Рішення № 94065511, 11.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/15639/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі – Луцький прикордонний загін, відповідач) в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення 01 серпня 2019 року остаточного розрахунку та невиплати належних грошових сум при звільненні з військової служби;

- зобов`язати Луцький прикордонний загін нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01 серпня 2019 року по 30 січня 2020 року у розмірі 103 638 грн 39 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 червня 2019 року наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України №210-ОС - позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу. 01 серпня 2019 року наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України «По особовому складу» №408-ос позивача виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.

В день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, Луцький прикордонний загін зобов`язаний був провести з позивачем повний розрахунок, однак цього не зробив, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 року по 01.12.2018 року. Вищезазначені кошти були виплачені несвоєчасно і тільки за рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року №140/3074/17. Лише 30.01.2020 року відповідач, на виконання вказаного рішення суду, перерахував позивачу 52973,74 грн, а тому фактична затримка у розрахунку склала з 01.08.2019 року по 30.01.2020 року. Наведене свідчить про порушення відповідачем статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та у відповідності до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

Позивач вказує, що відповідно до особистої карти грошового забезпечення за два останні повні місяці (червень і липень 2019) позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі 34 546,66 грн. за 61 календарний день, а відтак середньоденна заробітна плата становить 566,33 грн. Отже, середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку становить 103 638 (сто три тисячі шістсот тридцять вісім) гривень 39 коп. = 566,33 грн х 183 календарних дні.

Позивач вважає, що своєю бездіяльністю відповідач порушує його права та законні інтереси, щодо невиконання обов`язку повного розрахунку при звільненні.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В поданому до суду відзиві Луцький прикордонний загін позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що розрахунок з позивачем відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до чинного законодавства. При цьому, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 в справі № 140/3074/19 Адміністрацією Держприкордоннслужби України були виділені кошти, внаслідок таких дій, було здійснено нарахування та виплату. Зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку № 100. Крім того, зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу, відтак на останніх не поширюються норми КЗпП. Також вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду. З наведених підстав відповідач просив в задоволенні позову відмовити.

Інші заяви по суті справи не надходили.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25.04.2008 року по 01.08.2019 року проходив військову службу у Луцькому прикордонному загоні.

Так, зокрема, наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 01 серпня 2019 року №408-ос майора ОСОБА_1 , начальника відділення тимчасового тримання відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Північного регіонального управління від 27.06.2019 року №210-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення військової служби вважається – 01.08.2019 року.

При цьому, як встановлено судом та не заперечується сторонами, у період проходження військової служби з 25.04.2008 року по 01.08.2019 року позивач отримував грошове забезпечення у Луцькому прикордонному загоні.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року в справі №140/3074/20, яке набрало законної сили 18.01.2020 року, визнано протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року включно; зобов`язано Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року включно; визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за усі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період із 02 березня 2015 року по 01 серпня 2019 року; зобов`язано Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період із 02 березня 2015 року по 01 серпня 2019 року.

На виконання вищевказаного рішення суду, Луцьким прикордонним загоном було перераховано позивачу на картковий рахунок 30.01.2020 року кошти в сумі 52973,74 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку Приват-24 та не заперечується відповідачем.

У зв`язку з наявністю факту несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в розмірі 103638,39 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статтей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 та в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення даного спору.

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Безпідставними є і доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку у зв`язку з тим, що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення, оскільки статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за порушення строків виплати усіх належних при звільненні сум, а не лише грошового забезпечення чи заробітної плати, як зазначають відповідач.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 року у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

Як зазначалось вище, наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України «По особовому складу» від 01 серпня 2019 року №408-ос майора ОСОБА_1 , начальника відділення тимчасового тримання відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Північного регіонального управління від 27.06.2019 року №210-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення військової служби вважається – 01.08.2019 року.

Станом на день виключення позивача з особового складу частини у зв`язку зі звільненням відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.07.2015 року по 30.11.2018 року включно та грошову компенсацію за усі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період із 02.03.2015 року по 01.08.2019 року.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року у справі №140/3074/19 Луцьким прикордонним загоном було перераховано позивачу на картковий рахунок 30.01.2020 року кошти в сумі 52973,74 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку Приват-24 та не заперечується відповідачем. При цьому, розмір виплачених сум позивачем не оспорюється.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 30.01.2020 року, тому фактично затримка у розрахунку з 02.08.2019 року (наступного дня після виключення із списків з особового складу у зв`язку зі звільненням) по 29.01.2020 року (по день фактичного розрахунку – 30.01.2020 року) склала – 181 день.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що всупереч нормам чинного законодавства з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні, чим допущено протиправну бездіяльність.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі – Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2019 року по серпень 2019 року, за два останні повні місяці перед звільненням (червень-липень 2019 року) йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі: 14606,00 грн за червень 2019 року (без врахування компенсації податку на доходи фізичних осіб) та 14670,83 грн (без врахування компенсації податку на доходи фізичних осіб) за липень 2019 року, що за два місяці становить 29276,83 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 479,95 грн. (29276,83 грн/61, де 61 – кількість календарних днів у червні-липня 2019 року).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 86870,95 грн (479,95 грн х 181 = 86870,95).

Водночас, в порівнянні із виплаченою сумою індексації грошового забезпечення за період із 01.07.2015 року по 30.11.2018 року включно та грошової компенсації за усі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період із 02.03.2015 року по 01.08.2019 року в розмірі 52973,74 грн., суму 86870,95 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у вказаній справі, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.

Суд зазначає, що при визначеній сумі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій – 52973,74 грн. середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 86870,95 грн, що набагато перевищує суму такої компенсації, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 враховував істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При вирішенні цього спору, суд враховує застосований Верховним Судом у справі №806/2473/18 підхід та у даному випадку істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить: 52973,74 грн (частка несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) / 86870,95 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100% = 61 %. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 61 %, становить: 479,95 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 61 % = 292,77 грн; 292,77 грн х 181 (дні затримки розрахунку) = 52991,37 грн.

Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 52991,37 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 року по 30.01.2020 року у сумі 52991,37 грн. (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку звернення до суду (позивач виключений зі списків військової частини 01.08.2019, а кошти на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №140/3074/19 відповідачем нараховано та виплачено позивачу 20.01.2020 року), з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) встановлено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18, у якій Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Враховуючи предмет даного позову, а також вищенаведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, суд дійшов висновку про відсутність пропуску позивачем строку звернення до суду.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 14321661) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби – у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Стягнути з Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 30 січня 2020 року у сумі 52991,37 грн (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот дев`яноста одна грн 37 коп.) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк