Рішення № 94068610, 12.01.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 р. м. Чернівці справа № 600/2613/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом,у якому просить :

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі - відповідач) оформлену наказами від 27.08.2020 р. №153-УБД та від 11.11.2020 р. №315-УБД, щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Валявської сільської ради, Кіцманського району Чернівецької області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Валявської сільської ради, Кіцманського району Чернівецької області.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства. Відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивач вважає необґрунтованою та безпідставною, оскільки у ній відповідачем зазначені загальні підстави та не конкретизовано у чому ж саме полягає невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

07.12.2020 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/2613/20-а відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами .

22.12.2020 р. надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що у оскаржуваних наказах чітко вказано підстави його прийняття, а саме невідповідність положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Вказаною нормою законодавець визначив, що підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Валявської сільської ради. На підставі вищезазначеного просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає за можливе та доцільне розглянути справу на підставі наявних матеріалів та доказів у порядку спрощеного письмового провадження.

21.07.2020 р. позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності розташованої на території Валявської сільської ради, Кіцманського району, Чернівецької області орієнтовною площею не більше 2,0 га землі з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

27.08.2020 р. наказом №153-УБД Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області відмовило громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Валявської сільської ради, Кіцманського району, Чернівецької області орієнтовною площею не більше 2,0 га землі з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність положень ч. 7 ст. 118 ЗК України.

07.10.2020 р. позивач повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності розташованої на території Валявської сільської ради, Кіцманського району, Чернівецької області орієнтовною площею не більше 2,0 га землі з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

11.11.2020 р. відповідач розглянувши вказану заяву, прийняв наказ №315-УБД, яким повторно відмовив громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Валявської сільської ради, Кіцманського району, Чернівецької області орієнтовною площею не більше 2,0 га землі з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність положень ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

За змістом ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказаною нормою визначено вичерпний перелік підстав, за яких орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність громадян відповідно до повноважень визначених Земельним кодексом України, може відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Зі змісту наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 27.08.2020 р. №153-УБД та від 11.11.2020 р. №315-УБД судом встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стала невідповідність заяви позивача вимогам ч. 7 ст.118 Земельного кодексу України.

Однак, на думку суду з такої відмови не можливо встановити, яким саме вимогам нормативно-правових актів не відповідає місце розташування спірної земельної ділянки, що свідчить про неповний розгляд/надання відповіді на заяву позивача та, як наслідок, неправомірність такого наказу.

Тобто, фактично не встановивши місце знаходження запитуваної позивачем земельної ділянки та не ідентифікувавши її, управління винесло наказ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з безпідставними та ніяким чином не підтвердженими висновками про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Як зазначалось вище, дійсно, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак оскаржуваний наказ містить лише загальне посилання на вказану норму, не конкретизуючи, які невідповідності відповідач мав на увазі. Тобто відповідачем у оскаржуваному рішенні не зазначено, у чому полягала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, генеральним планам населених пунктів, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Також суд зазначає, що ч. 1 ст. 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 р. № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Стаття 118 Земельного кодексу України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що додані позивачем до заяв графічні матеріали (викопіювання) на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб`єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, площу бажаної земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі № 0840/2979/18.

Отже, відмова відповідача, оформлена наказами від 27.08.2020 р. №153-УБД та від 11.11.2020 р. №315-УБД, не ґрунтується на вимогах закону.

Враховуючи, що з оскаржуваних наказів від 27.08.2020 р. №153-УБД та від 11.11.2020 р. №315-УБД не можливо встановити, яким вимогам нормативно-правових актів не відповідає місце розташування спірної земельної ділянки, а також зважаючи на відсутність у ньому таких обґрунтувань для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як приналежність земельної ділянки до земель колективної власності, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправними та скасування вказаних наказів.

Відносно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Валявської сільської ради, Кіцманського району Чернівецької області, суд зазначає наступне.

Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно - правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Суд зазначає, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 р. по справі №814/1959/17 та від 23.01.2020 р. по справі №580/1617/19.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту технічної документації із землеустрою може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законом підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Однак, у межах справи, що розглядається, виправити цю ситуацію шляхом зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення не можливо, оскільки питання, які необхідно перевірити для прийняття такого судового рішення не входять до предмету судової перевірки, що може призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

А тому належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов`язання повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки розташованої на території Валявської сільської ради, Кіцманського району, Чернівецької області або надати вмотивовану відмову відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зважаючи на те, що Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області було прийнято рішення про відмову позивачу надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою без наведення (встановлення) вичерпних підстав для відмови, передбачених ст. 118 Земельного кодексу України, суд вважає за необхідне зобов`язати позивача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності розташованої на території Валявської сільської ради, Кіцманського району, Чернівецької області орієнтовною площею не більше 2,0 га землі з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне позов задовольнити частково.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне

21.12.2020 р. до суду від позивача надійшла заява про розподіл судових та витрат на професійну правничу допомогу, яка також була направлена засобами поштового зв`язку на адресу відповідача.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15.05.2018 р. у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 р. у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 р. у справі № 814/698/16.

Судом встановлено, що 01.12.2020 р. адвокатом Москалюк Н.М. та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги та додаткову угоду №1 на підставі якого було виписано ордер серії №1015180 від 03.12.2020 р. на представництво інтересів ОСОБА_1 у суді.

На підтвердження наявності витрат на правничу допомогу з боку позивача разом із позовною заявою та заявою про розподіл судових витрат по справі, надано до суду:

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧЦ №000488;

- акт приймання – передачі виконаної роботи до Договору про надання правової угоди від 01.12.2020 р. та додаткової угоди №1 від 01.12.2020 р.;

- додаткову угоду №1 від 01.12.2020 р. до Договору про надання правової угоди від 01.12.2020 р.

- прибутковий касовий ордер №1/20 від 21.12.2020 р. про прийняття адвокатом Москалюк Н.М. від ОСОБА_2 6500,00 грн.

Як вбачається з вищевказаного акту прийому-передачі юридичних послуг позивачу було надано наступні послуги:

- первинна консультація та вивчення матеріалів щодо порушення прав Клієнта;

- підготовка та подання позовної заяви з додатками;

- підготовка та подання відповіді на відзив.

Дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу, сплачених позивачем адвокату Москалюку Н.М.

Таким чином, на підставі вищенаведеного суд приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6500,00 грн.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідачем не подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області оформлену наказами від 27.08.2020 р. №153-УБД та від 11.11.2020 р. №315-УБД, щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Валявської сільської ради, Кіцманського району Чернівецької області.

3. Зобов`язати повторно розглянути Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області заяву ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки розташованої на території Валявської сільської ради, Кіцманського району, Чернівецької області або надати вмотивовану відмову відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4.В задоволені інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області судові витрати у розмірі 6500,00 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 194-А, м. Чернівці, 58013, Код ЄДРПОУ 39909396)

Суддя І.В. Маренич