення по даній справі є 28.11.2020 - вихідний день (субота), у зв`язку з чим, дане рішення прийнято першим робочим днем - 30.11.2020р.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно копії паспорту громадянина України НОМЕР_1 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент звернення для призначення пенсії досяг 60 років.

У трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 13.08.1980р., наявні наступні записи, зокрема, у період з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. працював на посаді директора в Приватному малому підприємстві «Джерело».

Крім того, в матеріалах справи наявна довідка вищезазначеного підприємства, в якій зазначено, що з 01.03.1993р. по 23.06.1999р. ОСОБА_1 , дійсно працював в Приватному малому підприємстві «Джерело» на посаді директора.

Позивачем 20.07.2020р подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення оформлене листом № 0400-0305-8/62428 від 31.07.2020 року, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії з наступних причин. Позивач, на момент звернення, не має достатнього загального страхового стажу, встановленого законодавством. Відповідачем зазначено, що страховий стаж позивача складає 20 років 08 місяців та 24 дні. Надана позивачем довідка на підтвердження періоду роботи з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. у Приватному малому підприємстві «Джерело» не оформлена належним чином, оскільки не містить реєстраційного номеру, дати та підстави її видачі. Таким чином страховий стаж роботи позивача становить менше встановленого Законом України № 1058-IV на дату звернення, в зв`язку з цим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області неможливо призначити позивачу пенсію за віком, так як у позивача відсутній необхідний страховий стаж.

Позивач, не погодившись з відмовою відповідача щодо призначення пенсії, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку, які народилися у період з 01.10.1960 року по 31.03.1961 рік, у 60 років за наявності страхового стажу не менше 27 років з 01.01.2020 року по 31 грудня 2020 року.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» , встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Судом досліджено копію трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 13.08.1980р., в якій зазначено, що у період з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. працював на посаді директора в приватному малому підприємстві «Джерело».

Таким чином, належними документами, а саме трудовою книжкою, підтверджено, що позивач дійсно в період з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. працював в приватному малому підприємстві «Джерело».

Крім того, в матеріалах справи наявна довідка вищезазначеного підприємства, в якій зазначено, про те, що з 01.03.1993р. по 23.06.1999р. позивач працював в Приватному малому підприємстві «Джерело» на посаді директора.

Щодо питання зарахування спірного періоду роботи позивача в Приватному малому підприємстві «Джерело», суд зазначає наступне.

В якості підстави для відмови у зарахуванні до стажу роботи, що враховується у призначення пенсії, означених періодів трудової діяльності позивача відповідачем у рішенні, оформленому листом № 0400-0305-8/62428 від 31.07.2020 року та у відзиві зазначено, що період з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. не може бути зарахований, оскільки надана позивачем довідка на підтвердження періоду роботи з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. у Приватному малому підприємстві «Джерело» не оформлена належним чином, оскільки не містить реєстраційного номеру, дати та підстави її видачі.

Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, з оголяду на те, як вже зазначалося судом, перелік наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Здійснивши системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України та надаючи оцінку доводам сторін, як викладених в заявленій позовній заяві, так і відзиві до неї, суд зазначає наступне.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Таким чином, відповідачем не було взято до уваги приписи ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно змісту якої, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

При цьому, суд зазначає, що з копії трудової книжки НОМЕР_2 наявної в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 у період з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. працював на посаді директора в приватному малому підприємстві «Джерело».

Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі №172/178/17 (2-а/172/21/2017) (адміністративне провадження №К/9901/3499/17), в якій зазначається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної робот, то для підтвердження соціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як вже було зазначено вище, підтвердження стажу для призначення пільгової пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа. Таким чином уточнюючі довідки для підтвердження трудового стажу застосовуються виключно за відсутності відомості у трудовій книжці.

Отже, в даному випадку суд зазначає, що факт роботи позивача у спірний період підтверджується відомостями трудової книжки, які були внесені відповідно до діючого законодавства.

Також суд зазначає, що в разі наявності сумнівів у Пенсійного Фонду щодо роботи позивача в зазначений період, відповідач наділений правом здійснити певні перевірки.

Таким чином, відповідач не позбавлений права провести перевірки щодо періоду роботи позивача з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р., не позбавлений права роз`яснити порядок надання документів для призначення/перерахунку пенсії, та не позбавлений права здійснити підрахунок загального трудового стажу позивача, в разі, якщо такий стаж був вирахуваний з певними виключеннями.

Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач (як суб`єкт владних повноважень) здійснив певні перевірки для захисту конституційного права позивача на пенсію щодо періоду з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не було зараховано ОСОБА_1 до страхового стажу спірний період роботи в Приватному малому підприємстві «Джерело», що на переконання суду, є підставою для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зарахувавши до стажу період роботи з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. у Приватному малому підприємстві «Джерело», починаючи з 20.07.2020 року.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Отже, щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд виходить із того, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Оскільки оскаржуване рішення прийняте відповідачем, оформлене у вигляді листа № 0400-0305-8/62428 від 31.07.2020 року, є актом індивідуальної дії, то суд вважає, що належним способом захисту буде визнати його протиправним та скасувати.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1839288211.1 від 17.09.2020 року.

На підставі ст.139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 840,80грн.

Керуючись ст.ст. 241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, яке оформлене у формі листа № 0400-0305-8/62428 від 31.07.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зарахувавши до стажу період роботи з 01.03.1993 р. по 23.06.1999 р. у Приватному малому підприємстві «Джерело», починаючи з 20.07.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) понесені витрати з оплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Згідно ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова