Рішення № 94067456, 12.01.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10740/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства інфраструктури України, в якій просив: визнати протиправними бездіяльність Міністерства інфраструктури України щодо не надання ОСОБА_1 у встановлений законом термін довідки про участь у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту); зобов`язати Міністерство інфраструктури України надати ОСОБА_1 довідку про участь у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) встановленого зразка.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 протягом 1976 року приймав участь в забезпеченні діяльності військ (флоту) мотористом судна «Н. Хикмет», доказом чого є ксерокопія трудової книжки. З метою отримання статусу учасника бойових дій в 2019 році позивачем зібрано документи, які направлено до Міністерства інфраструктури України. На неодноразові заяви щодо надання довідки про участь у забезпеченні бойової діяльності військ від 16.12.2019 року № 14228/10/10-19, 24.01.2020 р. № 975/10/10-20 та 3811/10/10-20 надано формальні відповіді. Згідно інформації у відповіді від 19.03.2020 року підготовлені проекти довідок про участь у забезпеченні бойової діяльності військ подані на підпис Голові Комісії. З того часу жодної інформації щодо розгляду заяви не надано. На електронне звернення, зареєстроване вх-1226/7/20/ від 19.08.2020 року, з вимогою надати Довідку станом на дату звернення відповідь позивач не отримав. Оскільки відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов`язків, позивач вважає єдиним способом захисту свого порушеного права звернення з позовом до суду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що визначення статусу учасника бойових дій належить до виключної компетенції Комісії Міністерства інфраструктури України з питань розгляду матеріалів щодо визнання учасника бойових дій. Робоча група Державної служби морського та річкового транспорту України щодо визначення статусу учасників бойових дій від 02.04.2019 № 144 прийняла рішення щодо порушення клопотання перед Комісією Мінінфраструктури з питань розгляду матеріалів про визначення статусу учасника бойових дій про видачу довідки для одержання посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_1 та надіслала до Мінінфраструктури заяву з доданими до неї документами. 13.03.2020 Комісія Мінінфраструктури провела засідання, на якому розглянула надані Робочою групою Морської адміністрації документи ОСОБА_1 . Так як подані документи не містять інформації, яка підтверджує участь заявника у забезпечення бойової діяльності військ (флоту), Комісія Мінінфраструктури вирішила не затверджувати рішення та направила до Міністерства оборони України лист щодо надання архівних документів, які підтверджують обставини які зазначені в заяві. 15.10.2020 на адресу Мінінфраструктури надійшов лист Міністерства оборони України, в якому воно повідомило про відсутність запитуваних документів. Листом Мінінфраструктури від 15.07.2020 № 9751/10/10-20 заявнику роз`яснено, що після прийняття Комісією рішення, його буде поінформовано додатково. Отже, враховуючи зазначені обставини справи вбачається, що Комісія Мінінфраструктури вчинила усі необхідні дії у межах повноважень, а тому протиправної бездіяльності Мінінфраструктури у спірних правовідносинах не вбачається. Визначення статусу учасника бойових дій - є виключною компетенцією Комісії Міністерства інфраструктури України з питань розгляду матеріалів щодо визнання учасника бойових дій.

Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

У зв`язку з знаходженням головуючого судді Кравченка М.М. у відпустці з 21.12.2020 року по 11.01.2021 року, справа розглядається 12.01.2021 року.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

ОСОБА_1 з метою отримання статусу учасника бойових дій неодноразово звертався до Міністерства інфраструктури України з проханням надати довідку про участь у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту).

Листом від 04.12.2019 року Міністерство інфраструктури України повідомило ОСОБА_1 , що у найближчий час Комісія планує провести засідання, на якому буде розглянуто рішення робочої групи Державної служби морського та річкового транспорту України (протокол від 02 квітня 2019 року № 144) щодо визначення відповідного статусу учасників бойових дій 12 колишнім членам екіпажів морських суден.

Листом від 14.01.2020 року Міністерство інфраструктури України повідомило ОСОБА_1 , що Комісія з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій під головуванням першого заступника Міністра інфраструктури України ОСОБА_2 провела засідання, на якому узгодила порядок денний та приступила до вивчення наданих робочою групою Морської адміністрації документів заявників.

Листом від 10.03.2020 року Міністерство інфраструктури України повідомило ОСОБА_1 , що за результатами опрацювання зазначених документів були підготовлені проекти довідок про участь у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) та подані на підпис Голові Комісії.

Листом від 15.07.2020 року Міністерство інфраструктури України повідомило ОСОБА_1 , що Комісія підготувала запит до Міністерства оборони України про надання з архівних установ Міноборони додаткових документів щодо підтвердження участі колишніх моряків у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту); про прийняте Комісією рішення буде поінформовано додатково.

Листом від 15.07.2020 року Міністерство інфраструктури України звернулося до Міністерства оборони України з проханням надати архівні документи, які підтверджують участь членів екіпажів суден у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) згідно з додатком, серед яких ОСОБА_1

Міністерства оборони України листом від 30.09.2020 року повідомило Міністерство інфраструктури України, що підтвердити участь членів екіпажів суден у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) немає можливості, оскільки документи теплоходів, що зазначені у запиті, на зберігання до Міноборони не надходили, архівні фонди не відкривалися.

Як зазначає ОСОБА_1 , на чергове звернення від 19.08.2020 року відповіді від Міністерства інфраструктури України він не отримував.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідь на звернення від 19.08.2020 року листом від 31.08.2020 року Міністерство інфраструктури України повідомило ОСОБА_1 , що попередні звернення були розглянуті та листами були надані відповідні відповіді.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії. Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Комісія з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій створюється у міністерстві та відомстві для розгляду заяв громадян, які працювали на підприємствах, в установах та організаціях відповідних міністерств і відомств і були направлені ними на роботу за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР в держави, де в цей період велися бойові дії (п.1 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 року № 16).

Згідно з п.3 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 року № 16, комісія зобов`язана: приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку; інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії. Якщо виникає потреба у додаткових документах, що підтверджують статус заявника, Комісія робить запит до відповідних архівних установ, про що повідомляє заявника; розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісії, у тримісячний термін; видавати довідки за зразком згідно з додатком.

Під час розгляду справи позивач не надав до суду належних та допустимих доказів, що він проходив службу, працював чи перебував у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брав участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

З наданої ксерокопії трудової книжки неможливо встановити, що ОСОБА_1 протягом 1976 року приймав участь в забезпеченні діяльності військ (флоту) мотористом судна «Н. Хикмет».

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

В даних спірних правовідносинах позивач звертався до відповідача із заявами, за наслідками розгляду яких орган державної влади мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час як останній направляв позивачу відповіді у формі листів.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Міністерства інфраструктури України про надання довідки про участь у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) або мотивованої відмови у її наданні свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був прийняти за законом.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням зазначеного, бездіяльність Міністерства інфраструктури України щодо не надання ОСОБА_1 у встановлений законом термін довідки про участь у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) або мотивованої відмови у її наданні є протиправною.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

З урахуванням зазначеного, оскільки матеріали справи не містять відповідних доказів, що ОСОБА_1 проходив службу, працював чи перебував у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брав участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів), тому суд вважає за необхідне зобов`язати Міністерство інфраструктури України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання довідки про участь у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Що стосується прохання позивача зобов`язати відповідача подати у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд зазначає, що інститут судового контролю за виконанням судового рішення спрямований на забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві.

Згідно з ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами ч.ч.1-2 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.4 ст.372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно з ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Суд зазначає, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Разом з цим, позивач не навів обставин та не надав доказів, які підтверджують необхідність встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

Також, суд не вважає за необхідне зобов`язувати відповідача подавати звіт про виконання судового рішення в даній адміністративній справі.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства інфраструктури України (просп. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, ідентифікаційний код 37472062) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства інфраструктури України щодо не надання ОСОБА_1 у встановлений законом термін довідки про участь у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) або мотивованої відмови у її наданні.

3. Зобов`язати Міністерство інфраструктури України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання довідки про участь у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) та прийняти рішення по даній заяві.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути з Міністерства інфраструктури України (код ЄДРПОУ 37472062) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко