Рішення № 94067642, 11.01.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 січня 2021 року м. Рівне №460/1144/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу(недоїмки) №Ф-22915-17 від 16 травня 2019 року та від 12 серпня 2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається, зокрема на те, що відповідач, вважаючи необхідним нарахування єдиного соціального внеску (надалі - ЄСВ), не врахував те, що він у періоди за які утворилась заборгованість зазначена у спірних вимогах працював найманим працівником в різних компаніях, якими як роботодавцями, сплачено ЄСВ в розмірі 22% від нарахованої йому заробітної плати. Відтак вважає, що оскільки він фактично не здійснював підприємницької діяльності та не отримував від неї доходу, то податковим органом протиправно винесено спірні вимоги про сплату недоїмок, в той час коли позивач був застрахованою особою і за неї сплачувались внески. Крім цього зауважив, що вказані вимоги сформовані без проведення перевірок платника податків і складення відповідних актів, а також несвоєчасно після спливу значного проміжку часу з дати виникнення у нього такої заборгованості. На думку позивача, у спірних правовідносинах фіскальний орган невиправдано втрутився у права позивача щодо мирного володіння своїм майном, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини. З наведеного просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого зазначає, що оскаржувані вимоги контролюючого органу є правомірними та не підлягає скасуванню з огляду на наступне. Позивач з 2015 року зареєстрований, як фізична особа-підприємець. Посилаючись на вимоги законодавства, що регулюють спірні правовідносини вважає, що у позивача з дати реєстрації підприємцем виник обов`язок сплачувати єдиний внесок. Підставою для формування спірних вимог стали дані інформаційної системи органу доходів і зборів, що дозволяється чинним законодавством. Стосовно посилань позивача на те, що він не здійснював у періодах за які йому нарахована недоїмка підприємницьку діяльність і був найманим працівником відповідач зазначив, що такі обставини не спростовують його обов`язку сплачувати відповідні внески, оскільки він не відноситься до категорії громадян, яким встановлені пільги по їх сплаті. Крім того, наголосив, що роботодавці не здійснювали сплату єдиного внеску за позивача у січні, березні-червні, липні-грудні 2017 року, січні 2018 року, що спростовує твердження платника про сплату за нього внесків у повному обсязі за період його реєстрації, як підприємця. З тих підстав просив у позові відмовити.

Інші заяви по суті спору від учасників справи не надходили.

Ухвалою від 27.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, визначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 17.03.2020, яке ухвалою від 17.03.2020 відкладено до 08.04.2020.

У зв`язку із запровадженими карантинними заходами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами), ухвалою від 08.04.2020 судовий розгляд відкладено до 13.05.2020.

Ухвалою від 13.05.2020 судовий розгляд відкладено до 03.06.2020, ухвалою від 03.06.2020 відкладено до 01.07.2020.

Ухвалою від 06.07.2020 судове засідання відкладено до 23.07.2020.

У судовому засіданні 23.07.2020, відкладено розгляд справи до 04.08.2020, у зв`язку з заявленим клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи.

04.08.2020 у судовому засіданні відкладено судовий розгляд справи до 23.09.2020 для надання додаткових доказів.

23.09.2020 судове засідання у справі не відбулось, у зв`язку із перебуванням судді Нор У.М. у щорічній відпустці у період з 07.09.2020 по 25.09.2020 (наказ № 330-від 18.09.2020), розгляд справи відкладено до 21.10.2020.

21.10.2020 розгляд справи відкладено до 10.11.2020, з підстав подання клопотання про відкладення розгляд у справи.

10.11.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді У.М. Нор, розгляд справи відкладено до 17.12.2020.

У судове засідання, призначене на 07.12.2020, представники сторін не прибули. Про дату, місце і час судового розгляду повідомлялися належним чином. До початку судового засідання представник позивача подав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи подане клопотання та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу №460/1144/20 в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі обставини справи та фактичні правовідносини сторін.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в ГУ ДПС у Рівненській області на спрощеній системі опадаткування з 29.09.2015 про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань внесений запис №26080000000034250 (а.с. 18-20). Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності позивачем за рішенням засновників (учасників) або уповноваженого органу здійснена 01.10.2019 (а.с. 69-71).

Водночас позивач підприємницької діяльності фактично не здійснював і дохід від неї не отримував, що не заперечується відповідачем.

У зв`язку із наявністю в ФОП ОСОБА_1 заборгованості з єдиного соціального внеску на підставі даних інформаційно-телекомунікаційної системи "Податковий борг" ГУ ДПС у Рівненській області сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-22915-17 від 16.05.2019 на суму 22039,06 грн та від 12.08.2019 на суму 2754,18 грн (а.с. 11-12).

Так, вказана у спірних вимогах заборгованість сформована з 19.10.2016 по 19.04.2019 (вимога від 16.05.2019) та з 19.04.2019 по 19.07.2019 (вимога від 12.08.2020) (а.с. 65-68).

Заборгованість зазначена у вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-22915-17 від 12.08.2019 на суму 2754,18 грн виникла у другому кварталі 2019 року.

У свою чергу вимога відповідача від 16.05.2019 охоплює заборгованість, яка нарахована за періоди: третій квартал 2016 року, 2017 рік, 2018 рік та перший квартал 2019 року.

Поряд з цим, згідно з інформацією, яка міститься у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо ОСОБА_1 (а.с. 21-22), то він був застрахованою особою і за нього страхувальниками (роботодавцями) сплачувались страхові внески за періоди: липень 2016 -ТзОВ «Дистрибуційний торговий дім «Аврора»( код ЄДРПОУ 40043543537); липень - грудень 2016 року - ПАТ «Запорізькою кондитерською фабрикою» (код ЄДРПОУ 003820); лютий 2017 року – ТзОВ «ЕРГОПАК» (код ЄДРПОУ 31364122); за липень – вересень 2017 року – ТзОВ «Аграріран Фуд Технолоджиз Трейд» (код ЄДРПОУ 40949048); лютий 2018 року по липень 2019 року – ПП «Дімітрій-2005» (код ЄДРПОУ 33570676) та з січня по липень 2019 року – ТзОВ «Ласка Столиця» (код ЄДРПОУ 38567233). При цьому роботодавці не здійснювали сплату єдиного внеску за позивача у січні, березні-червні, жовтні-грудні 2017 року, січні 2018 року.

Не погоджуючись зі вказаними вище вимогами податкового органу про сплату заборгованості з єдиного соціального внеску позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені положеннями Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VI).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Суд з`ясував, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01 жовтня 2019 року внесений запис про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Водночас, спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском охоплюють період з 19.10.2016 по 19.07.2019.

Так, згідно з підпунктом 65.10.8 пункту 65.10 статті 65 ПК України державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Відповідно до підпункту 4 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 2011 року №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року №462) (надалі також - Порядок №1588) державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Підпунктом 6 цього ж пункту Порядку №1588 визначено, що після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.

Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.

Таким чином, Позивач в розумінні норм Закону №2464-VІ до 01.10.2019 був платником єдиного соціального внеску як фізична особа-підприємець, тому, в силу наведених вище положень Порядку №1588, припинення в установленому порядку підприємницької діяльності не зумовлює припинення обов`язку Позивача зі сплати єдиного внеску за період провадження підприємницької діяльності.

За змістом пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників зазначених у статті 4 цього Закону встановлено у розмірі 22 відсотка до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, фізична особа-підприємець, яка господарську діяльність не веде та не отримує доходи, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

Слід зазначити, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464-VІ).

Відповідно до частини другої, третьої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Виходячи із положень абзаців третього та п`ятого частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що платники єдиного внеску у розумінні норм Закону № 2464-VI зобов`язані подавати звітність із визначенням суми виплат (доходу), на які (який) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, нараховувати та своєчасно сплачувати єдиний внесок.

Водночас суд зауважує, що неподання контролюючому органу звітності за єдиним внеском та невиконання у такий спосіб встановленого Законом № 2464-VI обов`язку не нівелює зміст та обсяг зобов`язання платника щодо належної сплати єдиного внеску та не має наслідком його невиконання.

Частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VI (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі також - Інструкція №449).

Відповідно до пункту 1 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Абзацом 3 пункту 2 розділу VІ Інструкції №449 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки (у редакції вказаної норми на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацами сьомим, восьмим, дев`ятим пункту 3 розділу VІ Інструкції №449 у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Отже, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску податковий орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо визначення недоїмки за єдиним внеском виключно на підставі акта перевірки, суд звертає увагу, що положеннями законодавства не передбачено такої єдиної і обов`язкової умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки), як проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту.

Пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 передбачено 10-денний строк для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) після вручення платнику акту перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про порушення платником нарахування єдиного внеску, що утворює самостійні підстави для донарахування податковими органами сум єдиного внеску.

Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов`язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2018 року у справі №826/11623/16, від 10 грудня 2019 року у справі №826/25425/15.

Відтак, винесення оскаржуваних у цій справі вимог про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу відповідає положенням Закону № 2464-VІ.

У свою чергу, доводи позивача щодо несвоєчасності формування і надіслання йому відповідачем спірних вимог є непереконливими та не утворюють підстав для визнання протиправними оспорюваних актів індивідуальної дії, оскільки не звільняють платника від обов`язку зі сплати сум недоїмки.

З наведеного суд вважає, що при формуванні спірних вимог контролюючим органом було дотримано процедуру їх винесення передбачену чинним законодавством.

Водночас щодо аргументів позивача про те, що у періоді за який нарахована сума заборгованості він був найманим працівником, а тому єдині соціальні внески за нього сплачували роботодавці суд зазначає наступне.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на викладене вище Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі 440/1256/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Так, судом на підставі поданих доказів з`ясовано, що вказана у спірних вимогах заборгованість сформована позивачу податковим органом з 19.10.2016 по 19.04.2019 (вимога від 16.05.2019) та з 19.04.2019 по 19.07.2019 (вимога від 12.08.2020).

Водночас позивач хоча і мав статус фізичної особи-підприємця, однак за ці періоди господарської діяльності фактично не здійснював і дохід від неї не отримував, що не заперечується і не спростовується жодними доказами відповідачем.

Поряд з цим, згідно з інформацією, яка міститься у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо ОСОБА_1 (а.с. 21-22), то він був найманим працівником - застрахованою особою і за нього страхувальниками (роботодавцями) сплачувались страхові внески в розмірі не менше мінімального за періоди: липень 2016 -ТзОВ «Дистрибуційний торговий дім «Аврора»( код ЄДРПОУ 40043543537); липень - грудень 2016 року - ПАТ «Запорізькою кондитерською фабрикою» (код ЄДРПОУ 003820); лютий 2017 року – ТзОВ «ЕРГОПАК» (код ЄДРПОУ 31364122); за липень – вересень 2017 року – ТзОВ «Аграріран Фуд Технолоджиз Трейд» (код ЄДРПОУ 40949048); лютий 2018 року по липень 2019 року – ПП «Дімітрій-2005» (код ЄДРПОУ 33570676) та з січня по червень 2019 року – ТзОВ «Ласка Столиця» (код ЄДРПОУ 38567233).

Суд встановив, що заборгованість зазначена у вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-22915-17 від 12.08.2019 на суму 2754,18 грн сформована за другий квартал 2019 року, у той час, як за цей період за позивача ЄСВ сплачений двома роботодавцями, а саме: ПП «Дімітрій-2005» (код ЄДРПОУ 33570676) та ТзОВ «Ласка Столиця» (код ЄДРПОУ 38567233).

Отже, з квітня по червень 2019 року позивач не повинен був сплачувати єдиний соціальний внесок ще й як суб`єкт підприємницької діяльності, оскільки цей обов`язок за нього виконали роботодавці, а тому вимога контролюючого органу про стягнення недоїмки від 12.08.2019 винесена з порушенням приписів матеріального права і підлягає скасуванню у судовому порядку.

У свою чергу вимога відповідача від 16.05.2019 охоплює заборгованість, яка виникла за такі періоди: третій квартал 2016 року, 2017 рік повністю, 2018 рік повністю та перший квартал 2019 року.

Як зазначено судом вище, за липень-грудень 2016 року, лютий 2017 року, липень-вересень 2017 року, лютий-грудень 2018 року, січень-березень 2019 року позивач, як було зазначено вище не проводив господарської діяльності, не отримував від неї доходу та одночасно був найманим працівником за якого сплачувались відповідні внески, а тому він не повинен був додатково вносити їх, як підприємець.

Відтак, вимога контролюючого органу про сплату ним такої недоїмки за такі періоди є безпідставною.

Разом з тим, у січні, березні-червні, жовтні-грудні 2017 року, січні 2018 року позивач був зобов`язаний самостійно сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, однак цього не здійснив.

Статтею пунктом 2 частини 2 статті 245 КАС України визначено, що суд у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас відповідно до пункту 1 розділу VІ Інструкції №449 6 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо, зокрема, вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили. Тобто часткове відкликання такої вимоги цим нормативно-правовим актом не передбачено.

При цьому суд погоджується з твердженнями позивача, що чинним законодавством взагалі не врегульований порядок і наслідки скасування податкової вимоги в окремій її частині.

За практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, параграф 43).

Відтак, у цих спірних правовідносинах суд не вбачає можливості часткового скасування або зміни спірної вимоги, оскільки для того щоб вказати окремі її положення суду потрібно буде визначити конкретну суму єдиного соціального внеску за окремі періоди, яка підлягає до сплати позивачем, тим самим перебираючи на себе виключні повноваження відповідача у справі.

З наведеного, суд дійшов висновку про необхідність скасування податкової вимоги від 16.05.2019 № Ф-22915-17 повністю, як такої, що не відповідає критеріям встановленим в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства та порушує майнові права та законні інтереси позивача.

Утім, суд підкреслює, що висновок про скасування цього акту індивідуальної дії у повному обсязі не спростовує обов`язок позивача сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у належному розмірі за періоди його підприємницької діяльності, коли роботодавці не перераховували за нього ЄСВ.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а тому позов належить задовольнити.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 840,8 грн сплачена відповідно до банківської квитанції від 24.02.2020 (а.с. 8).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд.12, м. Рівне, 33000, код ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу(недоїмки): №Ф-22915-17 від 16 травня 2019 року та №Ф-22915-17від 12 серпня 2019 року

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд.12, м. Рівне, 33000, код ЄДРПОУ 43142449) судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 11 січня 2021 року.

Суддя У.М. Нор