Рішення № 94098462, 12.01.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11005/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1942 (с. Радісне, Біляївський район, Одеська область, 67673) про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1942 (далі в/ч А1942), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась в не нарахуванні та не виплаті йому - ОСОБА_1 за період з 1 січня 2016 року по 20 жовтня 2017 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 1 січня 2016 року по 20 жовтня 2017 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1942, яка виразилась у неврахуванні щомісячної додаткової грошової винагороди при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби;

- зобов`язати військову частину А1942 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Позивач також просив встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

Позивач зазначив, що він проходив військову службу в Збройних Силах України у в/ч А1942 та 20.10.2017 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення в зв`язку зі звільненням з військової служби згідно з наказом командира військової частини А1942 (по стройовій частині) від 20.10.2017 року №244. Під час проходження військової служби він отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 19.05.2015 року.

При цьому, за період з 1 січня 2016 року по 20 жовтня 2017 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, що підтверджується Довідкою про виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року.

Крім того, за період з 06.06.2015 року по 20.10.2017 року він додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідачем з ним не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки.

Позивач вказує, що при виключенні зі списків особового складу частини йому була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби. Однак, зазначена одноразова грошова допомога була нарахована та виплачена йому без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, що підтверджується розрахунково- платіжною відомістю №150 від 20.10.2017 року.

06.08.2020 року він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік та донарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Однак, листом від 11.09.2020 року за вих. №412/1984 йому було відмовлено в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Про одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби відповіді він не отримав.

Позивач вважаючи дії відповідача протиправними, такими, що порушують її права та вимоги Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ (далі за текстом - Закон №1282-ХІІ) та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якими грошове забезпечення підлягає індексації, а також компенсації підлягають невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, просив задовольнити позов.

Позивач також вказує, що відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Розмір отримуваної ним щомісячної додаткової грошової винагороди на момент звільнення становив 60% місячного грошового забезпечення.

Підставою для виплати одноразової грошової допомоги без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди стали вимоги пункту 38.6 Інструкції, яка була чинною на момент його звільнення з військової служби. Разом з тим, застосовуючи вищевказану Інструкцію як спеціальний нормативно - правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Таким чином, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-XII, а не підзаконний акт, який звужує поняття грошового забезпечення та суперечить вимогам Закону №2011-XII.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. До грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Позивач вважає, що за жодних обставин щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.

При цьому позивач просив вархувати правову позицію Верховного Суду, викладу у постановах від 16.05.2019 у справі №826/11679/17 (провадження № К/9901/7222/19), від 31.07.2019 у справі №826/3398/17 (провадження №К/9901/47590/18), від 08.08.2019 у справі №802/955/17-а (провадження №К/9901/30188/18) та від 19.09.2019 у справі № 826/14564/17 (провадження №К/9901/49169/18), яка в силу частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та частини 5 статті 242 КАС України, має враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Ухвалою суду від 26.10.2020 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 26.11.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представником відповідача до суду наданий відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача не заперечував, що позивачу за час проходження військової служби у військовій частині А1942 додаткова відпустка йому як учаснику бойових дій за період 2015-2017 роки не надавалась та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки не виплачувалась. Представник зазначає, що відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку із вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду,- тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку із хворобою або лікуванням після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У той же час при звільненні рапорт з волевиявленням позивача про надання додаткової відпустки до військової частини А1942 не надходило, відтак і підстави для її надання/ненадання або виплати грошової компенсації у військової частини були відсутні.

Щодо виплати індексації представник відповідача зазначив, що виплата залежить від обсягу фінансування на відповідний рік. Відповідно до статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 №№13/700/з, 78/0/66-17 - механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. В межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 - лютому 2018 роках у Міністерства оборони не було, про що свідчить Лист Департаменту фінансів від 26.03.2018 №248/1485.

Представник вважає необґрунтованими вимоги позивача відносно нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, оскільки п 2 Розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 містить перелік складових грошового забезпечення, а саме: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові види грошового забезпечення. Додаткова грошова винагорода відноситься до одноразових видів грошового забезпечення та не входить до структури одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, а відтак не має враховуватися при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу, зокрема, у в/ч А1942 та наказом командира в/ч А1942 від 20.10.2017 року №244 капітана 2 ранга ОСОБА_1 звільненого в запас вважати таким, що справи та посаду здав та вибув для зарахування на військовий облік до Приморського РВК м. Одеса. 20.10.2017 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.28).

Згідно з посвідченням виданим 19.05.2015 року позивач є учасником бойових дій (а.с.7).

Позивач вважаючи, що йому під час служби не нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року, не виплачена при звільнені компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій, а також не в повному обсязі , звернувся до відповідача із заявою (а.с.34-36) та отримав відповідь від 11.09.2020 року про відсутність підстав для задоволення заяви щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року та виплати компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Відповідь щодо виплати у не повному обсязі одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби не надана (а.с.37-38).

Вважаючи порушеними свої права, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період його служби у в/ч А1942 у період з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року та не нарахування та невиплати компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій та невиплати у повному обсязі одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Статтею2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно зі статтею 1 цього Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною 2 ст.5 Закону встановлено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Законом України №76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Вказана частина ст.5 діє в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року, а саме проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо спірних правовідносин по даній справі висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі №825/874/17, який зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року від 17.07.2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Однак, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин не проведення розрахунку).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Верховний Суд зазначив, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Суд вважає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Судом встановлено, що за спірний період позивачу взагалі не нарахована індексацію грошового забезпечення та надана відповідь позивачу за його заявою про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, у зв`язку з чим суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка виразилась в не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року, підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмови відповідача викладену у листі від 11.09.2020 року щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року.

Також підлягають частковому задоволенню позовні вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті грошової компенсації за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням того що відповідач протиправно відмовив позивачу за його заявою у нарахуванні та виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Крім того, період днів відпустки повинен визначити відповідач за період служби позивача та з дня отримання ним посвідчення учасника бойових дій до звільнення, тобто за період з 19.05.2015 року по 10.10.2017 року.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмови відповідача викладену у листі від 11.09.2020 року щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 19.05.2015 року по 10.10.2017 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити вказану компенсацію за період з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року.

При цьому суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, регламентовані Законом України «Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки»), Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлені види щорічних відпусток, а саме: основна та додаткова, а також інші додаткові відпустки.

Статтею 16-2 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, зокрема, учасникам бойових дій додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12).

Статтею 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються, відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Стаття 16-2 Закону України «Про відпустки» знаходиться у розділі ІІІ вказаного Закону, який має назву «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі у змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності», проте, зміст статті свідчить про те, що вказана відпустка надається тривалістю 14 календарних днів на рік, тобто щорічно тривалістю 14 днів.

Крім того, статтею 10 Закону України «Про відпустки» розділу ІІ «Щорічні відпустки» регламентований порядок надання щорічних відпусток.

Згідно з п. 8 ч. 13 ст. 10 Закону України «Про відпустки», щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказана норма співвідноситься з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Таким чином, позивачу, який не використав щорічну додаткову відпустку, при його звільненні відповідач повинен був нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку.

Крім того, суд вважає, що вказана справа в цієї частині позовних вимог є типовою.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі № 620/4218/18 (зразкова справа) зазначено, що ознаками типової справи є: - позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; - відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; - підстави спору: а) фактичні відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; - предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період, визначений підпунктами 17-18 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період, визначений підпунктами 17-18 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 року по справі № 620/4218/18 зазначив, що, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 21.08.2019 року залишила без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року по зразковій справі №620/4218/18.

У постанові ВП Верховного Суду від 21.08.2019 року також зазначено, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Таким чином, згідно правового висновку Верховного Суду, дія особливого періоду не є підставою для не нарахування та невиплати військовослужбовцю при його звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку, у зв`язку з чим суд не приймає відповідні доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позов.

ЄСПЛ у справах «Бакалов проти України», «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України», зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Крім того, ЄСПЛ у рішеннях по справам «Кечко проти України», «Сук проти України» зауважив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Також ж, суд вважає неспроможним посилання представника відповідача на відсутність звернення позивача із вимогою надати відпустку, або надати компенсацію за невикористану відпустку, оскільки при звільненні особи зі служби питання повного розрахунку з особою покладається на суб`єкта призначення.

Крім того, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у неврахуванні щомісячної додаткової грошової винагороди при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та зобовязанння здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає необхідним врахувати при висновки викладені у постановах Великої палати Верховного Суду у справі №522/2738/17 та Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №826/11679/17.

Правові висновки Великої палати Верховного Суду та Верховного Суду полягають в наступному.

Відповідно до ч.2 ст. 15 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем- жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

За змістом п.9.1 розділу IX Інструкції грошове забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я, включає: оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавки за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення). Аналогічні норми щодо невключення винагород до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом МОУ від 24.10.2016 року №550.

Разом з тим, застосовуючи вищеозначені Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд апеляційної інстанції не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Як правильно було зауважено судом першої інстанції, ч.4 ст.9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону № 2011-XII.

Колегія суддів також враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків: згідно з частинами другою, третьою ст.9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Згідно з довідкою про виплату грошового забезпечення позивачу ОСОБА_1 з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року (а.с.30) йому додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови КМУ №889, нараховувалась та виплачувалась щомісяця, а тому, за жодних обставин така винагорода не може вважатись одноразовою. Відповідно вона повинна бути врахована при обчисленні та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби;

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею ст.245 КАС України встановлено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені обставини суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судом не встановлено на час прийняття рішення по справі підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А1942 (с. Радісне, Біляївський район, Одеська область, 67673, код ЄДРПОУ 26614113) про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову військової частини А1942 викладену у листі від 11.09.2020 року щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині А1942 за період з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року.

Зобов`язати військову частину А1942 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині А1942 у період з 01.01.2016 року по 20.10.2017 року.

Визнати протиправною відмову військової частини А1942 викладену у листі від 11.09.2020 року щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 19.05.2015 року по 10.10.2017 року.

Зобов`язати військову частину А1942 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 19.05.2015 року по 10.10.2017 року.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1942, яка виразилась у неврахуванні щомісячної додаткової грошової винагороди при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби;

Зобов`язати військову частину А1942 здійснити перерахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, та здійнити виплату перерахованої одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.