Рішення № 94110107, 11.01.2021, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/2078/20

2/331/171/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2021 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Жукової О.Є.

за участю секретаря – Мироненко О.В.

представника позивачів- ОСОБА_1

представника відповідачва- ОСОБА_2

розглянувши в загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів, визнання договору не відновлюваної кредитної лінії та договору іпотеки нерухомого майна припиненим ,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в травні 2020 року звернулись до суду з вказаним позовом , в якому просили визнати договір невідновлюваної кредитної лінії № 492-Ф від 07 червня 2006 року укладений між ВАТ « Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 припиненим, а також визнати припиненим договір іпотеки нерухомого майна № 2Z/492-Ф від 04 липня 2006 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 .

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що оскільки ОСОБА_3 рішення суду про дострокове стягнення з нього суми заборгованості за кредитним договором виконав в повному обсязі , зобов`язання за кредитним договором є припиненими в зв' язку з фактичним виконанням зобов' язання, що відповідно, свідчить про припинення зобов`язання за договором іпотеки, яке є похідним від кредитного договору.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Антоненко М.В. від 09 червня 2020 року провадження по справі відкрите.Визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

17.06.2020 року відповідач надав відзив на позов, в якому з огляду на наявність у ОСОБА_3 заборгованості за договором станом на 15.08.2019 року у розмірі 22 034,62 дол. США, з яких: прострочена заборгованість за відсотками - 7 751,09 дол. США; пеня - 14 283,53 дол. США, в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2020 року задоволено заяву про самовідвід судді Антоненко М.В. та справу передано для вирішення питання про передачу справи іншому судді в порядку встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2020 року , вказану справу передано судді Жуковій О.Є..

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Жукової О.Є. від 01 жовтня 2020 року вказану справу прийнято до свого провадження .

У вступному слові представник позивачів позовні вимоги підтримав в поновму обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав викладених у відзиві.

Суд, вислухавши вступне слово учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

07 червня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено Договір невідновлюваної кредитної лінії № 492-Ф .

Відповідно до п.п. 1.1 п. 1 Кредитного договору Позивачем - 1 було отримано кредит у сумі 39 600,00 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 13% річних, строком до 04 червня 2021 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з Кредитного договору, 04 липня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 укладено Договір іпотеки нерухомого майна № 2Z/492-Ф, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. за реєстровим № 3500.

Відповідно до п.п. 1.2 п. 1 Договору іпотеки, предметом іпотеки є: нежиле приміщення V літ. А-5, загальною площею 85,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно п.п. 3.3.1 п. 3.3 Кредитного договору, Позичальник зобов`язався належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором.

Відповідно до п.п. 3.2.4. п. 3.2 Кредитного договору, при виникненні простроченої заборгованості за кредитом, Банк має право вимагати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів за Кредитним договором.

Згідно розділу 2 Кредитного договору, сторони встановили можливість встановлення дострокового повернення кредиту, а саме: позичальник був зобов`язаний достроково повністю повернути кредит, сплатити проценти за фактичний період користування кредитом у разі настання випадків, передбачених п. 2.3 цього договору. Зобов`язання, передбачене цим пунктом повинне бути виконане позичальником протягом 5 робочих днів з дати надіслання Банком Позичальнику відповідної письмової вимоги.

16 травня 2014 року Відповідач надав позивачам вимогу про усунення порушення зобов`язань за договором не відновлювальної кредитної лінії від 07.06.2006 року за № 492-Ф.

В 2015 році відповідач звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, в порядку ст. 1049-1050 ЦК України.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2015 року у справі 331/3234/15-ц було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0325 філії - Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 22041,90 доларів США, з яких: кредит 20263, 49 доларів США, відсотки 1512,26 доларів США, пеня за прострочення відсотків - 122,61 доларів США, пеня за прострочення кредиту - 125,31 доларів США, 3% річних від простроченої суми відсотків 8,93 доларів США, 3% річних від простроченої суми кредиту 9,30 доларів США.

Рішення набрало чинності 07.12.2015 року.

Відповідно до квитанції № 213369263 від 30.03.2018 року ОСОБА_3 сплатив заборгованість за кредитним договором в розмірі 22 041,90 дол. США. , виконавши рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.10.2015 року у повному обсязі.

Натомість , відповідно до листа Відповідача за № 107.20/2-1473 від 19.08.2019 року станом на 15.08.2019 року за ОСОБА_3 існує заборгованість за Кредитним договором у розмірі 22 034,62 долара США, з яких: прострочена заборгованість за відсотками - 7 751,09 дол. США; пеня - 14 283,53 дол. США.

З матеріалів справи вбачається, що у кредитному договорі сторони узгодили термін повного погашення кредиту до 04 червня 2021 року з можливістю його дострокового стягнення.

У 2015 році банк подав до суду позов про дострокове солідарне стягнення кредитної заборгованості з відповідачів (справа № 331/3234/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. Оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування (пункт 54 цієї постанови), то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду.».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.».

У зв`язку з наведеним право банку на стягнення відсотків і пені за період після пред`явлення у 2015 році вимог про дострокове стягнення кредиту припинилося саме з моменту подання такого позову ( Постанова Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 347/2419/15), а отже нарахування відповідачем відсотків та пені у розмірі 22 034,62 долара США після звернення до суду , з яких: прострочена заборгованість за відсотками - 7 751,09 дол. США; пеня - 14 283,53 дол. США є неправомірним.

Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.

Разом з тим статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов`язання вважаються припиненими.

За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку», частини першої статті 572 ЦК України та частини першої статті 575 іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).

За системним аналізом зазначених норм права, іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі його виконання.

У пунктах 41 - 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)».

З огляду на те, що матеріали справи містять докази погашення кредитного зобов`язання позивачем ОСОБА_3 відповідно до квитанції № 213369263 від 30.03.2018 року та зарахування на банківський рахунок позикодавця грошової суми, стягнутою за рішенням суду , позовні вимоги щодо припинення кредитного договору та іпотечного договору є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, і з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за дві вимоги немайнового характеру.

Керуючись ст. 3,4,11-13, 19, 263, 265 , 279, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів, визнання договору не відновлюваної кредитної лінії та договору іпотеки нерухомого майна припиненим задовольнити.

Визнати договір невідновлювальної кредитної лінії № 492-Ф від 07 червня 2006 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 припиненим.

Визнати договір іпотеки нерухомого майна № 2Z/492-Ф від 04 липня 2006 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 припиненим

Стягнути з Акціонерного товариства « Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства « Державний ощадний банк України» (місце знаходження: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 48, ЄДРПОУ 02760363) на користь держави судовий збір в сумі 1681 гривня 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст судового рішення складений 12 січня 2021 року.

Суддя:

11.01.2021