Рішення № 94124324, 12.01.2021, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
12.01.2021
Номер справи
910/16874/20
Номер документу
94124324
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2021Справа № 910/16874/20Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району" м. Києва (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 30, код ЄДРПОУ 31868786)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КВАДРАТ-ШУЛЯВКА" (03035, м. Київ, вул. Довженка, будинок П/П, № 1-Б, код ЄДРПОУ 30677492)

про стягнення заборгованості у розмірі 3 462,29 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району» м. Києва звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАДРАТ-ШУЛЯВКА» про стягнення основної заборгованості у розмірі - 3 462,29 грн за договором № 26/13 від 22.10.2003 про надання послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 05.11.2020 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена позивачу - 10.11.2020 та відповідачу - 18.11.2020.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.11.2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 28.12.2020 року до 11.01.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 12.01.2021 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22 жовтня 2003 року між Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району" м. Києва (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КВАДРАТ-ШУЛЯВКА" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір № 26/13.

Відповідно до п. 1.1. договору виконавець в межах своїх повноважень, надає послуги по утриманню в належному стані території навколо рекламних конструкцій замовника, розміщених на території Шевченківського району м. Києва та право на їх розташування на підвідомчій виконавцю території у місцях, згідно з затвердженою сторонами адресною програмою. Замовник здійснює оплату за надані виконавцем послуги на умовах статті 3 цього договору.

Згідно з п. 3.2. договору оплата здійснюється замовником щомісячно. Порядок оплати - до п`ятого числа місяця, наступного за звітним періодом. За несвоєчасну оплату замовнику виставляється пеня в розмірі 0,5 % від нарахованої йому суми за кожен день прострочки.

Оплата проводиться по безготівковому рахунку шляхом переказу грошових коштів із рахунку замовника на розрахунковий рахунок виконавця згідно акту виконаних робіт - форма 2 з моменту встановлення конструкцій (п.3.3. договору).

Відповідно до п.4.1. договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє на протязі року4. Якщо за один місяць до закінчення дії договору сторони не виявили бажання розірвати договір і не повідомили про це письмово одна одну, то він вважається продовженим на такий самий термін.

3 січня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до договору № 26/13 від 22.10.2003, відповідно до якої вартість робіт по утриманню в належному стані території навколо рекламних конструкцій становить 266,33 грн на місяць.

В період з січня 2018 року по січень 2019 року, позивачем було надано послуги по утриманню в належному стані території навколо рекламних конструкцій замовника на загальну суму 3 462, 29 грн.

Позивач вказує, що відповідач за надані послуги не розрахувався, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 3 462, 29 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та актом звіряння взаємних розрахунків за період з січня 2018 року по січень 2019 року.

19.11.2019 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 66 від 11.11.2019, в якій позивач запропонував позивачу розглянути претензію та сплатити заборгованість до 30.11.2019. Докази направлення претензії долучено до матеріалів справи.

Проте дану претензію відповідач залишив без відповіді.

01.10.2020 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію № 08-2/18, в якій позивач запропонував розглянути претензію та сплатити заборгованість в розмірі 3 462,29 грн. Також позивач в претензії зазначив, що при неможливості погашення боргу в повному обсязі пропонує укласти з підприємством графік погашення заборгованості. Докази направлення вказаної претензії відповідачу містяться в матеріалах справи.

Однак ані оплати боргу, ані письмової відповіді на претензію позивачем не отримано.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідачем оплата за надані позивачем послуги за договором № 26/13 від 22.10.2003 в повному обсязі здійснена не була, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 3 462, 29 грн, що стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем існували договірні відносини про надання позивачем відповідачу послуг з прибирання навколо рекламоносіїв.

Так, у період з січня 2018 року по січень 2019 року позивачем надані, а відповідачем прийняті послуги на загальну суму 3 462, 29 грн, проте відповідач за ці послуги не, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "КВАДРАТ-ШУЛЯВКА" виникла заборгованість в сумі 3 462, 29 грн, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме:

- № ОУ-0000018 за січень 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № 0200000238 за лютий 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № 0300000195 за березень 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № 0400000011 за квітень 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № 05000000209 за травень 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № 06000000270 за червень 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № ОУ-0559 за липень 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № 0800000237 за серпень 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № 0900000235 за вересень 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № 1000000212 за жовтень 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № 1100000600 за листопад 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № 1200000250 за грудень 2018 року на суму 266, 33 грн;

- № ОУ-0000014 за січень 2019 року на суму 266, 33 грн.

Таким чином позивач виконав свої договірні зобов`язання за даним договором у повному обсязі, надав послуги по утриманню в належному стані території навколо рекламних конструкцій замовника.

Судом встановлено, що акт № ОУ-0000018 за січень 2018 року позивач неодноразово надсилав відповідачу для підписання, проте відповідач підписані екземпляри актів позивачу не повернув та мотивованої відмови від підписання зазначеного акту не надав.

При цьому ні нормами чинного законодавства, ні умовами договору не передбачено обов`язку позивача вчиняти дії щодо спонукання відповідача до підписання актів здачі прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів сплати заборгованості в розмірі 3 462, 29 грн відповідачем не надано.

Оскільки відповідач належними та допустимими доказами відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України факту невиконання своїх зобов`язань за спірним договором не спростував, а матеріали справи їх не містять, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "КВАДРАТ-ШУЛЯВКА" не виконано своїх зобов`язань за договором № 26/13 від 22.10.2003.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в сумі 3 462,29 грн.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КВАДРАТ-ШУЛЯВКА" (03035, м. Київ, вул. Довженка, будинок П/П, № 1-Б, код ЄДРПОУ 30677492) на користь Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району" м. Києва (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 30, код ЄДРПОУ 31868786) заборгованість у розмірі 3 462 (три тисячі чотириста шістдесят дві) грн 29 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.01.2021

Суддя І.О. Андреїшина

Часті запитання

Який тип судового документу № 94124324 ?

Документ № 94124324 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 94124324 ?

Дата ухвалення - 12.01.2021

Яка форма судочинства по судовому документу № 94124324 ?

Форма судочинства - Господарське

В якому cуді було засідання по документу № 94124324 ?

В Господарський суд м. Києва
Попередній документ : 94124323
Наступний документ : 94124326