Рішення № 94125498, 13.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/15767/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі – Луцький прикордонний загін, в/ч 9971, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення 01.08.2020 року остаточного розрахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 29 повних календарних років служби при звільненні ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних при звільнені сум в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 29 повних календарних років служби при звільненні з 01.08.2020 по 30.10.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу на різних посадах Державної прикордонної служби України з серпня 1991 року по липень 2020.

В період з 26.07.2004 по 01.08.2020 позивач проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні та знаходився на всіх видах забезпечення, які передбачені законодавством для військовослужбовців.

Крім того позивач зазначив, що в 2015 році під час проходження військової служби, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальній цілісності України та має посвідчення учасника бойових дій № 016217 від 04.06.2015.

Згідно наказу Голови Державної прикордонної служби України від 21.07.2020 № 690-ОС позивача було звільнено з військової служби у запас, у зв`язку з закінченням строку контракту та наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.07.2020 №459-ос, також було виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2020 року.

Однак 01.08.2020, на дату закінчення проходження позивачем військової служби відповідач не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 29 повних календарних років служби в розмірі 327 615,90 грн., передбачену Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року №558, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23.07.2018 року № 854/32306. Вищезазначені кошти були виплачені несвоєчасно а тільки через три місяці після звільнення а саме 30.10.2020, що підтверджується випискою із карткового рахунку.

Відтак з наведених вище відстав, а також з посиланням на чинне законодавство України та правові висновки судів, вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення 01.08.2020 року остаточного розрахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 29 повних календарних років служби при звільненні на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення та як наслідок просить суд зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільнені сум в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 29 повних календарних років служби при звільненні з 01.08.2020 по 30.10.2020.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, суддею одноособово (а.с.20).

В поданому до суду відзиві Луцький прикордонний загін позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що розрахунок з позивачем відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до чинного законодавства. З наведених підстав відповідач просив в задоволенні позову відмовити.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи у судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відтак, справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною першою статті 258, частиною другою статті 262 КАС України.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, та не заперечується відповідачем по справі те, що ОСОБА_1 в період з 26.07.2004 по 01.08.2020 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні та знаходився на всіх видах забезпечення, які передбачені законодавством для військовослужбовців.

Також судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 04.06.2015 (а.с.12).

Згідно витягу з наказу начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.07.2020 №459-ос полковника ОСОБА_1 , заступника начальника загону з персоналу, звільнено з військової служби в запас наказом Голови Державної прикордонної служби України від 21.07.2020 № 690-ОС, за підпунктом «а», у зв`язку з закінченням строку контракту, також було виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2020 року (а.с.13).

Також наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.07.2020 №459-ос зобов`язано виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 29 повних календарних років служби в сумі 327 615,90 грн.

Як слідує із картки грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також виписки із карткового рахунку АТ КП «ПриватБанк» вищевказані кошти виплачені 30.10.2020 року (а.с.15,17).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статтей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 та в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення даного спору.

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Безпідставними є і доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку у зв`язку з тим, що одноразова грошова допомога не входить до складу грошового забезпечення, оскільки статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за порушення строків виплати усіх належних при звільненні сум, а не лише грошового забезпечення чи заробітної плати, як зазначають відповідач.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 року у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

Як зазначалось вище, наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.07.2020 №459-ос полковника ОСОБА_1 , заступника начальника загону з персоналу, звільнено з військової служби в запас наказом Голови Державної прикордонної служби України від 21.07.2020 № 690-ОС, за підпунктом «а», у зв`язку з закінченням строку контракту, також було виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2020 року . Відтак, остаточною датою закінчення військової служби вважається – 01.08.2020 року.

Станом на день виключення позивача з особового складу частини у зв`язку зі звільненням відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 29 повних календарних років служби в сумі 327 615,90 грн.

Як слідує з матеріалів справи Луцьким прикордонним загоном було перераховано позивачу на картковий рахунок 30.10.2020 року кошти в сумі 327 615,90 грн., що підтверджується також випискою з карткового рахунку Приват-24 та не заперечується відповідачем. При цьому, розмір виплачених сум позивачем не оспорюється.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 30.10.2020 року, тому фактично затримка у розрахунку з 02.08.2019 року (наступного дня після виключення із списків з особового складу у зв`язку зі звільненням) по 29.10.2020 року (по день фактичного розрахунку – 30.01.2020 року) склала – 89 днів.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що всупереч нормам чинного законодавства з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні, чим допущено протиправну бездіяльність.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі – Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2020 року по серпень 2020 року, за два останні повні місяці перед звільненням (червень-липень 2020 року) позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі: 27 290,46 грн. за червень 2020 року (без врахування компенсації податку на доходи фізичних осіб) та 26 928,18 грн. (без врахування компенсації податку на доходи фізичних осіб) за липень 2020 року, що за два місяці становить 54 218,64 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 888,83 грн. (54 218,64 грн./61 день, де 61 – кількість календарних днів у червні-липня 2020 року).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 79 105,87 грн. (888,83 грн. х 89 = 79 105,87 грн.).

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, наведених у рішенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020року по 29.10.2020 року у сумі 79 105,87 грн. (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби – у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Стягнути з Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, код ЄДРПОУ 14321661) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2020 року по 29 жовтня 2020 року у сумі 79 105,87 грн. (сімдесят дев`ять тисяч сто п`ять гривень вісімдесят сім копійок) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський