Рішення № 94077258, 11.01.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/20627/20

Провадження № 2/127/3338/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

11.01.2021 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі Мироненко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.10.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. було вчинено виконавчий напис, яким стягнуто з позивача на користь відповідача у справі заборгованість за період з 27.10.2014 по 04.10.2019 у загальному розмірі 23 812,30 грн, з яких 12 250, 89 грн заборгованість за тілом кредиту, 2539, 69 грн – заборгованість за процентами, 8871,72 – заборгованість за пенею, 150 грн плата за вчинення виконавчого напису.

Позивач вважає виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки вчинений без правових підстав, зокрема за межами трирічного строку з дня виникнення права вимоги та не щодо посвідченого нотаріально кредитного договору, а заборгованість за кредитним договором не є безспірною.

За захистом своїх порушених прав позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому просить визнати виконавчий напис, вчинений 30.10.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. та зареєстрований в реєстрі за №11429, таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з відповідача судові витрати.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Хейніс О.Г. не з`явилися, однак останній надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, у якій не заперечив щодо заочного розгляду справи.

Представник відповідача ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та третя особа Гуревічов О.М. у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце підготовчого засідання повідомлялися судом належним чином, своїм правом на відзив та на пояснення відповідно не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи згоду представника позивача, суд вважає необхідним розглянути справу без участі відповідача та ухвалити відповідно до ст.ст. 280-282 ЦПК України заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Так, у судовому засіданні достовірно встановлено, що 29 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк» укладено кредитний договір зі страхування життя позичальника (готівка) № 113/7704ВРL2A, за умовами якого позичальник отримала кредит на поточні потреби в сумі 18054,00 грн, дата повернення кредиту 09.12.2015 (а.с.95-97).

30 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. був вчинений виконавчий напис про стягнення з позивача у справі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами», якому відступлено право вимоги за вказаним вище договором № 113/7704ВРL2A від 29 листопада 2012 року, за період з 27.10.2014 по 04.10.2019 включно суму у розмірі 12250,89 грн – заборгованість за тілом кредиту, 2539,69 грн – заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами, 8871, 72 грн – заборгованість за нарахованою та несплаченою пенею, 150,00 грн – плата за вчинення виконавчого напису. Загальна сума до стягнення 23812,30 грн. Виконавчий напис зареєстровано у реєстрі за №11429 (а.с.30).

Зі змісту постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського О. В. від 05.05.2020 вбачається, що за виконавчим написом №11429 від 30.10.2019 відкрито виконавче провадження №61957156 (а.с.32).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус керувався ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат», порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий перелік документів, на підставі яких може бути видано виконавчий напис нотаріуса, передбачений положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 внесено зміни до зазначеного вище переліку документів. Зокрема, доповнено переліком після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом з назвою: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Так, у пункті 2 переліку вказано на можливість вчинення виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

На зазначений пункт 2 переліку посилався нотаріус у виконавчому написі.

Проте, при вчинені виконавчого напису не враховано, що пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року на час їх застосування, а саме 17 травня 2017 року, був визнаний незаконним та нечинним судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Зокрема, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.

У подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.

Частиною 2 статті 265 КАС України, якою врегульовано наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним, встановлено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

При цьому, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для виконання.

Зокрема, пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Таким чином, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватним нотаріусом, не містив пункту 2 та стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитних договорів, укладених у простій письмовій формі, оскільки пункт 2 Переліку з 22 лютого 2017 року визнаний нечинним відповідно до вказаної вище постанови Київського апеляційного адміністративного суду.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19).

Оскаржуваний у даній справі виконавчий напис вчинений нотаріусом 30 жовтня 2019 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання».

Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем оригіналу нотаріально посвідченого договору (договорів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року)

Тому, з урахуванням вищенаведеного, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду даної справи, а відтак підлягають задоволенню.

Окрім того, в силу ч.1 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1261, 20 грн, понесений позивачем згідно з квитанціями №ПН3883245 від 21.09.2020 та №ПН3883241 від 21.09.2020 (а.с.12-13).

Згідно з п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі у разі задоволення позову на відповідача.

Із доданих до позовної заяви договору про надання правової допомоги №б/н від 28.05.2020, додаткової угоди №1 до цього договору, прибуткового касового ордера №28/05/20 та квитанцій до нього від 28.05.2020, акту виконаних робіт (а.с.43-51) вбачається, що позивачем було сплачено грошові кошти у розмірі 5 000 грн. за консультації, вивчення документів, складання позовної заяви щодо визнання виконавчого напису, вчиненого ОСОБА_2 , таким, що не підлягає виконанню, підготовки та направлення адвокатського запиту адвокатом, а також представництво інтересів клієнта у Вінницькому міському суді Вінницької області за цією позовною заявою.

14 грудня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання від представника відповідача ОСОБА_3 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в порядку ч.6 ст.137 ЦПК України, в якій представник відповідача заявляє про невідповідність критеріям реальності, необхідності та розумності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу з посиланням на вартість адвокатських послуг в аналогічних справах (а.с.119-122), та просить зменшити розмір витрат до 1025,00 грн.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №905/1795/18, від 12 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18).

Таким чином, при вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що хоча й витрати позивача підтверджені документально квитанцією до прибуткового касового ордера та актом виконаних робіт, однак у справі було проведено лише одне судове засідання тривалістю 15 хвилин, яке не виправдовує вартість відповідних послуг у розмірі 1500 грн, ринкові ціни адвокатських послуг дещо нижчі у схожих справах (а.с.119-122), а категорія справи не є особливо складною.

Разом із тим суд не бере до уваги посилання представника відповідача на те, що послуги щодо вивчення документів, надання усних консультацій, підготовки та направлення адвокатського запиту не передбачені цивільним процесуальним законодавством та не були обов`язковими, так як адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту, на що звернула увагу судів і Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).

Відтак, суд приходить до висновку про часткову співмірність заявлених витрат складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часу, витраченого адвокатом, а відтак клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, а витрати на професійну правничу допомогу слід зменшити до 3000 грн 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства Юстиції України 22.02.2012 № 296/5, ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст.ст.15, 16, 18, 546, 547, 626, 1054 ЦК України, ст.ст.7, 10, 76-82, 89, 133, 137, 141, 211, 263-265, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати виконавчий напис від 30 жовтня 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем та зареєстрований в реєстрі за №11429 про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» заборгованості за кредитним договором № 113/7704ВРL2A від 29 листопада 2012 року на суму 23 812 грн 30 коп (двадцять три тисячі вісімсот дванадцять гривень 30 копійок) таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1261 грн 20 коп (тисяча двісті шістдесят одна гривня 20 копійок).

Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн 00 коп (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», код ЄДРПОУ 35017877, місцезнаходження за адресою: вул. Стельмаха, 9А, оф. 203, м. Ірпінь, Київська область;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, місцезнаходження за адресою: вул. Мала Житомирська, 6, кв. 5, м. Київ.

Суддя