Рішення № 94124329, 12.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2021Справа № 910/17010/20Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243)

до Товариства з додатковою відповідальністю "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "Ю.ЕС.АЙ." (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 4, корп. 6-А, код ЄДРПОУ 32404600)

про стягнення 95 715,18 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «Ю.ЕС.АЙ.» про відшкодування шкоди в порядку суброгації в розмірі 95 715,18 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.12.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано заву, в якій останній зазначає, що Товариство з додатковою відповідальністю "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "Ю.ЕС.АЙ." сплатило на користь позивача частину страхового відшкодування на підставі Полісу № АО 0314122 в розмірі 30 000,00 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 28.12.2020 року до 11.01.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 12.01.2021 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.11.2019 року у місті Київ по вулиці Кирилівській 38/34 за участю транспортного засобу Ford, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода.

Постановою Подільського районного суду міста Києва від 12.12.2019 визнано водія автомобіля Ford, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 винним у порушенні Правил дорожнього руху та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як свідчать матеріали справи, 15.02.2019 між Приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВК КОНФЕКШЕНЕРІ» (страхувальник) було укладено договір №FO-00322353 добровільного страхування наземних транспортних засобів, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користування і розпорядженням наземним транспортним засобом Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 2018 року випуску.

Частиною 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як свідчать матеріали справи, дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 20.11.2019 відповідно до норм чинного законодавства, була визначена позивачем страховим випадком.

На підставі заяви про настання страхового випадку, рахунку №ВДиС-64336 від 05.12.2019 ТОВ «Віді Автострада», акту виконаних робіт № ВДиСА-004843 від 27.02.2020, Приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" було здійснено розрахунок страхового відшкодування, складено страховий акт № 07651/58/919 від 11.12.2019 та встановлено суму страхового відшкодування у розмірі 88 986,33 грн.

Позивач, на виконання своїх зобов`язань перед страхувальником за договором страхування наземного транспорту, здійснив страхову виплату в розмірі 88 986, 33 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 67008 від 12.12.2019.

Судом вище було встановлено, що постановою Подільського районного суду міста Києва від 12.12.2019 визнано водія автомобіля Ford, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 винним у порушенні Правил дорожнього руху та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Як свідчать матеріали справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу транспортного Ford, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "Ю.ЕС.АЙ." згідно полісу серії АО №0314122. Згідно зазначеного полісу ліміт відповідальності за шкоду майну становить 100 000,00 грн, франшиза складає 1 000,00 грн. Оцінюючи вказані обставини, суд зазначає таке.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Згідно з ч.1 ст.993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст.1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Отже, після виплати позивачем своєму страхувальнику страхового відшкодування за шкоду, завдану 29.11.2019 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди власнику автомобіля Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , до позивача в порядку суброгації перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник позивача мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, Приватне акціонерне товариство "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" відповідно до договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту та статей 993 і 1191 Цивільного кодексу України, набуло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме - до страхової організації, якою здійснено обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності водія (власника) транспортного засобу Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , тобто до Товариства з додатковою відповідальністю "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "Ю.ЕС.АЙ.".

Судом встановлено, що станом на момент звернення до суду з даним позовом Товариство з додатковою відповідальністю "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "Ю.ЕС.АЙ." суму страхового відшкодування в розмірі 87 986,33 грн сплачено так і не було, що стало підставою для нарахування пені та 3% річних.

Також судом встановлено, що 24.12.2020 відповідачем подано заяву, в якій він зазначив, що частину страхового відшкодування Товариство з додатковою відповідальністю "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "Ю.ЕС.АЙ." сплатило, що підтверджується платіжними дорученнями №24855 від 01.12.2020, №24917 від 02.12.2020, № 25206 від 04.12.2020, № 25499 від 08.12.2020 на загальну суму 30 000,00 грн.

Наразі, за висновками суду, вказана заява за своєю правовою природною є саме заявою про закриття провадження по справі в частині стягнення суми страхового відшкодування.

Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку щодо достатності підстав для її задоволення. При цьому, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, з огляду на вказані обставини, суд дійшов висновку, що провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" до Товариства з додатковою відповідальністю "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "Ю.ЕС.АЙ." в частині стягнення страхового відшкодування в сумі 30 000,00 грн підлягає закриттю.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Отже, як випливає із ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України забезпечення зобов`язання може виникати на підставі договору, а також ґрунтуватися на положеннях чинного законодавства України.

Станом на дату звернення до суду із позовною заявою грошові кошти в розмірі 57 986,33 грн відповідачем не сплачені.

За таких обставин, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в розмірі 57 986,33 грн.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України заявив до стягнення 3% річних у сумі 1420,76 грн та пені у сумі 6 308,09 грн, нараховані за період з 16.04.2020 по 29.10.2020.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до ч.2.1. ст.2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Судом становлено, що позивачем на адресу відповідача 13.01.2020 надіслана заява про виплату страхового відшкодування за вих. номером 00046/9220 від 11.01.2020, в якій позивач просив здійснити відшкодування шкоди у розмірі 88 986,33 грн.

Як вбачається з матеріалів справи дана заява отримана відповідачем 15.01.2020.

Відповідно до п.36.5 ст. 36 вказаного Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок 3% річних та пені, періоду їх нарахування, та встановлено, що розрахунок періоду та сума 3% річних та пені є арифметично вірними.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення 3% річних у сумі 1420,76 грн та пені у сумі 6 308,09 грн.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог, наведених ним обґрунтувань та наданих відповідачем доказів, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 30 000,00 грн страхового відшкодування, про задоволення позовних вимог в частині стягнення 57 986,33 грн страхового відшкодування, стягнення 3% річних у сумі 1420,76 грн та пені у сумі 6 308,09 грн.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Що стосується витрат по сплаті судового збору в сумі 30 000,00 грн в частині вимог, провадження за якими закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

За таких підстав, позивачу слід повернути сплачений судовий збір за позовні вимоги в частині яких провадження підлягає закриттю, але оскільки позивач не звертався до суду з клопотанням про повернення йому сплаченого судового збору у відповідній частині, відповідний судовий збір не повертається судом.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору в частині позовних вимог про стягнення 57 986,33 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/17010/20 в частині позовних Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" до Товариства з додатковою відповідальністю "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "Ю.ЕС.АЙ." про стягнення страхового відшкодування в сумі 30 000,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "Ю.ЕС.АЙ." (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 4, корп. 6-А, код ЄДРПОУ 32404600) на користь Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) страхове відшкодування в розмірі 57 986 (п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) грн 33 коп., пеню в сумі 6 308 (шість тисяч триста вісім) грн 09 коп., 3% річних в розмірі 1420 (одна тисяча чотириста двадцять) грн 76 коп. та витрати на сплату судового збору в сумі 1 443 (одна тисяча чотириста сорок три) грн 17 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.01.2021

Суддя І.О. Андреїшина