Рішення № 94073490, 16.10.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 761/24223/18

Провадження № 2/369/1514/20

РІШЕННЯ

Іменем України

16.10.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Одинцов О.С.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

У червні 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Мають спільну дитину ОСОБА_5 , 2010 року народження. Спільне життя не склалось та за рішенням суду їх шлюб було розірвано в 2011 році. Фактично вони припинили спільне проживання, коли дитині було два місяці. Дитина залишилась проживати разом з нею та повністю перебуває на її утриманні. Вона самостійно займається вихованням дитини, забезпечила дитині гарні умови проживання, навчання. Батько дитини не займається вихованням, не цікавиться її долею, не забезпечує матеріально, взагалі не спілкується з дитиною. Дитина не знає батька та не має до нього жодних почуттів. Відповідач ухиляється від виконання обов`язків як батько щодо піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, надання дитиною доступу до культурних та інших цінностей, створення умов для отримання нею освіти. Тому відповідач має бути позбавлений батьківських прав.

Просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

22 січня 2019 року до суду надійшов висновок служби в справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, за яким рекомендували побавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23 січня 2019 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з позовом, ОСОБА_3 вказав, що після припинення спільного проживання, він продовжував бачитись з донькою, цікавився її життя, по можливості підтримував матеріально. Але фіксації такої допомоги та піклування не здійснював. Позивачка ж ніколи не зверталась щодо стягнення аліментів чи іншого не виконання ним своїх батьківських обов`язків. З часом ОСОБА_1 почала уникати зустрічей та чинила перешкоди в побаченнях з дитиною, постійно змінювала адреси проживання, що позбавляло його можливості приймати участь в житті дитини. Він неодноразово намагався побачитись з дитиною за допомогою своєї сестри. І на даний час позивачка ігнорує всі його намагання побачитись, поспілкуватись з дитиною, передати якісь подарунки. Незважаючи на такі перешкоди, він надавав згоду на виїзд дитини за кордон. Вважає, що в його діях відсутня будь-яка винна поведінка по відношенню до доньки, тому підстави для позбавлення батьківських прав відсутні. Просив відмовити в задоволенні позову.

29 серпня 2019 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив. Вказала, що після того як ОСОБА_3 покинув родину, вона зверталась до нього за допомогою у догляді за дитиною, але фактично отримувала відмову. Вона ніколи не приховувала адресу проживання, а відповідач ніколи не намагався побачитись з дитиною, не вживав жодних заходів. Лише після подання даного позову, побоюючись за свою ділову репутацію, відповідач відкрив рахунок на ім`я дитини та перерахував туди кошти, хоча до цього часу ніхто не заважав так вчиняти. Батько не приймав участі при хрещенні дитини, при медичному обстеженні дитини. Навіть у своїй декларації ОСОБА_3 не вказав ОСОБА_5 як свою дитину. Щодо зміни місця проживання, то воно відбулось в 2011 році і пов`язане з її роботою, а дозволи на виїзд дитини за кордон надавались відповідачем лише після довгих умовлянь. Просила задоволити позов.

У судовому засіданні позивач та представник позовні вимоги підтримали, просили задоволити позов.

У судовому засіданні відповідач та представник відповідача проти позову заперечували, просили відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник служби в справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації підтримала поданий висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

У судове засідання представник служби в справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлені, клопотань про відкладення до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.121 права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

При розгляді справи судом встановлено, що 30 липня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 06 листопада 2011 року шлюб між сторонами розірвано.

Батьками неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 11 Закону України № 2402-III від 26.04.2001 року «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

В частинах 1, 6 ст. 12 Закону України № 2402-III від 26.04.2001 року «Про охорону дитинства» вказано, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання , навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

З пояснень сторін встановлено, що після припинення спільного проживання ОСОБА_3 бачився останній раз з дитиною приблизно років вісім тому, до служби в справах дітей або суду батько не звертався щодо наявності перешкод у побаченнях з дитиною, надавав згоду на виїзд дитини за кордон, аліменти на утримання дитини у примусовому порядку не стягувались, після подання позову відповідач надав позивачу банківську картку з коштами для матеріального утримання. Дані обставини не оспорювались сторонами при розгляді справи.

Крім того, з характеристики на вихованку ДНЗ №590 ОСОБА_5 , 2010 року народження, пояснювальною записки класовода СШ №252, характеристики з музичної школи №36 вбачається, що батько ОСОБА_5 , 2010 року народження, участі в навчанні дитини не приймав.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно доньки, позивач посилалась, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

За ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

При вирішенні спору до уваги бере та враховує вік дитини та можливість нею самостійного формулювання своєї власної думки щодо позбавлення батьківських прав її батька, можливі ризики негативних наслідків на моральний стан дитини, та те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 тривалий час тривають напружені стосунки, тому відсутня потреба для заслуховування думки дитини при вирішенні спору. Також суд враховує, що матеріали справи містять висновки дитячих психологів щодо ставлення дитини до своїх батьків.

При розгляді справи служба в справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації надали висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 батьківських прав щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , 2010 року народження.

Верховний Суд зазначає, що за положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Такий висновок має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Вирішуючи спір суд приймає до уваги поданий висновок служби в справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації. Так, при прийнятті висновку, службою враховано ставлення та піклування батьків про свою дитину протягом останніх п`яти років, їх участь в житті дитини. Також в судовому засіданні представник служби в справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації підтримала поданий висновок та пояснила, що ОСОБА_3 фактично залишив засідання до його завершення, не надав інших доказів чи пояснень щодо неможливості приймати участь в житті дитини, не висловив свою точку зору щодо медіації та будь-яких інших обставин, причин неможливості приймати участь в житті дитини, що також підтверджено витягом з протоколу засідання комісії.

У судовому засіданні ОСОБА_3 не надав доказів на спростування висновку служби в справах дітей, а саме, що його участь в житті дитини за останні роки полягала лише в наданні дозволу на виїзд дитини за кордон.

Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявника проти позову про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини. Разом з тим, суд вважає, що саме по собі заперечення відповідачем факту позбавлення батьківських прав не достатньо для відмови в задоволенні позову. При вирішенні спору суд враховує, що крім ОСОБА_5 , відповідач має ще трьох дітей. Відповідно до поданих характеристик ОСОБА_3 приймає досить активну участь в житті, навчанні дітей. Доказів наявності у відповідача протягом восьми років будь-яких матеріальних труднощів, що унеможливили надання ОСОБА_5 матеріальної допомоги матеріали справи не містять. Зазначення відповідачем, що позивачка не бажала приймати його матеріальну допомогу, не може бути виправдовуванням самоусунення батька щодо матеріального утримання дитини. Після подання позову, відповідач зміг відкрити рахунок на ім`я дитини та перерахувати туди кошти, пояснень чому цього не було зроблено раніш матеріали справи не містять.

Щодо небажання ОСОБА_3 приймати участь в житті дитини протягом восьми років підтвердили також і допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Пояснення відповідача, що позивачка постійно переїздила, приховувала своє місце проживання, чинила перешкоди у побаченнях з дитиною суд оцінює критично, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів цим обставинам. Крім того, строк у майже вісім років є досить тривалим періодом відсутності батька в житті дитини. ОСОБА_5 хоч і має братів та сестер, але відповідач не вжив жодних заходів, які б сприяли знайомству дітей. Допит свідка ОСОБА_13 як доказ наявності перешкод у спілкування батька та дитини суд до уваги не бере, оскільки обставини щодо перешкод їй відомі зі слів самого відповідача. Суд вважає недостатнім, що інтерес батька мав прояв лише цікавитись через свою сестру життям дитини, яка спілкувалась з позивачкою кілька разів на рік. Також відповідач вказував, що не звертався до служби в справах дітей або суду щодо перешкод через негативний вплив цього на дитину. Разом з тим, батько й іншим чином не намагався відновити зв`язок з дитиною. Протягом двох років розгляду справи, батько так і вжив заходів щодо спілкування з дитиною, не звертався до служби медіації, та жодних дієвих заходів не вжив, хоча суд неодноразово роз`яснював позивачу та відповідачу необхідність налагодження взаємодії. Разом з тим, дитина так і не виявила бажання фактично знову познайомитись з батьком, що підтверджено також висновком психолога.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку є ухилення батька від виконання своїх обов`язків, а саме протягом восьми років він не піклувався про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкувався взагалі з дитиною, не надавав дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяв засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляв інтересу до її внутрішнього світу, не створив умов для отримання нею освіти. Причому в житті інших своїх дітей відповідач приймав та приймає активну участь. Зазначені фактори, в своїй сукупності суд розцінює як ухилення від виховання дитини та наявність винної поведінки батька, коли дитина взагалі за роки свідомого життя ні разу не бачила свого батька, не отримувала від нього подарунків, не отримувала привітань на свята, який ні разу не спробував налагодити зв`язок з дитиною, тобто свідомо нехтував своїми обов`язками, які мають систематичний та постійних характер, а саме аж вісім років. Також відповідач в судовому засіданні так і переконав суд про свій намір підтримувати стосунки з донькою, а обмежився лише поясненнями.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Встановлені судом при розгляді даної справи факти, як кожен окремо, так і в сукупності, слід розцінювати як ухилення від виховання дитини і наявність винної поведінки батька, який свідомо нехтує своїми обов`язками, знаючи про існування та потреби дитини. Оскільки ОСОБА_3 ухиляється від виконання обов`язків батька, не піклується про духовний розвиток дитини, не забезпечує його матеріально тривалий час, дій, що свідчили б про усвідомлення ним своїх вчинків відповідач не вчинив, доказів наявності перепон в спілкуванні з дитиною не надав, суд вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , 2010 року народження.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява від 10 лютого 2010 року № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.), серія A,303-A, п. 29).

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав задоволити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 26 жовтня 2020 року.

Суддя