Рішення № 94095232, 28.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2020Справа № 910/7935/20Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства "Подільський цемент"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Українська залізниця"

про стягнення 1 529 052,00 грн

Учасники справи:

від позивача: Пікалова Ю.М., Андрейко О.О.,

від відповідача: Печенов М.М.,

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Подільський цемент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" про стягнення 1 529 052,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем фінансових зобов`язань за договором транспортно-експедиторського обслуговування № 1-20/19-17 від 18.09.2017.

За наслідками автоматизованого розподілу матеріалів судової справи вказаний позов був переданий для розгляду судді Сташківу Р.Б.

За наслідками проведення повторного автоматизованого розподілу матеріалів судової справи у зв`язку з лікарняним судді Сташківа Р.Б. 25.06.2020 вказана позовна заява була передана для розгляду судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 відкрито провадження у справі № 910/7935/20, призначено підготовче засідання на 05.08.2020, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Акціонерне товариство "Українська залізниця".

22.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява щодо судових витрат відповідача.

04.08.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

В підготовче засідання 05.08.2020 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, оголосити перерву в підготовчому засіданні до 09.09.2020, встановити відповідачу строк для надання заперечення на відповідь на відзив до 25.08.2020.

25.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В підготовче засідання 09.09.2020 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.10.2020.

07.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява щодо врахування витрат на правничу допомогу адвоката у складі судових витрат.

В судове засідання 07.10.2020 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 28.10.2020.

07.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

21.10.2020 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою від 22.10.2020 суд задовольнив указану заяву.

В судове засідання 28.10.2020 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 18.11.2020.

10.11.2020 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Ухвалою від 12.11.2020 суд задовольнив указану заяву.

16.11.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

17.11.2020 на електронну пошту суду надійшло клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи.

18.11.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

В судове засідання 18.11.2020 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання представника третьої особи про відкладення судового засідання відмовити через необґрунтованість, оголосити в судовому засіданні перерву до 07.12.2020.

25.11.2020 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Ухвалою від 30.11.2020 суд задовольнив указану заяву.

03.12.2020 на електронну пошту та 04.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява щодо врахування витрат на правничу допомогу адвоката у складі судових витрат (уточнена) та письмові пояснення на клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу.

В судове засідання 07.12.2020 з`явилися представники сторін та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 23.12.2020.

16.12.2020 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Ухвалою від 17.12.2020 суд задовольнив указану заяву.

22.12.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення.

В судове засідання 23.12.2020 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 28.12.2020.

В судове засідання 28.12.2020 з`явилися представники сторін. Представник третьої особи не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що третю особу було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а її неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позов та просили його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у його задоволенні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 28.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.09.2017 між Акціонерним товариством "Подільський цемент" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" (експедитор) укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № 1-20/19-17 (надалі також - договір), за умовами п. 1.1 якого клієнт доручає, а експедитор, в порядку та на умовах цього договору і додатків до нього, зобов`язується за дорученням клієнта, за винагороду і за його рахунок надавати клієнту транспортно-експедиторські послуги по надання залізничних вагонів, перевезень вантажів клієнта по маршрутам, зазначеним у додатках до цього договору та інші види узгоджених сторонами транспортно-експедиторських послуг, а також послуг по організації оплати провізних платежів.

Згідно з п. 4.3 договору, оплата послуг експедитора здійснюється клієнтом в розмірі 100% передплати, виходячи із запланованого обсягу перевезень, не пізніше, ніж за 5 календарних днів до початку за адресування порожніх вагонів на станцію завантаження на підставі виставленого експедитором рахунку.

Пунктом 4.6 договору визначено, якщо перерахована Клієнтом сума передплати перевищує суму витрат, реально понесених Експедитором, з урахуванням винагороди Експедитора, сума перевищення залишається в розпорядженні Експедитора для виконання наступних заявок клієнта або може бути зарахована в рахунок оплати плати за користування вагонами Експедитора або на підставі письмового звернення Клієнта підлягає поверненню на його поточний рахунок протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання письмового звернення Клієнта, направленого по факсу,

електронною поштою чи у інший спосіб.

Відповідно до п. 4.7 договору, у випадку не прийому вагонів Експедитора підприємством Відправником та/або Одержувачем більше 24 годин клієнт оплачує експедитору плату за користування вагонами в розмірі 800,00 грн, в тому числі ПДВ, за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба вважаться як повна.

Згідно з п. 4.11 договору, у випадку затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування по причині неправильного оформлення перевізних документів, великого скупчення вагонів, митного оформлення вагонів на шляху прямування та/або інших непередбачуваних обставин, які не залежать від Експедитора, Клієнт сплачує Експедитору плату за користування рухомим складом, починаючи з 25-ї години по станції затримки (зупинки) вагона в розмірі 800,00 грн, в тому числі ПДВ за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба рахується як повна. Плата нараховується до дати фактичного відправлення вагона зі станції затримки включно.

Облік часу перебування вагонів експедитора на під`їзних дорогах завантаження та/або відвантаження, часу затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування, а також часу неприйому вагонів експедитора підприємством Відправником та/або Одержувачем для нарахування передбаченої цим договором плати здійснюється експедитором. (п. 4.12 договору)

Як встановлено у п. 4.13 договору, по факту перебування вагонів експедитора на під`їзних дорогах завантаження та/або відвантаження, затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування, неприйому вагонів експедитора підприємством Відправником та/або Одержувачем, експедитор за звітний період направляє клієнту акт виконаних робіт з наведеним у ньому обліком часу простою вагонів і нарахованої плати. Клієнт зобов`язаний розглянути, підписати і повернути акт протягом 5 днів з моменту його отримання, а у випадку незгоди надати мотивовану відмову. У випадку неповернення акта у встановлений договором строк, акт вважається прийнятим клієнтом за замовчуванням.

Додатковою угодою № 01 від 29.12.2017 сторони внесли зміни до договору, зокрема, визначивши у пунктах 4.7, 4.11 договору плату за користування вагонами в розмірі 1002,00 грн замість 800,00 грн.

Крім того, додатковою угодою № 02 від 09.02.2018 пункт 4.11 розділу 4 договору викладено у такій реакції: «У випадку затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування по причині неправильного оформлення перевізних документів, великого скупчення вагонів, митного оформлення вагонів на шляху прямування та/або інших непередбачуваних обставин, які не залежать від Експедитора, Клієнт сплачує Експедитору плату за користування рухомим складом, починаючи з 97-ї години по станції затримки (зупинки) вагона в розмірі 1002,00 грн, в тому числі ПДВ за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба рахується як повна. Плата нараховується до дати фактичного відправлення вагона зі станції затримки включно.».

Надалі додатковою угодою № 03 від 26.02.2018, яка набрала чинності з 01.03.2018, вказаний пункт 4.11 розділу 4 було виключено з тексту договору.

Відповідно до п. 8.1 договору в редакції додаткової угоди № 04 від 05.12.2018, цей договір вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Договір вважається продовженим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік, якщо з 30 календарних днів до закінчення строку дії договору одна із сторін письмово не заявить про його закінчення.

Згідно з п. 9.8 договору, всі документи, які стосуються цього договору, можуть бути направлені контрагентом поштою, кур`єром, по факсу чи електронною поштою. Сторони визнають юридичну силу документів, направлених електронною поштою і визнають їх рівнозначність документам на паперових носіях. Адреса експедитора для електронного листування office@raillogistics.com.ua, а також будь-яка електронна адреса, яка містить після символу «@» - raillogistics.com.ua. Адреса клієнта для електронної переписки sales@podcem.com.ua. Сторони обмінюються оригіналами документів на паперових носіях відправлених електронною поштою протягом 15 календарних днів.

У лютому 2018 року позивач отримав від відповідача акт виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018 по договору, відповідно до якого експедитор нарахував плату за користування вагонами за січень 2018 року в розмірі 53 600,00 грн на підставі п. 4.7 договору (не прийом вагонів підприємством отримувачем вантажу).

У додатку 1 до вказаного акту наведений розрахунок плати за користування вагонами ТОВ «Рейл Лоджистікс» за період з 01.01.2018 по 31.01.2018 за 22 вагони по ст. Одеса-Ліски.

У березні 2018 року позивач отримав від відповідача коригувальний акт № 1/18-К від 28.02.2018 до акту виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018 по договору, відповідно до якого експедитор відкоригував плату за користування вагонами за січень 2018 року на суму 13 534,00 грн.

У березні 2018 року позивач отримав від відповідача акт виконаних робіт № 6/18-П від 28.02.2018 по договору, відповідно до якого експедитор нарахував плату за користування вагонами за січень 2018 року в розмірі 1 461 918,00 грн на підставі п. 4.11 договору (затримка (зупинка) вагонів експедитора на шляху прямування).

У додатках до вказаного акту наведений розрахунок плати за користування вагонами ТОВ «Рейл Лоджистікс» за період з 01.02.2018 по 28.02.2018: за 12 вагонів по ст. Батьове у розмірі 68 136,00 грн. (додаток 1); за 47 вагонів по ст. Гречани у розмірі 91 182,00 грн (додаток 2); за 69 вагонів по ст. Есень у розмірі 600 198,00 грн (додаток 3); за 126 вагонів по ст. Красне у розмірі 560 118,00 грн (додаток 4); за 24 вагони по ст. Ужгород у розмірі 142 284,00 грн (додаток 5).

Листами № 25-555 та № 25-565, датованими 07.01.2018 та 08.01.2018 відповідно, позивач повідомив відповідача про необхідність перегляду акта з платою за користування вагонами і не нараховувати плату, оскільки пункти 4.7 та 4.11 договору не можуть застосовані.

Листом від 12.02.2018 № 25-575 позивач просив відповідача анулювати акт № 3/18-П від 31.01.2018 та надалі не нараховувати плату за простій вагонів, який було допущено не з вини клієнта.

У листі № 72 від 12.02.2018 відповідач повідомив позивача про те, що готовий з 15.02.2018 переглянути п. 4.11 договору щодо збільшення часу користування рухомим складом, починаючи з 96-ї години в розмірі 1002,00 грн та направив позивачу додаткову угоду № 2 для узгодження.

У листі № 74 від 12.02.2018 відповідач повідомив позивача, що не має можливості анулювати акт № 3/18-П від 31.01.2018 та надалі не нараховувати плату за простій вагонів.

У листі № 25-646 від 13.03.2018 позивач знову повідомив відповідача про відсутність підстав для нарахування ним додаткових витрат за простій вагонів у період січень-лютий 2018 року відповідно до наданих акта виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018, коригувального акта № 1/18-К від 28.02.2018 та акта виконаних робіт № 6/18-П від 28.02.2018.

15.03.2018 відповідач оформив претензію на суму 1 529 052,00 грн у зв`язку з неоплатою позивачем заборгованості за простій вагонів.

27.03.2018 позивач надав відповідь на претензію № 25-1370, у якій повідомив про відсутність підстав для задоволення претензії.

Позивач звернувся з цим позовом про стягнення з відповідача 1 529 052,00 грн, оскільки незважаючи на непогодження позивачем спірних проектів актів і обґрунтовані заперечення позивача проти нарахованої плати за користування вагонами в сумі 1 529 052,00 грн та недоведеність відповідачем факту настання обставин, передбачених п. п. 4.7., 4.11 договору, відповідач безпідставно в односторонньому порядку списав (самостійно зарахував) кошти в сумі 1 529 052,00 грн з оплаченої позивачем та невикористаної відповідачем під час дії договору частини передплати.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що сторони на підставі свободи договору погодили у договорі № 1-20/19-17 від 18.09.2017 його умови, в тому числі пункти 4.7 та 4.11; плата за користування рухомим складом, визначена у цих пунктах, не має компенсаційного характеру, а платою експедитора та складовою його послуг; Положення експлуатації власних вантажних вагонів не може бути застосовано до спірних правовідносин сторін; посилання позивача на відсутність підстав для нарахування плати за користування рухомим складом спростовуються твердженнями позивача в його листах та відсутністю доказів про відсутність простою (затримки) вагонів при отриманні та погодженні актів; позивач не надав обґрунтованих зауважень до отриманих актів виконаних робіт в порядку, встановленому договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначалось вище, 18.09.2017 між позивачем як клієнтом та відповідачем як експедитором укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № 1-20/19-17 (надалі також - договір).

Відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 929 Цивільного кодексу України та зі ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Спір у даній справі виник у зв`язку з неправомірним, на думку позивача, зарахуванням відповідачем перерахованої позивачем суми передплати в розмірі 1 529 052,00 грн в рахунок плати за користування вагонами експедитора.

Вказана обставина зарахування коштів відповідачем, отриманих від позивача в межах договору № 1-20/19-17 від 18.09.2017, визнається сторонами та відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню.

Відповідно до п. 4.7 договору, у випадку не прийому вагонів Експедитора підприємством Відправником та/або Одержувачем більше 24 годин клієнт оплачує експедитору плату за користування вагонами в розмірі 1002,00 грн, в тому числі ПДВ, за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба вважаться як повна.

Згідно з п. 4.11 розділу 4 договору, у випадку затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування по причині неправильного оформлення перевізних документів, великого скупчення вагонів, митного оформлення вагонів на шляху прямування та/або інших непередбачуваних обставин, які не залежать від Експедитора, Клієнт сплачує Експедитору плату за користування рухомим складом, починаючи з 97-ї години по станції затримки (зупинки) вагона в розмірі 1002,00 грн, в тому числі ПДВ за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба рахується як повна. Плата нараховується до дати фактичного відправлення вагона зі станції затримки включно.

Як встановлено у п. 4.13 договору, по факту перебування вагонів експедитора на під`їзних дорогах завантаження та/або відвантаження, затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування, неприйому вагонів експедитора підприємством Відправником та/або Одержувачем, експедитор за звітний період направляє клієнту акт виконаних робіт з наведеним у ньому обліком часу простою вагонів і нарахованої плати. Клієнт зобов`язаний розглянути, підписати і повернути акт протягом 5 днів з моменту його отримання, а у випадку незгоди надати мотивовану відмову. У випадку неповернення акта у встановлений договором строк, акт вважається прийнятим клієнтом за замовчуванням.

Враховуючи те, що на шляху прямування вагонів, яким здійснювалися перевезення, мали місце зупинки (затримки) вагонів тривалістю понад 96 годин, позивачем здійснено розрахунок плати за користування вагонами, визначеної на підставі вказаних пунктів договору, сформовано та направлено відповідачу акти виконаних робіт, загальною вартістю 1 529 052,00 грн, а саме: акт № 3/18-П від 31.01.2018 на суму 53 600,00 грн, коригувальний акт № 1/18-К від 28.02.2018 до акту виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018 на суму 13 534,00 грн та акт № 6/18-П від 28.02.2018 на суму 1 461 918,00 грн.

Відповідач в свою чергу, згідно з листами №№ 25-555, 25-565, 25-575, 25-646, з нарахуванням указаної плати не погодився, отримані акти підписувати відмовився, з огляду на відсутність його вини як експедитора у простої (затримці) вагонів.

Зважаючи на неодноразові відмови позивача від підписання актів та повне заперечення свого обов`язку їх оплачувати, вважати погодженими спірні акти в порядку п. 4.13 договору не можна, у зв`язку з чим підставність нарахування відповідачем плати за користування вагонами підлягає перевірці судом в межах цього спору.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, розрахунок плати за користування вагонами у вказаних вище актах здійснено відповідачем таким чином:

- за 22 вагони по ст. Одеса-Ліски у загальному розмірі 67 134 грн за період з 01.01.2018 по 31.01.2018;

- за 12 вагонів по ст. Батьове у розмірі 68 136,00 грн за період з 01.02.2018 по 28.02.2018;

- за 47 вагонів по ст. Гречани у розмірі 91 182,00 грн за період з 01.02.2018 по 28.02.2018;

- за 69 вагонів по ст. Есень у розмірі 600 198,00 грн за період з 01.02.2018 по 28.02.2018;

- за 126 вагонів по ст. Красне у розмірі 560 118,00 грн за період з 01.02.2018 по 28.02.2018;

- за 24 вагони по ст. Ужгород у розмірі 142 284,00 грн за період з 01.02.2018 по 28.02.2018.

В ході розгляду справи судом з`ясовано, що нарахування плати за простій вказаних вагонів фактично здійснено відповідачем на підставі п. 4.11 розділу 4 договору, хоч у акті виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018 і міститься посилання на п. 4.7 договору. При цьому, суд приймає до уваги доводи відповідача про те, що ним помилково здійснено посилання на п. 4.7 договору замість п. 4.11 у акті виконаних робіт № 3/18-П від 31.01.2018, оскільки сама суть наповнення акту відповідає послугам та їх вартості, зазначеним у договорі. Більше того, у листі № 25-575 від 12.02.2018 позивач, вимагаючи анулювати акт № 3/18-П від 31.01.2018, посилався на неможливість застосування п. 4.11 через відсутність вини клієнта у простої вагонів.

Отже, зазначення відповідачем у акті № 3/18-П від 31.01.2018 іншого пункту договору (п. 4.7) не виключає необхідності оцінки правомірності нарахування плати за затримку вагонів у випадку, якщо така була, за наявності відповідних доказів.

Як було встановлено, у п. 4.11 договору вказано, що у випадку затримки (зупинки) вагонів на шляху прямування по причині неправильного оформлення перевізних документів, великого скупчення вагонів, митного оформлення вагонів на шляху прямування та/або інших непередбачуваних обставин, які не залежать від Експедитора, Клієнт сплачує Експедитору плату за користування рухомим складом, починаючи з 97-ї години по станції затримки (зупинки) вагона в розмірі 1002,00 грн, в тому числі ПДВ за один вагон на добу, при цьому кожна почата доба рахується як повна. Плата нараховується до дати фактичного відправлення вагона зі станції затримки включно.

Суд зазначає, що вказаним пунктом договору сторони погодили обов`язок здійснення позивачем плати за користування рухомим складом у зв`язку із зупинкою (затримкою) вагонів на шляху прямування через будь-які непередбачувані обставини, що не залежали від відповідача. При цьому, на здійснення нарахування передбаченої п.4.11 договору плати не впливають наявність чи відсутність вини позивача у такій затримці (зупинці) та зв`язок такої затримки (зупинки) із діяннями позивача. Визначальним у даному випадку є незалежність вказаних обставин від відповідача як експедитора, а не від позивача.

Разом з цим суд також звертає увагу, що пункт 4.7 договору, в будь-якому також встановлює плату за користування вагонами з причин, що також не залежать від експедитора.

Суд зазначає, що встановлена договором плата за користування вагонами є додатковими витратами, які позивач погодив здійснювати на користь відповідача у випадку затримки вагонів з будь-яких непередбачуваних обставин, незалежно від вини позивача, та не є відповідальністю, понесення якої передбачає наявність вини.

Отже, встановлення обставин та причин затримки (зупинки) вагонів, облік часу простою вагонів і нарахованої плати, являється ключовим при вирішенні цього спору та встановлюється судом на підставі наявних у справі документів.

За твердженнями позивача, будь-яка зупинка (затримка, простій) вагонів оформлюється відповідними актами АТ «Укрзалізниця» залежно від обставин за різною формою, в яких зазначається про затримку вагонів, обставини та причини її виникнення, тому нарахування додаткової плати за користування вагонами на підставі договору може відбуватися лише у випадку фіксації затримки відповідними актами.

Однак, з указаними доводами позивача погодитись не можна, з огляду на таке.

Згідно з "Загальними положеннями" Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом (ст.2 Статуту). На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує Правила перевезення вантажів (ст. 5 Статуту).

За приписами ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Пунктом 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002 передбачено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі: утрати документів, прикладених відправником до накладної; затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства; неочищення вагонів від залишків вантажу та сміття після вивантаження засобами одержувача; неочищення зовнішньої поверхні цистерн та бункерних напіввагонів після наливу і зливу; подачі залізницею неочищених вагонів під завантаження засобами відправника, порту, пристані; відсутності пломб, запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) на вагоні (контейнері), якщо в перевізних документах є відмітка про пломби (ЗПП), пошкодження пломб (ЗПП) або заміни їх, а також виявлення в процесі перевезення або на станції призначення пломб (ЗПП) на вагонах (контейнерах) з нечіткими відбитками; пошкодження або втрата наданих залізницею перевізних пристосувань; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); самовільного зайняття залізницею вагонів і контейнерів, що належать підприємствам, організаціям, установам або орендовані ними; затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням вантажу, а також затримки через недодання чи неналежне оформлення відправником документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил; в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта.

Отже, з наведеного вбачається, що документи, про які зазначає позивач, складаються у випадку затримки вагонів з названих вище причин і виключно у випадках, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача.

Однак, предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості у зв`язку з нарахуванням відповідачем плати за користування рухомим складом на підставі договору між клієнтом та експедитором.

Водночас, суд також відхиляє посилання позивача на те, що відповідач не надав йому жодного акту про затримку при направленні спірних актів виконаних робіт, по-перше, з указаних вище причин, по-друге, обов`язок направлення експедитором будь-яких документів на підтвердження затримки не встановлено договором, по-друге, відповідач не посилався на відсутність відповідних документів при відмові у підписанні актів та необхідність їх отримання від відповідача.

При цьому, суд також зазначає, що відсутність заперечень проти факту затримки вагонів як такої у листах, направлених позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс", за наведених обставин спірних правовідносин сторін, автоматично не підтверджує факту затримки та не спростовує обов`язку відповідача довести таку затримку, а суду - перевірити доводи сторін та встановити обставини такої затримки, що являється ключовим при вирішенні цього спору.

У зв`язку з цим суд відхиляє посилання відповідача на те, що затримку доводить відсутність заперечень позивача у його листах проти факту затримки.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

На підтвердження позовних вимог позивачем долучено до позову документи та листи, надані АТ «Українська залізниця» у відповідь на його запити про факти простою вагонів, а саме, листи № НЗТ-08/77 від 17.01.2020, № НЗТ-02/29 від 23.01.2020, № ДН-5-ДНЮ-5-12/20 від 22.01.2020, № 376 від 17.03.2020, № ННГ-08/393 від 24.02.2020, акти загальної форми ГУ-23, повідомлення форми ВУ-36М, ВУ-23М, листи № 21666/2018/О410 від 24.01.2018, № 84 від 19.02.2018, № 75/01 від 13.02.2018, № 04-05/42 від 05.03.2020, пам`ятки про подавання та забирання вагонів, комерційний акт, акт про надлишок вантажу.

Відповідач в свою чергу надав до суду разом з відзивом лише акти загальної форми ГУ-23 № 487, № 483, № 486, № 541, однак, не заперечив дійсності наданої залізницею інформації.

Дослідивши указані документи на предмет фактів затримки вагонів саме протягом указаних відповідачем у спірних актах періодів, причин їх затримки та правильності нарахування плати за користування рухомим складом, суд встановив, що правомірно здійснено розрахунок плати у актах № 3/18-П від 31.01.2018 на суму 53 600,00 грн, № 1/18-К від 28.02.2018 на суму 13 534,00 грн та № 6/18-П від 28.02.2018 на суму 668 334,00 грн, оскільки обставини затримки у цьому випадку підтверджуються відповідними доказами. При цьому, здійснені у акті № 6/18-П від 28.02.2018 розрахунки плати за користування вагонами по станції Гречани на суму 91 182,00 грн, по станції Красне на суму 560 118,00 грн та по станції Ужгород на суму 142 284,00 грн суд не приймає як обґрунтовані, оскільки відсутні докази відповідно до статей 76, 77 ГПК України, які б достеменно підтверджували затримку вагонів на вказаних станціях та у вказані проміжки часу.

Отже, оскільки серед наявних у справі документів відсутні такі, які б належним чином підтверджували затримку вагонів в порядку п.п. 4.11, 4.13 договору у зазначені в акті № 6/18-П від 28.02.2018 періоди по станції Гречани, Красне та Ужгород на загальну суму 793 584,00 грн, суд вважає безпідставним зарахування відповідачем цієї суми в рахунок оплати за користування вагонами експедитора.

Як визначено у п. 4.6 договору визначено, якщо перерахована Клієнтом сума передплати перевищує суму витрат, реально понесених Експедитором, з урахуванням винагороди Експедитора, сума перевищення залишається в розпорядженні Експедитора для виконання наступних заявок клієнта або може бути зарахована в рахунок оплати плати за користування вагонами Експедитора або на підставі письмового звернення Клієнта підлягає поверненню на його поточний рахунок протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання письмового звернення Клієнта, направленого по факсу,

електронною поштою чи у інший спосіб.

28.01.2020 позивач направив відповідачу вимогу № 000419 від 27.01.2020 про повернення коштів в сумі 1 529 052,00 грн, яку останній отримав 31.01.2020. (опис вкладення у цінний лист, накладна, фіскальний чек та відомості з веб-сайту Укрпошти наявні в матеріалах справи).

Отже, відповідач мав повернути позивачу суму передплати, неправомірно зарахованої у рахунок плати за користування вагонами, у розмірі 793 584,00 грн до 10.02.2020, однак жодних платежів не здійснив.

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково на суму 793 584,00 грн.

Поряд з сумою основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 5,00 грн та інфляційні у розмірі 5,00 грн за період прострочки відповідача протягом березня 2020 року.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

З огляду на наведені положення законодавства та період прострочення відповідача, суд зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 37 500,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу позивачем подано до суду договір про надання правової допомоги від 30.10.2019 № 10/2019, укладений між Акціонерним товариством «Подільський цемент» (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Альва Прайвест» (об`єднання), додаток № 2/10 до договору, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами АО «Альва Прайвест» у зв`язку з наданням правової допомоги позивачу у справі № 910/7935/20 станом на 06.10.2020 та на 03.12.2020, рахунок-фактуру № 10/04-20 від 10.04.2020, платіжне доручення № 1500003265 від 15.04.2020 на суму 37 500,00 грн, ордер серії КС № 58537, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5792/10 від 30.08.2016.

Відповідач в свою чергу заявив клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, стверджуючи при цьому, що позивачем не надано документ, містить детальний опис робіт (акт виконаних робіт, звіт про надані послуги), а тому витрати АТ «Подільський цемент» на правничу допомогу не підлягають задоволенню; частина послуг, які містять у детальному описі АТ «Подільський цемент» не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, а тому не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу; обсяг наданих послуг адвокатом позивача в суді не відповідає критерію фактичності та реальності таких витрат.

Суд зазначає, що у додатку № 2/10 до договору про надання правової допомоги від 30.10.2019 № 10/2019 сторони погодили фіксований розмір гонорару за надання правової допомоги АО «Альва Прайвест» у справі № 910/7935/20, який становив 37 500,00 грн, та порядок його сплати.

Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами АО «Альва Прайвест», станом на 03.12.2020 наведено в уточненій заяві щодо врахування витрат на правничу допомогу адвоката у складі судових витрат, відповідно до якої кількість витраченого адвокатами часу склала 30,5 год.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та врахувавши складність цієї справи, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат. При цьому, за висновком суду, відповідач не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" (вул. Ділова, 5, корп. 2, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 40637393) на користь Акціонерного товариства "Подільський цемент" (вул. Хмельницьке шосе, 1-А, с. Гуменці, Кам`янець-Подільський р-н, Хмельницька обл., 02325, ідентифікаційний код 00293091) борг у розмірі 793 584,00 грн, 3% річних у розмірі 5,00 грн, інфляційні у розмірі 5,00 грн, судовий збір у розмірі 11 903,91 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 462,52 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.01.2021

Суддя Т. Ю. Трофименко