Рішення № 94096761, 13.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року Справа № 160/11235/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дніпровська міська рада про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 27.04.2018 року № 909351-1312-0466 форми «Ф»;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 13.05.2019 року № 28411-5050-0466 форми «Ф»;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 05.05.2020 року №4518916-5040-0466 форми «Ф».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем безпідставно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення про визначення зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб. Вказує, що особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Кодексу не повинна сплачувати земельний податок.

Крім того, позивач зазначила, що відповідачем не надано документів, які б свідчили про правомірність визначення ним площі земельної ділянки з урахуванням пропорційності частки прибудинкової території, який обмежився зазначенням площі нежитлового приміщення, ототожнивши таку з площею земельної ділянки. При цьому, контролюючим органом не було використано дані державного земельного кадастру при розрахунку податкового зобов`язання.

Ухвалою суду від 21.09.2020 року було відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було надано до суду відзив на позов, який долучено до матеріалів справи. Відповідач звернув увагу на те, що користування будівлею (спорудою) неможливе без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов`язок щодо сплати сум податкових зобов`язань зі сплати за землю у власника будівлі (споруди) виникає не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою. Відповідач зазначає, що відповідно до вимог Податкового кодексу України, земельна ділянка під об`єктом нерухомості, яка є у користуванні позивача, є об`єктом оподаткування, а позивач, як користувач земельної ділянки, є платником земельного податку.

Також відповідач у відзиві зазначив, що належним правонаступником Головного управління ДФС у Дніпропетровській області є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.

Беручи до уваги викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

28.10.2020 року позивачем надано до суду відповідь на відзив, яку долучено до матеріалів справи. Позивач не погоджується з позицією відповідача, викладеною у відзиві та вважає її необґрунтованою.

Позивач зазначає, що нерухоме майно, яке належить позивачу на праві приватної власності, знаходиться в багатоквартирному (п`ятиповерховому) будинку.

На думку позивача, права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком та відповідну прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тому, безпосереднім платником земельного податку виступатиме особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб`єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем нараховано суму з земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку стосовно якої позивач не є власником.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідачем здійснено нарахування земельного податку без отримання даних з Державного земельного кадастру. Натомість, жодним нормативно-правовим актом не визначено дані ІС «Податковий блок» як підстави для здійснення розрахунку, що підтверджує безпідставність розрахунку сум земельного податку в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях.

З урахуванням викладеного, позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 16.11.2020 року залучено до участі в адміністративній справі № 160/11235/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Дніпровську міську раду та встановлено строк для подання письмових пояснень щодо позову разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються письмові пояснення.

У встановлений судом строк, представником Дніпровської міської ради надано до суду письмові пояснення щодо позову, які долучено до матеріалів справи.

Дніпровська міська рада вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки факт того, що позивачем не було оформлено право користування земельною ділянкою у визначеному чинним законодавством порядку не позбавляє обов`язку позивача щодо сплати земельного податку як землекористувача.

Крім того, третя особа зазначає, що позивачем порушуються норми земельного законодавства, зокрема, положення ст. 211 Земельного кодексу України щодо використання земельної ділянки без належного оформлення прав на неї.

Третя особа зазначає, що однією з важливих гарантій захисту земельних, майнових та інших суб`єктивних прав і законних інтересів власників землі й землекористувачів є здійснення плати за землю, що визначено нормами чинного законодавства.

Тому, третя особа просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення загальною площею 337 кв.м., у підвалі житлового будинку літ. А-5 зал гральних автоматів, більярдна і кафе - приміщення № І поз. 1-17, загальною площею 337,0 кв.м., у т.ч. тамбур літ. а'-1, вхід у підвал літ. а2-1 та приямок літ. а3, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1172, виданого 09.11.2017 року, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Фартушна Т.М., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.11.2017 року № 103205349, копія якого наявна в матеріалах справи.

Листом ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 19.08.2020 року №81310/10/04-36-33-01-11 «Про надання інформації» на адвокатський запит від 12.08.2020 року, повідомлено, що оскільки ОСОБА_1 є власницею нежитлового приміщення, обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Вказано, що керуючись п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, позивачу сформовано податкові повідомлення-рішення (форма Ф) щодо суми нарахованого податкового зобов`язання із земельного податку: № 9093-51-1312-0466 від 27.04.2018 року за 2018 рік на суму 33 829,34 грн., яке направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку та повернуто до контролюючого органу 13.06.2018 року з позначкою «за закінченням терміну зберігання»; № 28411-5050-0466 від 13.05.2019 року за 2019 рік на суму 33829,34 грн., яке направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку та повернуто до контролюючого органу 20.08.2019 року з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

При цьому, зазначено, що розрахунок податкового зобов`язання із земельного податку за 2018-2019 роки проводився згідно нормативної грошової оцінки за 1 кв. м. земельної ділянки, наданої ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, з урахуванням зони розташування даної ділянки, її цільового призначення та індексації відповідно до ст. 289 Кодексу. Таким чином, сума земельного податку складає: 1 003 837,98 грн. х 0,0337 га = 33 829, 34 грн., де 1 003 837, 98 грн. - тариф за 1 кв. м. земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1.

У даному листі зазначено, що за даними аналітично-інформаційної системи ДПС України в інтегрованій картці платника із земельного податку по коду платежу (18010700) станом на 01.07.2020 року обліковувався податковий борг на загальну суму 67 658,68 грн., який утворився у зв`язку з несплатою податкового зобов`язання з плати за землю за 2018 рік в сумі 33 829,34 грн. та за 2019 рік в сумі 33 829,34 грн.

Додатково повідомлено, що у зв`язку зі сплатою платником 28.07.2020 року грошового зобов`язання в сумі 33 830,00 грн., станом на 17.08.2020 року в ІКП обліковується податковий борг в сумі 41 444,92 грн. ( у т. ч. пеня - 7616,24 грн., податкове зобов`язання за 2019 рік - 33 828,68 грн.).

Також судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 05.05.2020 року № 4518916-5040-0466, відповідно до якого визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік на загальну суму 33829,34 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (ст.13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадинами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України) від 25.10.2001р. №2768-111 (зі змінами та доповненнями), а справляння плати за землю - Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями).

Так, згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Статтею 36 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено податковий обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України); земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) - пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди - пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

За правилами п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об`єктами оподаткування земельним податком є:

земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;

земельні частки (паї), які перебувають у власності (п. 270.1 ст. 270 ПК України).

При цьому, положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

У ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, врегульовано положеннями статті 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідач в розрахунку плати за землю не обґрунтував суму визначеного податкового зобов`язання, а обмежився зазначенням площі земельної ділянки, ототожнивши таку площу з площею належного позивачу нежитлового приміщення.

На переконання суду, позивачем обґрунтовано вказано, що контролюючим органом не використано дані державного земельного кадастру при розрахунку податкового зобов`язання.

Відповідно до абз. 1 п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У відповідності до п. п. 3 п. 58.1 ст. 58 ПК України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЗК України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Згідно з пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Також, згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17 жовтня 2012 року №1051 кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів: НЗК:НКК, де НДК - дванадцятизначний номер кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових зон становить 999999999999), в якому останні дві цифри відокремлюються від перших десяти двокрапкою; НКК - тризначний номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових кварталів у межах кадастрової зони становить 999).

Разом з тим, при визначенні грошового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб, відповідачем не визначено площі земельної ділянки, що відповідає площі приміщення, яке на праві власності належать позивачеві, не ідентифіковано земельну ділянку (не зазначено кадастрового номеру земельної ділянки), що не дає можливості визначити, відповідно до якої конкретно земельної ділянки розраховано земельний податок.

При цьому, відповідач використовує показник площі земельної ділянки, не зазначаючи ні загальної площі земельної ділянки, ні деталізованого розрахунку частини земельної ділянки пропорційно до займаної площі нежитловим приміщенням, що належить позивачу з урахуванням тієї обставини, що загальна площа приміщення, що належить позивачу, становить 337кв.м.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу, що відсутність складових розрахунку суми податкового зобов`язання, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями, вказує на їх необґрунтованість і відсутність достатніх доказів та відомостей, які б свідчили про наявність підстав для застосування контролюючим органом саме вказаних значень при нарахуванні податку.

Вирішуючи даний спір, суд також зазначає, що розмір земельного податку має ґрунтуватися виключно на нормативній грошовій оцінці відповідної земляної ділянки.

Визначення поняття нормативної грошової оцінки земельної ділянки наведено у статті 1 Закону України від 11.12.2003 №1378 «Про оцінку земель» (далі - Закон №1378), відповідно до якої нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Статтею 18 Закону №1378 встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться:

- розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років;

- розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

Відповідно до статті 20 Закону №1378 за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

За змістом частин 1, 3 статті 23 Закону №1378 технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відтак, розмір земельного податку встановлюється виключно на підставі нормативної грошової оцінки землі, яка повинна бути затверджена органом місцевого самоврядування, а розмір такої оцінки зазначається у витягу з технічної документації, який видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У випадку, що розглядається, контролюючим органом визначено розмір грошового зобов`язання позивача на підставі даних Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про що зазначено у листі ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 19.08.2020 року №81310/10/04-36-33-01-11 «Про надання інформації» на адвокатський запит від 12.08.2020 року.

Відповідачем не надано доказів, що розмір нормативної грошової оцінки землі, яку Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області використано при визначенні грошового зобов`язання позивача, визначено відповідно до вимог законодавства, а також, що дані про нормативну грошову оцінку землі підтверджується належним чином оформленим витягом з технічної документації.

Таким чином відповідачем не доведено правильності визначення розміру податкового зобов`язання через не підтвердження такого розміру витягом з технічної документації про розмір нормативної грошової оцінки землі.

Крім того, суд вважає необґрунтованими доводи третьої особи в частині того, що позивач посилається на п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд доходить висновку, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Також, при розгляді даної справи, суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 18 грудня 2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши державну фіскальну службу України шляхом поділу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичну особу публічного права Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015).

Наказом ДПС України № 14 від 12.07.2019 року «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС» затверджено положення про Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.

Згідно з п. 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року № 1074 права та обов`язки органів виконавчої влади переходять у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу.

Відповідно до Наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 17 від 03.09.2019 року розпочато виконання Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області покладених на нього Положенням про ГУ ДПС функцій і повноважень Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, що припиняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Отже, суд доходить висновку, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області є правонаступником всіх прав та обов`язків Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

За вказаних обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, згідно з якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання за земельним податком з фізичних осіб, код платежу 18010700, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За вказаних обставин суд зазначає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, на якого законом покладено тягар доведення обґрунтованості прийнятого рішення, у разі його судового оскарження, не надано належні докази правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 1014,88 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 0.0.1836903852.1 від 16.09.2020 року, які містяться в матеріалах справи.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дніпровська міська рада про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 27.04.2018 року № 909351-1312-0466 форми «Ф».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 13.05.2019 року № 28411-5050-0466 форми «Ф».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 05.05.2020 року №4518916-5040-0466 форми «Ф».

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1014,88 грн. (одна тисяча чотирнадцять гривень 88 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 13.01.2021 року.

Суддя І.О. Лозицька