Рішення № 94095922, 11.01.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3628/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Річленд Інвест", с. Шевелівка, Балаклійський район, Харківська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колосов і К", смт. Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область про стягнення 63332,73 грн. за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Річленд Інвест" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колосов і К" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 44000,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 13903,77 грн. та 3% річних у розмірі 5428,96 грн. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідачем були порушені умови договору купівлі-продажу (поставки) товару щодо своєчасної поставки товару, який було оплачено позивачем на підставі рахунку №3/12 від 19.12.2016.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 07.12.2020 о 14:00.

07.12.2020 судом розгляд справи було відкладено на 11.01.2021 о 14:00.

Позивач, через канцелярію суду 06.01.2021 за вх.№ 215, надав заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідач про місце, дату та час судових засідань по справі повідомлявся судом за юридичною адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 62370, Дергачівський район, смт. Солоніцівка, вул. Дачна, 1-Б. Проте, ухвала про відкриття провадження у справі від 13.11.2020 адресована відповідачу була повернута АТ "Укрпоштою" на адресу суду із зазначенням причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

У відповідності до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

При цьому суд зазначає, що сторони своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися, повноважних представників для участі у судовому засіданні не направили. За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно позову позивач вказує, що 19.12.2016 він отримав від відповідача рахунок №3/12 на поставку котлів на загальну суму 74000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 12333,33 грн., який було оплачено платіжним дорученням № 1003 від 22.12.2016. Рахунок №3/12 від 19.12.2016 є письмовим договором, адже в ньому зазначені всі істотні умови договору купівлі-продажу (поставки) товару.

Також, позивач зазначає, що відповідач свого зобов`язання з поставки товару не виконав у зв`язку з чим 26 квітня 2018 року за допомогою електронного листування позивач звернувся до відповідача з листом-претензією №61 в порядку статті 530 ЦК України про повернення коштів за товар перерахований згідно платіжного доручення №1003 від 22.12.2016. 31 травня 2018 року на виконання листа - претензії № 61 відповідачем було перераховано платіжним дорученням №226 на рахунок позивача 30000,00 грн. Після 31.05.2018 позивач неодноразово звертався до відповідача з листами-претензіями щодо повного повернення коштів (лист-претензія №82 від 14.05.19; №104 від 04.07.19; №177 від 20.12.19; №5 від 10.01.20). що відповідач свого зобов`язання з поставки товару не виконав у зв`язку з чим 26 квітня 2018 року за допомогою електронного листування позивач звернувся до відповідача з листом-претензією №61 в порядку статті 530 ЦК України, якою просили повернути кошти за товар перераховані платіжним дорученням №1003 від 22.12.2016 в повному обсязі. 31 травня 2018 року на виконання листа - претензії № 61 відповідачем було перераховано платіжним дорученням №226 на рахунок позивача 30000,00 грн. Після 31.05.2018 позивач неодноразово звертався до відповідача з листами-претензіями щодо повного повернення коштів (лист-претензія №82 від 14.05.19; №104 від 04.07.19; №177 від 20.12.19; №5 від 10.01.20).

Зазначені фактичні обставини стали підставою для звернення ТОВ "Річленд Інвест" до суду із цим позовом до ТОВ "Колосов і К" про стягнення основної заборгованості у розмірі 44000,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 13903,77 грн. та 3% річних у розмірі 5428,96 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Правочин до якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків ( ч. 2 ст. 205 ЦК України).

Відповідно до положень ст. ст. 174-175, 181, 193 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” у редакції станом на 19.12.2016, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно ст. 9 вказаного Закону у редакції станом на 19.12.2016, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, рахунок-фактура повинен мати реквізити, які дають змогу ідентифікувати господарську операцію та її учасників (назва підприємства, від імені якого складено рахунок-фактуру; назва контрагента; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в оформленні рахунку-фактури). Рахунок-фактура може бути підставою для відображення в бухобліку господарської операції з постачання товарів, робіт (послуг) без складання акта приймання-передачі за умови його оплати, що підтверджується відповідними платіжними документами.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного Банку України №22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція).

Згідно з п. 1.3 Інструкції, вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ініціювання переказу здійснюється за таким видом розрахункового документу , як платіжне доручення.

Згідно з п.1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та п. 1.4 Інструкції, платіжним дорученням є розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до положень пунктів 3.1 та п.3.7 Інструкції, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22).

Проте, дослідивши копії платіжних доручень № 1003 від 22.12.2016 та № 226 від 31.05.2018, які додані позивачем до позовної заяви, судом встановлено, що платіжні доручення № 1003 від 22.12.2016 та № 226 від 31.05.2018 всупереч вимог Інструкції не містять підпису відповідального виконавця банку і вони не скріплені печаткою установи банку.

Крім того, суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи не надано відповідних виписок з його особового рахунку банку в підтвердження переказу грошових коштів згідно платіжних доручень № 1003 від 22.12.2016 та № 226 від 31.05.2018.

Таким чином, суд приходить до висновку, що платіжні доручення № 1003 від 22.12.2016 та № 226 від 31.05.2018 є неналежними доказами та вони не підтверджують позовних вимог позивача у справі.

Щодо рахунку-фактури №3/12 від 19.12.2016, суд зазначає, що у даному рахунку відсутні відомості щодо одержувача (контрагента) - Товариства з обмеженою відповідальністю "Річленд Інвест" та платника даного рахунку (зазначено "він же"). Також, у рахунку відсутня інформація щодо П.І.Б. директора та бухгалтера ТОВ "Колосов і К", а підпис з датою - 22.12.2016 не може ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції за ним.

Враховуючи вищевикладене господарський суд вважає, що рахунок-фактура №3/12 від 19.12.2016 не є письмовим договором купівлі - продажу, про що зазначає позивач, та він не підтверджує позовних вимог позивача у справі.

Також, суд зазначає, що позивачем не надано до суду листа-претензії №61 від 26.04.2018 та доказів надіслання на адресу відповідача наступних листів-претензій: №82 від 14.05.19; №104 від 04.07.19; №177 від 20.12.19; №5 від 10.01.20.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку про недоведеність позивачем в межах даної справи належними та допустимими доказами наявності у відповідача заборгованості в розмірі 44000,00 грн., та можливості нарахування на вказану заборгованість інфляційних втрат у розмірі 13903,77 грн. та 3% річних у розмірі 5428,96 грн.

Таким чином, позовні вимоги позивача не підтверджуються матеріалами справи, вони є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст.129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 2102,00 грн. покладається на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Річленд Інвест" (64263, Балаклійський район, с. Шевелівка, вул. Центральна, 94-А, ідентифікаційний код 35039466).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Колосов і К" (62370, Дергачівський район, смт. Солоницівка, вул. Дачна, 1-Б, ідентифікаційний код 31466006).

Повне рішення складено "13" січня 2021 р.

Суддя А.М. Буракова

справа № 922/3628/20