Рішення № 94068324, 11.01.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3847/20

РІШЕННЯ

іменем України

11 січня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Ковальчук О.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1788 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А 1788 Міністерства оборони України, у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.09.2018 року по 05.06.2020 року, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до дня фактичного розрахунку, а саме за період з 20.09.2018 року по 05.06.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік. Зазначив, що рішенням від 22 травня 2020 року Хмельницький окружний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини А 1788 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2018 року. Зобов`язав Військову частину А 1788 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2018 року. Позивач вказує, що на виконання рішення суду 05 червня 2020 року відповідач виплатив грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій в сумі 16849,75 грн, однак не здійснив нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018 року по 05.06.2020 року, чим порушив вимоги Кодексу законів про працю України. Позивач, вважаючи бездіяльність військової частини А1788 щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та призначив до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що за час проходження позивачем військової служби у військовій частині усі виплати у зв`язку із звільненням позивачу нараховані та виплачені згідно вимог чинного законодавства та позивачем не оскаржувалися. Вказує, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Звертає увагу, що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців у відповідності до статті 9 закону України від 20 грудня 1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, та членів їх сімей», а відтак не підпадає під дію статті 2 закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Грошова компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій не є основним джерелом для забезпечення життєдіяльності громадян-військовослужбовців. Основним джерелом для забезпечення життєдіяльності є заробітна плата для громадян, грошове забезпечення для військовослужбовців. Вказує, що у цьому випадку відсутня шкода для позивача у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), не одержаної за період затримки виплати, так як грошове забезпечення виплачувалось позивачу своєчасно та повністю, як під час проходження військової служби, так і при звільненні з військової служби, тому, в контексті статті 117 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з відсутністю шкоди для позивача, військова частина А1788 не може нести відповідальність перед її колишнім військовослужбовцем за несвоєчасний розрахунок або затримку заробітної плати (грошового забезпечення). Грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, тому і відсутні підстави у розрахунку і виплаті коштів за час затримки у виплаті компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Вважає, що право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, невчасну невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки, із розрахунку середнього грошового забезпечення згідно з положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, за період 30 березня 2018 року по 18 березня 2020року до дня фактичного розрахунку, виникло на підставі судового рішення, яке було постановлено вже після звільнення позивача. Компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тому, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв`язку та сукупності, суд встановив таке.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням №080748 виданим 05 травня 2016 року.

Наказом командира військової частини А0553 (по стройовій частині) м. Хмельницький 8 окремого полку спеціального призначення від 14.09.2018 за №122-РС, молодшого сержанта ОСОБА_1 , радиста 2 відділення спеціального призначення 8 роти спеціального призначення 3 загону спеціального призначення, звільнено в запас за пунктом "а" частини 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту).

У зв`язку з неотриманням грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, позивач у березні 2020 звернувся до суду з позовом щодо виплати.

Рішенням від 22 травня 2020 року у справі №560/1550/20 Хмельницький окружний адміністративний суд адміністративний позов позивача задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність Військової частини А 1788 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2018 року. Зобов`язав Військову частину А 1788 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2018 року.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року у справі №560/1550/20 військова частина А1788 нарахувала позивачу компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 16849,75 грн та виплатила її 05 червня 2020 року, що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ «Приватбанк».

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини А1788 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.09.2018 року по 05.06.2020 року, позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" по день фактичного розрахунку 05.06.2020.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Наслідки невиплати працівнику при звільненні всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України та залежать від наявності вини підприємства, установи, організації, з якими такий працівник перебував у трудових відносинах, і безспірності сум, що підлягають до виплати.

Зокрема, підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір.

Отже, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, за змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України за наявності спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли цей спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України. Якщо ж спір вирішено частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17.

У зазначеній постанові від 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду також вказала, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 766/9584/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо застосування частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних з затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вирішуючи позовні вимоги щодо зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до дня фактичного розрахунку 18березня 2020 року, у відповідності до положень статей 116 117 Кодексу законі про працю України та правових позицій Верховного Суду щодо їх застосування, суд враховує таке:

на день звільнення позивача зі служби (14.09.2018) між ним та військовою частиною А 1788 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України не існувало спору щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, отримавши виплати, нараховані йому при звільнені, позивач не заявив відповідачу про свою незгоду з їх розміром та складовими;

заяву про нарахування і виплату грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій позивач подав 12 грудня 2019 року, через рік і чотири місяці після звільнення;

спір щодо нарахування та виплати компенсації виник після отримання позивачем відповіді військової частини з відмовою щодо нарахування та виплати у зв`язку з відсутністю підстав для нарахування компенсації;

право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, встановлене рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року у справі №560/1550/20. Цим рішенням суд зобов`язав військову частину А1788 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 вересня 2018 року;

рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від від 22 травня 2020 року у справі №560/1550/20, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, відповідач добровільно виконав 05 червня 2020 року, нарахувавши та виплативши позивачу компенсацію в розмірі 16849,75 грн.

Оскільки відповідач виплатив компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, належну позивачу на день звільнення, то підстави для застосування судом до військової частини А1788 наслідків, передбачених частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, за порушення строків виплати компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки з 14 вересня 2018 року (з дня звільнення) відсутні.

Спір щодо виплати зазначеної компенсації, який виник між позивачем та відповідачем через рік і чотири місяці після звільнення позивача, вирішений рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року у справі №560/1550/20. Обов`язок військової частини А1788 щодо нарахування та виплати позивачу компенсації виник у відповідача 07 серпня 2020 року (після набрання рішенням суду законної сили).

За змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України у разі вирішення спору щодо виплати працівнику сум при звільненні, власник або уповноважений орган зобов`язані нарахувати та виплатити належні такому працівнику суми після набрання рішенням законної сили у строки, передбачені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи те, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду, яким вирішений спір щодо права позивача на отримання грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2018 роки набрало законної сили 07 серпня 2020 року, то саме з цієї дати у відповідача виникає обов`язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Відповідач нарахував та виплатив позивачу компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2018 роки, право на яке визнане рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року у справі №560/1550/20, до набрання цим рішенням законної сили (06 червня 2020року). Отже, затримки щодо виплати цих коштів позивачу не було.

За змістом статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України та відповідно до правових позицій Верховного Суду, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку є видом відповідальності роботодавця за порушення строків виплати належних працівнику безспірних сум. Тому, виплата позивачу компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, яка була предметом судового спору, до набрання рішенням суду законної сили (до настання дати, з якої така виплата стає обов`язком відповідача) звільняє відповідача від негативних наслідків, передбачених зазначеними вище нормами Кодексу законів про працю України.

Тому, з урахуванням зазначених обставин, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача наслідків передбачених частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України у вигляді сплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Враховуючи викладене, у задоволені позовних вимог відмовити.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А1788 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Військова частина А 1788 Міністерства оборони України (вул. Толстого, 4,Хмельницький,Хмельницька область,29001 , код ЄДРПОУ - 07840179)

Головуючий суддя О.К. Ковальчук