Рішення № 94068129, 11.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

11.01.2021 р. справа №520/14047/2020 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про1) визнання протиправним та скасування правового акту індивідуальної дії, 2) визнання протиправними дій, -встановив:

Матеріали позову одержані судом 15.10.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 18.11.2020р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 21.12.2020р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, платник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-128965-17 від 14.11.2018р. на суму недоїмки - 15.819,54 грн., 2) визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Харківській області з нарахування ОСОБА_1 сум із сплати єдиного соціального внеску, починаючи з 01.07.2004 р.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що станом на період проведення контролюючим органом нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом – ЄСВ) заявник фактично не мав статусу фізичної особи — підприємця, оскільки був зареєстрований підприємцем ще 01.09.2000р., а після набуття чинності Законом України від 15.03.2003р. №755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» не звертався до відповідних органів державної влади з приводу підтвердження відомостей як про раніше зареєстрованого підприємця.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що при винесенні оскаржуваного рішення діяв у відповідності до вимог закону, зокрема, ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та п.1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449). Стверджував, що згідно даних інформаційної системи податкових органів, ФОП ОСОБА_1 з 08.09.2000р. перебуває на обліку як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування, самостійно не виконував обов`язків щодо сплати єдиного соціального внеску, у зв`язку з чим в автоматизованому режимі були проведені нарахування за період з 2017 по 2019р. та складено оскаржувану вимогу.

Відзив на позов надійшов до суду 11.12.2020р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За твердженням заявника, унаслідок проходження процедури державної реєстрації фізична особа – громадянин ОСОБА_1 набув статусу фізичної особи-підприємця 01.09.2000р.

Ця ж обставина визнана і контролюючим органом у порядку ч.1 ст.78 КАС України у тексті відзиву.

Доказів звернення заявника до державного реєстратора у цілях підтвердження статусу підприємця після набуття чинності Законом України від 15.05.2003р. №755-ІV матеріали справи не містять.

Ця обставина владним суб`єктом не спростована.

Згідно з відомостями Витягу з Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі за текстом – Реєстр) від 06.10.2020р. лише 26.04.2019р. до Реєстру було внесено запис №24800170000227464 про реєстрацію фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 - 01.09.2000р. (а.с.10-11).

При цьому, цей запис було вчинено одночасно із записом №24800060002227464 про припинення ОСОБА_1 як фізичної особи – підприємця.

Дізнавшись про наявність недоїмки з ЄСВ, заявник в особі представника – адвоката розпочав процедуру з`ясування стану розрахунків з Державою по оплаті ЄСВ.

Листом ГУ ДПС у Харківській області від 22.09.2020р. заявника було сповіщено про існування станом на 31.10.2018р. недоїмки з ЄСВ, у зв`язку із чим в автоматичному режимі було сформовано правовий акт індивідуальної дії у формі вимоги про сплату боргу №Ф-128965-17 від 14.11.2018р. на суму 18.276,72грн., яку спрямовано для примусового виконання до ВДВС Московського району м.Харкова (а.с.13).

Звернення заявника від 04.08.2020р. з приводу списання згаданої недоїмки за управлінським волевиявленням контролюючого органу у формі листа від 26.08.2020р. було залишено без задоволення. (а.с.14).

У ході розгляду справи судом достеменно, що 14.11.2018р. Головним управлінням ДФС у Харківській області (юридичний та фактичний правопопередник відповідача) без проведення будь-якої перевірки та без складання жодних письмових документів відносно заявника, було прийнято оскаржувану вимогу № Ф-12865-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15.819,54 грн.(а.с.9)

Вказаний правовий акт індивідуальної дії був надісланий контролюючим органом на адресу – м. Харків, пр-т Тракторобудівників, 83.

Втім, згідно з відомостями копії паспорту серії ММ №321070 офіційним місцем реєстрації заявника з 20.08.2013р. є інша адреса, а саме: – АДРЕСА_1 (а.с.44).

Ця обставина об`єктивно не має впливу на законність оскарженого правового акту індивідуальної дії, але є вагомими та істотним параметром в аспекті забезпечення юридичної визначеності з приводу існування акту як такого.

Як з`ясовано судом, фактичною підставою для прийняття контролюючим органом даного рішення послугувало судження владного суб`єкта про наявність станом на 31.10.2018р. у позивача, як у фізичної особи – підприємця, недоїмки зі сплати єдиного внеску за період 2018 року всього на суму 15.819,54 грн.

У подальшому, згідно відомостей роздрукованої картки особового рахунку платника податків, борг позивача збільшився та станом на 30.04.2019р. рахується недоїмка зі сплати єдиного внеску всього на суму 21030,90 грн.

Стверджуючи про протиправність оскарженого управлінського волевиявлення контролюючого органу з приводу прийняття вимоги та нарахування недоїмки по ЄСВ з 01.07.2004р., заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі за текстом – Закон № 2464-VI).

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

У спірних правовідносинах контролюючий орган розпочав нарахування недоїмки з ЄСВ саме з 01.01.2017р.

Доказів нарахування заявнику ЄСВ до указаної календарної дати матеріали справи не містять.

Тому позов у цій частині належить відхилити.

Продовжуючи вирішення спору, суд зазначає, що публічний обов`язок з оплати ЄСВ покладений, зокрема, на зареєстрованих відповідно до норм законодавства фізичних осіб – підприємців.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість, відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

У силу приписів ч.5 ст.242 КАС України суду під час вирішення даного спору належить взяти до уваги правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020р. по справі № 260/81/19, де указано, що: « 79. Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

80. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

81.Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

82. При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.»

Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки заявник був зареєстрований у якості підприємця до події набрання чинності Законом України від 15.05.2003р. №755-ІV і не порушував процедури підтвердження свого статусу у якості суб`єкта господарювання після цієї календарної дати, то діяння державного реєстратора з приводу внесення до Реєстру 26.04.2019р. одночасних записів про припинення реєстрації заявника у якості ФОП та з приводу реєстрації заявника у якості ФОП з 01.09.2000р. у даному конкретному випадку не зумовлюють виникнення публічного обов`язку з оплати ЄСВ.

Згідно з відомостями роздрукованої картки особового рахунку платника податків, контролюючим органом з 01.01.2017р. нараховувався ЄСВ заявнику, борг з оплати якого станом на 31.12.2019р. складає – 21.030,90грн.

Таке управлінське волевиявлення контролюючого органу не відповідає закону з огляду на положення ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020р. по справі № 260/81/19.

Продовжуючи розгляд справи, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення з приводу справляння ЄСВ з 01.01.2017р., а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого волевиявлення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Між тим, у спірних правовідносинах вчинені контролюючим органом порушення закону спричинили настання негативних наслідків, що є визначеною процесуальним законом підставою для скасування оскарженого правового акту індивідуальної дії та визнання протиправним управлінського волевиявлення контролюючого органу з приводу справляння ЄСВ з 01.01.2017р.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

З цих міркувань суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині вимог, котрі стосуються періоду до 01.01.2017р., позаяк заявником не надано доказів та не наведено доводів про справляння ЄСВ за період, що хронологічно передує календарній даті – 01.01.2017р.

Водночас із цим, суду належить застосувати приписи ч.2 ст.9 КАС України і вийти за межі позову, визнавши неправомірними дії з приводу справляння із заявника ЄСВ, котрі були розпочаті ГУ ДФС у Харківській області та продовжені ГУ ДПС у Харківській області.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов – задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області з приводу справляння з ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. – НОМЕР_1 ) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017р. у зв`язку з наявністю правового статусу зареєстрованої фізичної особи – підприємця.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Харківській області з приводу справляння з ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. – НОМЕР_1 ) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017р. у зв`язку з наявністю правового статусу зареєстрованої фізичної особи – підприємця.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №Ф-128965-17 від 14.11.2018р.

Позов у решті вимог – залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко