Рішення № 94068337, 12.01.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/7340/20

РІШЕННЯ

іменем України

12 січня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області , Державної казначейської служби України про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ТУ ДСА в Хмельницькій області №378 від 27.05.2020, про відмову виплатити мені, ОСОБА_1 , вихідної допомоги при звільненні з посади судді у зв`язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 234260,00 грн та стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області 234260 грн, одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 (виконання рішень суддів на користь суддів та працівників апаратів судів) передбаченої статтею 136 Закону України №2453-VI (Про судовий устрій та статус суддів), без сплати податку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що пропрацювала на посаді судді з 22 червня 1987 року по від 12 листопада 2015 року. Позивач зазначає, що після виходу у відставку звертався до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбаченої законом, який діяв на момент обрання позивача суддею, однак відповідачі відмовили у виплаті вихідну допомогу.

Позивач вказує, що рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року положення пп. 1 п. 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" визнано таким, що не відповідає Конституції України. Позивач вказав, що набув право на відставку і право на виплату вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, ще до прийняття законодавчих змін, якими було виключено ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів". Таким чином, позивач вважає, що зазначеним рішенням Конституційного Суду України поновлено його право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. На підставі вказаного рішення позивач звернулась до відповідача із відповідною заявою, однак останній відмовив у виплаті вихідної допомоги, вказавши, що рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року не є підставою для виплати вихідної допомоги. Однак позивач не погоджується з такою позицією відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 17.11.2020 відкрито провадження в даній справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від представника територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на адресу суду надійшов відзив в якому останній зазначає, що прийняте рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 не є підставою для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді у зв`язку з виходом у відставку в первинній редакції, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що оскільки матеріальна шкода, при звільненні позивача з посади судді у зв`язку з відставкою, була завдана їй через застосування до неї неконституційного нормативно-правового акту то держава відповідає перед позивачем за свою антиконституційну діяльність, яка підтверджена рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)2020, та має відшкодувати заподіяну мені матеріальну шкоду в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді, що становить 234260 грн.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позов та відповідь на відзив, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що відповідно до постанови Верховної Ради України №788 від 12 листопада 2015 року та наказу голови Нетішинського міського суду №38/05-01 від 30 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Нетішинського міського суду Хмельницької області в зв`язку із виходом у відставку.

У зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року, яким положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" визнано таким, що не відповідає Конституції України, позивач 15.04.2020 звернувся із заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про нарахування та виплату йому вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат у зв`язку із виходом у відставку.

Однак, 27.05.2020 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області відмовлено позивачу у задоволенні заяви та повідомлено, що прийняття рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 не є підставою для виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 середньомісячних заробітних плат за останньою посадою судді, у зв`язку із відставкою, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VII (далі - Закон №1402-VIII).

Згідно ч.1 ст. 143 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Водночас, ч. 3 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року №2862-ХІІ (далі - Закон №2862-ХІІ) було визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Закон №2862-ХІІ втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ (далі - Закон №2453-VI).

Суд звертає увагу, що Законом №2453-VІ змінено розмір суддівської винагороди, а саме встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку.

Відповідно до положень ст.136 Закону №2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.

В подальшому, відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014, із Закону №2453-VІ виключено ст.136, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.

Отже, законодавством передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон №2453-VI, у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови №788-VIII від 12.11.2015, якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм для виплати вихідної допомоги.

Таким чином, суд приходить до висновку, що судді, стосовно яких в період з 01.04.2014 по 30.09.2016 було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади судді у відставку, до складу яких входить і позивач, були позбавленні права на отримання вихідної допомоги, а з 30.09.2016 мали право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд наголошує, що позивача було звільнено з посади судді постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 №788-VIII, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли саме на час прийняття такого рішення стосовно позивача.

Вказані обставини спростовують доводи позивача стосовно необхідності застосування у даному випадку положень нормативно-правових актів щодо нарахування і виплати вихідної допомоги, чинних на час виникнення права на відставку, зокрема ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010.

Судом встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пп. 1 п. 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VII.

У відповідності до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020, положення пп. 1 п. 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. А тому, вказані положення застосовуються з 15.04.2020, та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до 15.04.2020.

Крім цього, Конституційним Судом України в пункті 3.2 рішення від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 зазначено, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні.

Конституційним Судом України у абз. 6 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення від 19.11.2013 №10-рп/2013 вказав, що за своєю юридичною природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір".

Суд встановив, що відмова відповідача у виплаті позивачу вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за штатною посадою судді районного суду не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Суд вважає за необхідним зазначити, що право на виплату вихідної допомоги суддя набуває у зв`язку із відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного акту про звільнення судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, законодавець пов`язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї.

Аналогічні правові висновки застосовані у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 р. у справі №642/6354/17 та від 25.06.2020 року у справі №802/2084/17-а, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами судового розгляду справи суд встановив, що позивача звільнено з посади судді у відставку постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 №788-VIII, у період відсутності законодавчого врегулювання права на отримання вихідної допомоги судді у відставці у розмірі десяти місячних заробітних плат за штатною посадою судді районного суду, а тому у відповідача відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги судді при звільненні у відставку.

З наведених обставин суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів - відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (вул. Соборна, 75,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , ідентифікаційний код - 26293548) Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6,Київ 14,01014 , ідентифікаційний код - 37567646)

Головуючий суддя О.П. Шевчук