Рішення № 94097317, 12.01.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 січня 2021 року Справа № 280/7725/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до військової частини А 1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

28.10.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини А 1978 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А1978 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 23.09.2019;

зобов`язати військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.09.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 наказом від 23.09.2019 №235 звільнено з військової служби. Вважаючи, що в період проходження служби нарахування грошового забезпечення проводилось не в повному обсязі, а саме не проводилась індексація грошового забезпечення, позивач у серпні 2020 року звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.09.2019, обрахованої на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Відповідачем повідомлено, що індексація за період з 01.01.2016 по 23.09.2019 не нараховувалась та не виплачена у зв`язку із відсутністю підстав для її виплати. Вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення протиправною та просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 02.11.2020 відкрито провадження у справі №280/7725/20; справу ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що індексація грошового забезпечення не може вважатися складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Крім того, у відповідності до повідомлення Директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 № 248/1485 надані роз`яснення наступного змісту. Так, відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України - не було. В зв`язку з чим відповідач вважає, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку командування ВЧ А1978 стосовно позивача допущено не було. Крім того вказує на пропущення позивачем строку звернення до суду. З наведених підстав просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

03.12.2020 від представника позивача надійшла заява (вх. №58744) про компенсацію судових витрат, а саме витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 2 000,00 грн.

04.01.2021 від відповідача надійшла заява (вх. №77), в якій він просить суд відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, оскільки вважає, що сума таких витрат є завищеною.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу та наказом командира військової частини А 1978 (по стройовій частині) від 23.09.2019 № 235 звільнений у запас (у зв`язку із закінченням строку контракту).

В період з 01.01.2016 по 23.09.2019 нарахування грошового забезпечення позивача, зокрема індексація грошового забезпечення, проводилося не в повному обсязі.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 13.06.2020, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.09.2019, обраховану на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

Матеріали справи не містять доказів надання позивачу відповіді на вказану заяву.

ОСОБА_1 , вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення, звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

В силу статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно пункту першого статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пунктів другого, третього статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України в «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).

Відповідно до ст. 2 Закону № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 2 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Отже, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Згідно пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.

При цьому, нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Однак, пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Суд зазначає, що посилання відповідача, як на підставу ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, на положення статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік є необґрунтованими.

Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина А 1978, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що останнім надсилалися до вищестоящого органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.

Крім того, безпідставними є посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, згідно яких визначено не нараховувати індексацію до окремого роз`яснення.

Як вже зазначалось, обов`язок здійснення індексації грошових коштів (грошового забезпечення) населення визначений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». В свою чергу, роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України мають лише рекомендаційний характер, а тому не можуть бути підставою для не нарахування та не виплати позивачу індексації.

Посилання відповідача на відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

Суд дійшов висновку, що відповідач, не здійснивши нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу, допустив протиправну бездіяльність.

Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

На думку суду, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення є належним та ефективних способом захисту прав ОСОБА_1 .

Посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду суд відхиляє, оскільки даний позов стосується грошового забезпечення позивача, а відповідно позивач не обмежений строком звернення до суду зі спірного питання, відповідно до положень статті 233 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на правову допомогу суд зазначає про таке.

Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Позивачем до матеріалів справи надано копії:

Договору про надання правової допомоги від 02.09.2020 б/н, відповідно до умов якого Адвокат (Балика Павло Олександрович) зобов`язується надати правову допомогу, в тому числі за окремими дорученнями Клієнта ( ОСОБА_1 ) (п. 1.1 Договору) та Додаткової угоди від 02.09.2020 №1;

свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.06.2017 ЗП 001337;

ордера на надання правничої (правової) допомоги від 23.10.2020 серії АР №1026820;

звіту від 01.12.2020 №1 про виконання доручення (складання та подання до суду позовної заяви - 8 год., 2 000,00 грн.);

квитанції до прибуткового касового ордера від 02.12.2020 №12 на суму 2 000,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Звідси, враховуючи предмет спору, а також те, що дана справа є справою незначної складності, яка потребувала від адвоката незначного об`єму наданих послуг (складання позовної заяви), суд вважає, що понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 000,00 грн. є неспівмірним із складністю даної справи, а отже такі витрати, що підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, необхідно зменшити до 1 000,00 грн.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог ст. 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасника бойових дій.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ 08160298) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.09.2019.

3. Зобов`язати військову частину А 1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ 08160298) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.09.2019.

4. Судові витрати зі сплати витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А 1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ 08160298).

У стягненні на користь ОСОБА_1 з військової частини А 1978 судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 1 000,00 грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення виготовлено та підписано 12.01.2021.

Суддя Ю.П. Бойченко