Рішення № 94067481, 12.01.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4059/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом судді Журіка Володимира Федоровича ( АДРЕСА_1 ) до Територіального Управління Державної судової Адміністрації України в Одеській області (вул. Бабеля, 2, м. Одеса, 65005) про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального Управління Державної судової Адміністрації України в Одеській області (далі – Теруправління), в якому позивач просить:

– визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі йому довідки судді у відставці Суворовського району міста Одеси на підставі Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 року від 04.12.2018 року;

– зобов`язати відповідача провести нарахування суддівської винагороди судді у відставці щодо довічного грошового утримання на підставі Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 року від 04.12.2018 року, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат починаючи з грудня 2018 року.

Ухвалою суду від 11.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 05.09.2019 року зупинено провадження у справі №420/4059/19 до розгляду судом касаційної інстанції справи №620/784/19 та до набрання законної сили рішенням суду по зразковій справі №200/9195/19-а.

Ухвалою суду від 11.01.2021 року провадження у справі поновлено, розгляд справи продовжено.

Позивач зазначив, що згідно з Постановою Верховної Ради України від 25.12.2014 року №59-VІІІ він набув статусу судді у відставці Суворовського районного суду міста Одеси та йому призначено довічне грошове утримання.

04.12.2018 року Конституційний суд України своїм рішенням №11-р/2018 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус судді» від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 року№191-VІІІ. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме «Посадовий оклад судці місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року-8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; х 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до вказаного рішення Конституційного суду України зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, та яка необхідна для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці вже мала місце саме 04.12.2018 року, та саме з цієї дати настає необхідність у проведенні перерахунку.

Законами України про «Про Державний бюджет» на 2018 рік та 2019 рік визначена мінімальна заробітна плата на грудень 2018 року - 3723 гривні, з січня 2019 року- 4124 гривні.

Позивач вказує, що він 27.03.2019 року звернувся до Теруправління із заявою щодо видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно до Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат.

09.04.2019 року за №3-1158/19 отримав відповідь, в якій Теруправління, що ДСА і Пенсійний фонд виконали рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 року і при нарахуванні довічного грошового утримання судді у відставці виходять із розміру посадового окладу 15 прожиткових мінімумів.

Позивач вважає дії Теруправління щодо відмови йому у видачі довідки про суддівську винагороду відповідно до Рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 року №11-р/2018 неправомірними, оскільки відповідач неправильно розуміє норми Закону, більш того, навмисне його порушує.

Позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зазначив, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат. Базовий розмір посадового окладу судді встановлюється виходячи з прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата» таким чином обсяг видатків на виплату суддівської винагороди, що врахований у видатках Державного бюджету України, визначається виходячи з вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з розміру прожиткового мінімуму.

У питаннях визначення розмірів суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання норми Закону 2453-VI зберігають чинність, а позивач має право на перерахунок раніше призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, у тому числі у зв`язку зі збільшенням посадового окладу.

Щодо наявності підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, представник відповідача зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. З 01.01.2017 року посадовий оклад судді визначається не з розміру мінімальної заробітної плати, а з розрахункової величини, запровадженої п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VІІІ.

ТУ ДСА видає довідки для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку зі зміною розмірів складових суддівської винагороди судді, якій працює за відповідною посадою, тому підстав для видачі довідки про нарахування суддівської винагороди судді у відставці виходячи з розміру 15 мінімальних заробітних плат не було.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що позивач згідно з Постановою Верховної Ради України від 25.12.2014 року №59-VІІІ набув статусу судді у відставці Суворовського районного суду міста Одеси та йому призначено довічне грошове утримання.

Рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус судді» від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 року№191-VІІІ. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме «Посадовий оклад судці місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року-8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; х 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Оскільки Законами України про «Про Державний бюджет» на 2018 рік та 2019 рік визначена мінімальна заробітна плата на грудень 2018 року - 3723 гривні, з січня 2019 року- 4124 гривні, позивач 27.03.2019 року звернувся до Теруправління із заявою щодо видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат.

Проте 09.04.2019 року за №3-1158/19 отримав відповідь про відсутність підстав для видачи такої довідки.

Вважаючи порушеними свої права, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу нарахування та виплати працюючим суддям заробітної плати, виходячи з мінімальної заробітної плати, та видачі відповідних довідок суддям у відставці для перерахунку довічного грошового утримання з 04.12.2018 року – після прийняття 04.12.2018 року Конституційним судом України рішенням №11-р/2018.

Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, частиною 3 ст.291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З урахуванням вказаних положень КАС України ухвалою суду від 05.09.2019 року зупинено провадження у справі №420/4059/19 до розгляду судом касаційної інстанції справи №620/784/19 та до набрання законної сили рішенням суду по зразковій справі № 200/9195/19-а.

Рішенням Верховного Суду по зразковій справі від 11.03.2020 року, яке залишено без змін Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування й виплати судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області за період з 4 грудня 2018року до 30 червня 2019 року суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів та зобов`язання відповідача провести нарахування й виплату суддівської винагороди судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 на підставі на підставі Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 року від 04.12.2018 року, на основі 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, обставини справи стосувались нарахування та виплати суддівської винагороди діючому судді на підставі Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 року від 04.12.2018 року з розрахунку 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплаченої суми.

Надаючи правову оцінку доводам сторін щодо розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, в тому числі з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, Верховний Суд дійшов до наступного правового висновку.

Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус судді» від 7 липня 2010 року №2453-VІ (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 року№192-VІІІ). Частина 3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус судді» від 7 липня 2010 року до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус судді» від 02.06.2016 року.

Визнаючи неконституційним положення ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус судді» від 7 липня 2010 року №2453-VІ Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні Конституційного Суду України №11-р/2018 року від 04.12.2018 року Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Натомість Законом України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, який набрав чинності 1 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Отже, з прийняттям Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Верховний Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018, на яке посилається позивачка, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 9 серпня 2019 року у справі №826/9404/17.

Крім того, варто зазначити, що відповідно до статей 7,8 Закону України про «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 1 грудня 2016 року становив 1600 грн, як і розмір мінімальної заробітної плати, який також становив 1600 грн.

Відповідно до статей 7,8 Закону України про «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 1 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200 грн.

З викладеного випливає, що до 1 січня 2017 року розмір посадового окладу судді становив 16000 грн (10 х 1600 грн мінімальної заробітної плати), з 1 січня 2017 року розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, також становив 16000 грн. (10 х 1600 грн).

Вказане означає, що розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ насправді не змінився, що свідчить про відсутність порушення гарантії позивачки щодо розміру її матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін. До того ж внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018 року № 11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим рішення законної сили, оскільки абсолютна величина посадового окладу змінилася з 10 на 15.

Отже, враховуючи викладене, з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 винагорода судді повинна розраховуватися із застосуванням у такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Верховний суд також зазначив, що на час існування спірних правовідносин (з грудня 2018 року до червня 2019 року включно), пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому ТУ ДСА України в Донецькій області правомірно керувалося його положеннями. Натомість, з огляду на викладене, відповідач не мав правових підстав керуватися нормами Законів України про Державний бюджет України на 2018, 2019 роки і застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину. В зв`язку з цим колегія суддів враховує доводи ТУ ДСА України в Донецькій області про те, що у кошторисах на 2018-2019 роки не було передбачено призначення для обрахування суддівської винагороди, обчисленої на основі мінімальної заробітної плати.

Залишаючи без змін рішення Верховного Суду від 11.03.2020 року Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.11.2020 року вказала, що як свідчить зміст Рішення Конституційного Суду України, визнаючи неконституційним положення ч.3 ст.133 Закону № 2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного Закону щодо розміру посадового окладу, унаслідок яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку із цим у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Тож унаслідок прийняття Конституційним Судом України Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим Рішенням законної сили, оскільки величина посадового окладу змінилася з 10 на 15 мінімальних заробітних плат.

Однак у зв`язку з прийняттям 06.12.2016 року Закону №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 року та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Законом №1402-VIIІ у редакції Закону №1774-VIII (який був чинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин) визначено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Як свідчить зміст Закону №1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.11.2020 року зазначила, що таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів. З прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.

Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.

Положеннями частини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

За наведеного правового регулювання спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплату праці», прийнято Закон №1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду вказано, що перехід на нову розрахункову величину – неоподатковуваний мінімум доходів громадян замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом №2453-VI. На момент набрання чинності Законом № 1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону № 1402-VIII ще не виплачувалася. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує відсутність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності, від зміни розрахункової величини у цій ситуації.

Крім того, в силу ч.5 ст.242 КАС України суд вважає необхідним до спірних правовідносин по даній справі враховати висновки Верховного Суду по справи №620/784/19, в якій позивач просив визнати протиправними дії Теруправління ДАСУ у Чернігівській області щодо розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 04.12.2018 та станом на 01.01.2019 року та зобов`язано Теруправління видати оновлені довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 04.12.2018 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат.

Судом першої інстанції у задоволені позову відмовлено, судом апеляційної інстанції позов був задоволений частково: визнані протиправними дії відповідача та зобов`язано видати позивачу оновлені довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 04.12.2018 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат.

Постановою Верховного Суду від 12.06.2020 року по справі №620/784/19 скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2019 року по справі №620/784/19 та залишено без змін рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.05.2019 року.

Верховний суд у постанові від 12.06.2020 року дійшов наступного правового висновку.

04.12.2018 року Конституційним Судом прийнято Рішення №11-р/2018, згідно якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус судді» від 7 липня 2010 року №2453-VІ (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 року№191-VІІІ). Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат».

Також визнано таким, що не відповідає (є неконституційним), положення ч.10 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус судді» від 7 липня 2010 року №2453-VІ (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 року№192-VІІІ), згідно якого «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VІІІ зі змінами.

В частині третій резолютивної частини рішення вказано, що положення частин 3 та 10 ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус судді» від 7 липня 2010 року №2453-VІ (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 року№192-VІІІ), які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Разом з тим, як зазначив Верховний Суд, норма ч.3 ст.133 Закону №2453-VІ є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю ст.133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме - пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ , яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Тобто, розмір посадового окладу судді, та, відповідно, суддівської винагороди визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не від мінімальної заробітної плати.

Таким чином, відсутні підстави для обчислення розміру суддівської винагороди позивача, виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі, встановленому Законом України про «Про Державний бюджет України на 2018 рік» (3723 грн.).

Також, колегія суддів зауважила, що рішенням Конституційного Суду України №11-р/2018 року від 04.12.2018 року, на яке посилається позивач у касаційній скарзі, не вирішувалось питання розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при розрахунку посадового окладу суддів.

Верховний суд визначив, що з огляду на викладене суддівську винагороду для нарахування щомісячного довічного грошового утримання позивачу необхідно обчислювати відповідно до ст.133 Закону №2453-VІ (в первинній редакції), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено на рівні 1762,00 грн та зазначив, що вказана правова позиція також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 11 березня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а).

Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи встановлені обставини по справі суд в силу приписів ч.5 ст.242 та ч.3 ст.291 КАС України, правової позиції Верховного Суду щодо спірних правовідносин дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального Управління Державної судової Адміністрації України в Одеській області (вул. Бабеля, 2, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 26302945) про визнання неправомірними дій щодо відмови у видачі йому довідки судді у відставці Суворовського району міста Одеси на підставі Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018 року від 04.12.2018 року та зобов`язання провести нарахування суддівської винагороди судді у відставці щодо довічного грошового утримання на підставі Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 року від 04.12.2018 року, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат починаючи з грудня 2018 року.

Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.