Рішення № 94081352, 12.01.2021, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/3850/20

Номер провадження 2/213/270/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2021 року м.Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Князєвої Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював у відповідача в умовах впливу шкідливих факторів.

У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці позивач отримав хронічні професійні захворювання: хронічна шийна та попереково-хрестовидна полірадикулопатія, поперековий остеохондроз, хронічний бронхіт.

20.04.1999 позивачу встановлено первинно 80 % втрати професійної працездатності, 07.05.2003 – повторно 80 % втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності.

У зв`язку з професійним захворюванням позивачу завдано моральної шкоди. Змінився його спосіб та якість життя, змушений лікуватися, постійно відчуває біль.

У зв`язку із чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 146413 грн.

Представник відповідача надав відзив на позов. Вважають позовні вимоги необґрунтованими. В обґрунтування заперечення зазначають, що відшкодування моральної шкоди можливе лише за наявності вини особи, яка її заподіяла. Зазначають, що на підприємстві позивач пропрацював 7 роки 1 місяць, у той час, як загальний стаж роботи позивача становить 37 років. Позивач також працював у ПРАТ «ІНГЗК» 24 роки 1 місяць. Причиною професійного захворювання є тривала робота в шкідливих умовах. Тому необхідно враховувати ступінь вини іншого підприємства. Позивач, усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, реалізовував своє право на працю саме в шкідливих умовах праці та тривалий час. Акт розслідування професійного захворювання не є належним доказом на підтвердження наявності причинного зв`язку між отриманням професійного захворювання та працею у відповідача та не підтверджує наявність моральних страждань. Також зазначають, що надані позивачем довідки МСЕК щодо встановлення йому професійного захворювання та втрати працездатності не свідчать про наявність моральних страждань, а тому не можуть бути беззаперечними доказами заподіяння позивачу моральної шкоди. Позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди, вважають його таким, що не відповідає засадам розумності та справедливості. Просять відмовити у задоволенні позову.

07.12.2020 позивач надав заяву про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача 188920 грн.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

Позивач працював у відповідача з 21.12.1967 по 01.07.1972 помічником машиніста екскаватора рудоуправління; з 02.07.1972 по 20.01.1975 машиністом екскаватора рудоуправління; 20.01.1975 звільнений у зв`язку з переведенням на ІнГЗК (а.с. 12-13, 38).

Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання від 25.03.1999 проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 – хронічної шийної и попереково-хрестовидної полірадикулопатії. Зазначений діагноз встановлений Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини. Пунктом 12 акту визначено діагноз: хронічна шийна та попереково-хрестовидна полірадикулопатія, поперековий остерохондроз, хронічний бронхіт.

Відповідно до пункту 14 акту професійне захворювання виникло за таких обставин: конструктивні недоліки машин, механізмів, обладнання.

Згідно з п. 15 акту причиною професійного захворювання визнано тривалу роботу в впливу загальної вібрації, яка перевищувала допустиму в 2 рази, та фізичного перевантаження. Працював помічником машиніста і машиністом екскаватора на ВАТ «ПівдГЗК» 7 років 1 місяць, на ВАТ «ІнГЗК» - 24 роки 1 місяць (а.с. 14-15, 16).

При первинному огляді ЛТЕК 20.04.1999 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності – 80 % з 12.04.1999 по 01.05.2000 (а. с. 18).

При повторному огляді МСЕК 07.05.2003 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності – 80 % з 01.05.2003 безстроково та другу групу інвалідності безстроково (а.с. 17).

Внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях через погіршення здоров`я, постійне лікування, вимушені зміни способу життя, втрати професійної працездатності, наявність інвалідності.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Згідно з вимогами п.3,4 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 153 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно зі ст. 173 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1-14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Відповідно до п. 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, суми відшкодування шкоди виплачуються з дня втрати попереднього заробітку або виникнення необхідності у витратах на медико-соціальну допомогу.

Оскільки позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено 80 % втрати професійної працездатності у 1999 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я внаслідок професійного захворювання, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, суд дійшов висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.

Відповідно до положень п.11 цих Правил, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 5000грн, тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 25000 грн.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що “громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди”. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

У зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 80 % безстроково, встановлено другу групу інвалідності. Після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, потребує медикаментозного лікування у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, відчуває постійний біль, стан здоров`я не відновлюється.

Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача, що позивач був ознайомлений із шкідливими умовами праці, погодився з ними, через що відсутня вина підприємства у заподіянні шкоди, оскільки той факт, що роботодавець ознайомив свого працівника з умовами праці, в тому числі її шкідливими факторами, не позбавляє підприємства від законодавчо встановленого обов`язку забезпечити якісні та безпечні умови праці.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Доводи представника відповідача про недоведеність факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, їх інтенсивність та довго тривалість, стан його здоров`я, суттєвість вимушених змін у житті, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, вину підприємства у заподіянні шкоди, тривалу роботу в шкідливих умовах праці на іншому підприємстві.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 28000 грн, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я.

Підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 440-1 ЦК УРСР, ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 13 Закону України “Про охорону праці”, ст. ст. 7, 12, 13, 79-81, 141, 247, 258, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ: 00191000) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 28000 (двадцять вісім тисяч) гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Суддя Н. В. Князєва