Рішення № 94066237, 18.12.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 грудня 2020 року м. Ужгород№ 260/1896/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я.М.

при секретарі судового засідання - Попович М.М.

за участю:

представник позивача: Мензак Ю.Ю.,

представник відповідача: Гончарук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про скасування постанови про накладення штрафу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову «Про накладення штрафу уповноваженими особами», винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик Василем Івановичем №ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15 від 31 березня 2020 року, якою накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 94460 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 31.03.2020 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик В.І. прийнято постанову №ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460,00 грн. Дана постанова прийнята на підставі матеріалів інспекційного відвідування позивача від 21.02.2020 року, однак представник позивача стверджує, що таке інспекційне відвідування здійснено з порушенням норм чинного законодавства. Представник позивача зазначає, що особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі пояснень яких вчинено висновки Акту, є представниками етнічної національної меншини - угорці, не володіють в повній мірі українською мовою. Інших доказів, на підтвердження зазначеного в Акті, немає. Представник позивача не погоджується із прийнятою відповідачем постановою про накладення штрафу, оскільки вважає, що вказана постанова прийнята з порушенням норм чинного законодавства та є протиправною, а тому звернувся з адміністративним позовом до суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

26 червня 2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначив, що інспекційним відвідуванням, проведеним у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розміщений за адресою АДРЕСА_1 , де здійснює підприємницьку діяльність фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , виявлено працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В ході інспекційного відвідування та з пояснень працівників встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 два дні в якості продавця працює ОСОБА_2 та чотири дні в якості продавця працює ОСОБА_3 . Трудові договори та договори цивільно - правового характеру з вищевказаними працівниками ФОП ОСОБА_1 не укладала. Таким чином інспектуванням встановлено, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 допустила до роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без укладання з ними, трудового договору, чим порушила вимоги ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України. Враховуючи викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою суду від 30 липня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, та надав суду пояснення за змістом даного адміністративного позову. Просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю, та надала суду пояснення згідно відзиву поданого на адміністративний позов. Просила відмовити у задоволенні позову.

З`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків, здійснивши системний аналіз нормативно правових актів, які підлягають до застосування при наданні правової оцінки спірним правовідносинам, суд приходить до висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 зареєстрована 12.11.2015 року як фізична особа-підприємець з основним видом економічної діяльності 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с.68).

На підставі наказу Управління Держпраці у Закарпатській області №19 від 11.02.2020 року та направлення на проведення інспекційного відвідування №184 від 11.02.2020 року посадовими особами Управління Держпраці у Закарпатській області з 20.02.2020 року по 21.02.2020 року здійснено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 .

В ході здійснення інспекційного відвідуванням виявлено, що за місцем здійснення діяльності ОСОБА_1 , така використовувала працю громадянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудового договору, чим порушила вимоги ч.1, ч.3 ст.24 Кодексу Законів України про працю.

Враховуючи виявлені порушення під час перевірки позивача, управлінням Держпраці в Закарпатській області складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 21.02.2020 року №ЗК/153/214/АВ (а.с.63-67).

ОСОБА_1 була ознайомлена з актом 21.02.2020 року із зазначенням, що з таким не згідна, а заперечення будуть надані пізніше.

24.02.2020 року позивач подала до Управління Держпраці у Закарпатській області зауваження щодо акта інспекційного відвідування фізичної особи (а.с.72). В запереченнях зазначила, що здійснює підприємницьку діяльність щодо продажу алкогольних напоїв особисто. 20.02.2020 року ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 не продавали алкогольні напої у «АВС». Не зафіксовано факту такого продажу і інспектором Держпраці. Також до зауважень надала копію витягу з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_6 , який провадить господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.73) та копію повідомлення про прийняття працівника на роботу ОСОБА_6 від 20.02.2020 року, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.74).

24.02.2020 року листом Управління Держпраці у Закарпатській області надало відповідь позивачу на її зауваження. Повідомило, що відсутні правові підстави для визнання незаконним та зміни чи скасування акту інспекційного відвідування №ЗК153/214/АВ від 21.02.2020 року (а.с.71).

21.02.2020 року інспектором праці Хланта І.Ю. було складено на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення №ЗК/153/214АВ/П/ПТ (а.с.75-76).

За результатами розгляду справи щодо вирішення питання про накладення штрафу на позивача, управлінням Держпраці у Закарпатській області 31 березня 2020 року прийнята постанова №ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460,00 грн. (а.с.11-13).

Позивач не погодившись із правомірністю постанови про накладення штрафу №ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15 від 31 березня 2020 року звернулася до суду із позовом про визнання її протиправною та скасування.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення справи, суд, в судовому засіданні 17.09.2020 року, заслухав у якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 з перекладачем ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що здійснює свою підприємницьку діяльність в одному приміщенні з ОСОБА_1 . Займається продуктами харчування, а ОСОБА_1 займається переважно спиртними напоями. Громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент перевірки прийшли попробувати попрацювати у нього, згодом були прийняті на роботу офіційно, але попрацювавши днів три, були звільнені. Свідок зазначив, що незнання ними української мови унеможливило їхню роботу в магазині. Повідомив суду, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були виключно його працівниками, а на ОСОБА_1 вони ніколи не працювали. ОСОБА_1 його співмешканка. Стверджував, що інспектори в день інспектування не питали на кого працюють ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , питали тільки де знаходиться ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_2 через перекладача з угорської мови, повідомила, що у магазині вчилася працювати у ОСОБА_6 , приблизно два - три дні. ОСОБА_1 знає, оскільки вона теж там працювала. Розповіла, що інспектори пред`явили свої посвідчення, однак вона так і не зрозуміла що до чого. Повідомила суду, що українську розуміє мінімально. Під час перевірки питали про ОСОБА_1 , тому вона їй дзвонила. Перекладача угорської мови їй не пропонували та рівень знання української мови не з`ясовували.

Свідок ОСОБА_3 через перекладача з угорської мови, пояснила, що ОСОБА_1 знає, оскільки вона теж працює в тому магазині. Повідомила, що працювала в магазині ОСОБА_6 приблизно 3-4 дні, за роботу розраховувався ОСОБА_6 , продавала цукерки, каші. Повідомила, що українською мовою не володіє взагалі. Що питав інспектор в день перевірки не розуміла. Повідомила, що ОСОБА_2 також працювала на ОСОБА_6 . Чула від інспекторів «ОСОБА_1» і подумала, що вони її шукають тому їй передзвонила. Вона не розуміла хто то прийшов і для чого, просто думала, що шукають ОСОБА_1.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає.

Частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України (надалі - КзпП України) регламентовано, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно із частиною 1 статті 21 КзпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 24 КзпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Згідно частини 3 статті 24 КзпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Приписами пункту 8 Порядку № 509 визначено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року № 877-V, заходи контролю здійснюються органами, зокрема, державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295, затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок від 26.04.2017 року № 295), відповідно до якого інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (далі органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі контрольні повноваження).

Згідно з пунктом 2 Порядку від 26.04.2017 року № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Згідно пунктів 11,12 Порядку від 26.04.2017 року №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право:

1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця;

2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об`єктом відвідування їх копії або витяги;

3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення;

4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів;

5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування;

6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;

7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.

Вимога інспектора праці про надання об`єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов`язковою для виконання.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами проведеної перевірки ОСОБА_1 при її проведенні у позивача було встановлено факт порушення частин 1, 3 статті 24 КЗпП України, якою передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом, та повідомлення Державної Фіскальної Служби в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Суд встановив, що при інспекційному відвідуванні інспекторами було відібрано пояснення у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були взяті за основу при складенні акту інспекційного відвідування, даний факт підтверджено в ході судового розгляду.

Разом з тим, з досліджених судом пояснень та показів свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не можливо встановити у діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ознак роботи як найманих працівників ОСОБА_1 . При цьому суд також бере до уваги покази свідка ОСОБА_6 , який стверджує, що громадянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були його працівниками. Також, суд бере до уваги те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не володіють українською мовою в повній мірі, про що повідомили головного інспектора Управління Держпраці у Закарпатській області, що було ним проігноровано.

Підстав для сумніву у достовірності наданих пояснень свідками у судовому засіданні у суду немає.

При проведенні інспекційного відвідування, складанні за його результатами акта та інших документів, було порушено право передбачене ст.10 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, ратифікованої Законом № 802-ІV від 15.05.2003 (далі-Хартія).

Відповідно до п.а ч.4 ст.10 Хартії з метою застосування тих положень пунктів 1, 2 і 3, які вони прийняли, Сторони зобов`язуються вжити одного чи більше таких заходів як письмовий або усний переклад у разі необхідності.

Пункти 1, 2 і 3 ст.10 Хартії передбачають заходи забезпечення прав мешканців, які використовують регіональні мови або мови меншин у відносинах з адміністративними органами.

Згідно з приписами ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже у відповідності до Хартії та Конституції України, з метою забезпечення безумовного дотримання прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідач при проведенні інспекційного відвідування, складання документів за його результатами та ознайомлення з ними, був зобов`язаний залучити перекладача з числа його родичів чи сторонніх осіб або здійснити їх переклад.

Доказів на спростування показів свідків та будь-яких документів, що підтверджують наявність трудових відносин на момент проведеного інспекційного відвідування між позивачем та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 посадовими особами відповідача у ході розгляду справи відповідачем не надано.

На підтвердження своїх тверджень відповідач надав відеозапис.

Проте суд вважає, що відповідний відеозапис не може бути належним доказом, з огляду на те, що такий здійснено на невідомий пристрій.

За змістом підпунктів 1, 6 пункту 11 Порядку, під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектори праці за наявності службового посвідчення мають право: безперешкодно, без попереднього повідомлення, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-фото та відеотехніки.

Таким чином Порядком визначено, що для фіксування проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото та відеотехніки потрібне службове посвідчення та наявність умов, а саме пред`явлення інспектором праці об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі службового посвідчення та проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин.

Відтак, диск з відеозаписом здійсненого заходу не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем порушень трудового законодавства, оскільки немає відомостей про технічний засіб, яким здійснено такий відеозапис.

Твердження позивача у позовній заяві про неповідомлення її про розгляд справи Управлінням Держпраці у Закарпатській області не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовано матеріалами справи. Так, в матеріалах справи містяться повідомлення Управління Держпраці у Закарпатській області на ім`я ФОП ОСОБА_1 від 25.02.2020 року за №07-02/699 про те, що 19.03.2020 року о 14:30 год. у приміщенні Управління Держпраці у Закарпатській області відбудеться розгляд справи. Дане повідомлення було направлено засобами поштового зв`язку (а.с.82).

У зв`язку з відсутністю доказів отримання ФОП ОСОБА_1 листа №07-02/699 від 25.02.2020 року розгляд справи було відкладено на 31.03.2020 року на 09:30 год., про що ФОП ОСОБА_1 було повідомлено листом Управління Держпраці у Закарпатській області від 19.03.2020 року за №07-02/1015 телефонним зв`язком за особистим номером мобільного телефону ОСОБА_1 (а.с.83-85).

Також, судом встановлено, що постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 19.03.2020 року у справі №297/442/20 провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст. 41 КУпАП закрито, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Даним рішення м суду встановлено, що інспектором праці не враховано, що дані особи ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) проводили роботи не для особи яка притягується до адміністративної відповідальності ( ОСОБА_1 ), а для зовсім іншої особи. Дана постанова набула законної сили 31 березня 2020 року.

Згідно з нормами ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши досліджені під час судового розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15 від 31.03.2020 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф за порушення законодавства про працю в сумі 94460,00 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оскільки відповідач не довів правомірність оскаржуваних дій, а встановлені обставини справи свідчать про їх протиправність, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, а тому даний адміністративний позов необхідно задовольнити.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи той факт, що судове рішення ухвалене на користь позивача та дотримуючись вимог статті 139 КАС України, суд вирішив стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 944,60 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області.

Як видно з позовної заяви позивачем повідомлено суду орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Приписами частини 1 статті 132 КАС України, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду (ч.3 ст.132 КАС України).

Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу регулюється ст.134 КАС України.

При цьому, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).

Як підтверджується матеріалами справи, правничу допомогу позивачу надано адвокатом Мензаком Юлієм Юлійовичем. Правовою підставою для участі адвоката у справі є договір про надання правничої допомоги №б/н від 16 травня 2020 року.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.

Щодо розрахованої суми суд зазначає, що судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Крім того погодинна ставка оплати за участь у п`яти судових засіданнях не підтверджується матеріалами справи.

Оцінюючи обставини справи, детальний опис здійснених робіт (наданих послуг) адвокатом Мензаком Ю.Ю. з урахуванням обсягу витраченого часу, суд приходить до висновку, що заявлена до стягнення сума витрати на правничу допомогу є завищеною, тобто не є об`єктивно співмірною в розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України, а отже підлягає відшкодуванню частково в сумі 5000,00 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 134, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу від 31 березня 2020 року №ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області (вул. Минайська, буд. 16, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018, код ЄДРПОУ 39795035) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 944,60 грн (дев`ятсот сорок чотири гривні шістдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

У зв`язку з перебуванням головуючої судді Калинич Я.М. у відпустці з 28 грудня 2020 року по 06 січня 2021 року, повний текст рішення виготолений та підписаний 11 січня 2021 року.

СуддяЯ. М. Калинич