Рішення № 94065471, 11.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/15659/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.10.2020 року №Ф-106333-55 та рішення від 25.09.2020 року №0035310420, стягнення моральної шкоди в сумі 15000,00 грн.

Позовні вимоги обгруновані тим, що 08.10.2020 року ГУ ДПС у Волинській області складена вимога № Ф-106333-55 зі сплати ЄСВ в сумі 6 264,26 грн., яку позивач отримав 29.10.2020 року. При цьому, 08.09.2020 року цим же контролюючим органом, була складена така ж вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ з аналогічним номером № Ф-106333-55 і на ту ж саму суму в 6 264,26 грн., яка також оскаржена позивачем до суду (справа перебуває на розгляді у Волинському окружному адміністративному суді).

В подальшому, 30.10.2020 року позивачем рекомендованим листом отримано рішення від 25.09.2020 року №0035310420 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким позивача зобов`язано сплатити штраф у розмірі 1 493,07 грн. та пеню за несвоєчасну сплату ЄСВ у період з 23.17.2019 року до 14.07.2020 року в сумі 994,81 грн., всього на загальну суму у 2 487,88 грн.

Вказує, що штрафні та фінансові санкції, які зазначені у рішенні від 25.09.2020 року № 0035310420, стосуються суми 4 859,01 грн., яка, у свою чергу, одночасно включена як до оскаржуваної вимоги так і до вимоги від 08.09.2020 року. Крім того, зазначив, що вказана сума - 4 859,01 грн. була включена у вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.07.2020 року № Ф- 142646-55.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року у справі № 140/11879/20 вимогу про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ від 06.07.2020 року за № Ф-142646-55 в сумі 4 859,01 грн. скасовано у зв`язку з її незаконністю.

Також наголошує на тому, що донарахована сума ЄСВ у розмірі 6 264,26 грн. в оскаржуваній вимозі, крім суми ЄСВ в розмірі 4 859,01 грн., також включає в себе суми ЄСВ за II квартал 2020 року у розмірі 1039,06 грн., яка 17.07.2020 року ним сплачена до бюджету, про що свідчить копія платіжного документу.

Вважає, що контролюючий орган, формуючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-106333-55 в сумі 6 264,26 грн., як 08.09.2020 року так і 08.10.2020 року після судового оскарження вимоги від 06.07.2020 року за № Ф-142646-55 проігнорував приписи Розділу V Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який затверджений наказом Мінфіну України 07.04.2016 року за № 422.

Як стверджує позивач, такі дії ГУ ДПС у Волинській області, як контролюючого органу та суб`єкта владних повноважень, завдали йому моральної шкоди у вигляді страждання внаслідок приниження, яке він зазнав через ці протиправні дії. Вважає, що моральна шкода, завдана йому діями відповідача сягає компенсації у 15 000,00 грн.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що згідно даних ІКП (71010000) позивача за 2019-2020 роки вбачається, що платником самостійно нараховувалися ЄСВ на суми заробітної плати працівника, який працює на умовах трудового договору у 2019 року в сумі 918,06 грн., у 2020 р. в сумі 1039,06 грн. та не були вчасно сплачені, відповідно нараховувався штраф та падав в недоїмку, станом на 01.10.2020 року сума боргу складала 4859,01 грн. Крім того, згідно даних ІКП (71040000) позивача, як фізичної особи-підприємця, які проводять незалежну професійну діяльність видно, що з 20.01.2020 року наявна недоїмка в сумі 366,19 грн., станом на 01.10.2020 року у сумі 1405,3 грн. ГУ ДПС у Волинській області складено вимогу № Ф-106333- 55 від 08.10.2020 року на суму 6264,26 грн., яка складається: 4859,01 грн.(недоїмка по ЄСВ за працівника) + 1405,3 грн.(недоїмка по ЄСВ за себе як ФОП). Що стосується рішення №0035310420 від 25.09.2020 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, то воно складається з штрафу в сумі 1493,07 грн. та пені в розмірі 994,81 грн. Вказане рішення винесене до позивача згідно даних ІКП 171010000 за 2019-2020 роки на суми заробітної плати працівника, який працює на умовах трудового договору з позивачем за несвоєчасну сплату єдиного внеску. Вважає, що ГУ ДПС у Волинській області приймаючи оскаржувані рішення діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

У відповіді на відзив позивач не погодився із доводами відзиву з підстав, викладених у позовній заяві, а в запереченнях відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що 25.09.2020 року ГУ ДПС у Волинській області винесено рішення №0035310420 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, відповідно до якого за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування застосовано до ОСОБА_1 штраф у розмірі 20 % - 1493,07 грн. за період з 23.07.2019 року по 14.07.2020 року та нараховано пеню у розмірі 994,81 грн., всього на загальну суму 2487,88 грн.

Також 08.10.2020 року ГУ ДПС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформувало ОСОБА_1 вимогу №Ф-106333-55 про сплату боргу (недоїмки), відповідно до якої станом на 30.09.2020 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 6264,26 грн.

Незгода позивача із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 08.10.2020 року №Ф-106333-55 та рішенням від 25.09.2020 року №0035310420 стала підставою для його звернення із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI, що набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 3 цього Закону збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати та відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Відповідно до пункту 5 частини 1 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

За визначенням пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) регулюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449.

Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до частини 2 статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 3 статті 25 Закону №2464-VI суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з частиною 4 цієї статті податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Відповідно до частин 10-11 статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №323, виданого на підставі рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 13.12.2006 №5/10, має право на заняття адвокатською діяльністю, яку здійснює як самозайнята особа, що не заперечується сторонами.

В ході розгляду даної справи також встановлено, що позивач використовує працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Так у позовній заяві позивач стверджує, що між ним, як адвокатом та роботодавцем, та ОСОБА_2 , як помічником адвоката та працівником, укладено 11.12.2018 року трудовий договір (контракт) на виконання обов`язків помічника адвоката.

Таким чином, позивач є платником єдиного внеску як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, та як особа, яка використовує найману працю, та, відповідно, сплачує єдиний внесок за працівника.

Зі змісту відзиву на позовну заяву слідує, що оскаржувана вимога № Ф-106333- 55 від 08.10.2020 року про сплату боргу по єдиному внеску у розмірі 6264,26 грн. включає в себе: 4859,01 грн.(недоїмка по єдиному внеску за працівника за 2019-2020 роки по коду класифікації доходів бюджету 71010000) + 1405,30 грн.(недоїмка по єдиному внеску за себе як особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, за 2020 рік по коду класифікації доходів бюджету 71040000). Також оскаржуване рішення №0035310420 від 25.09.2020 року, яке складається з штрафу в сумі 1493,07 грн. та пені в розмірі 994,81 грн., було винесене згідно даних ІКП 71010000 за 2019-2020 роки на суми заробітної плати працівника, який працює на умовах трудового договору з позивачем за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Разом з тим, як встановлено судом, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року у справі № 140/11879/20, яке набрало законної сили 14.12.2020 року, визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Волинській області від 06.07.2020 року №Ф-142646-55 про сплату боргу (недоїмки).

Вказаним рішенням суду встановлено, що 06.07.2020 року ГУ ДПС у Волинській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-142646-55, відповідно до якої станом на 30.06.2020 року на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 4859,01 грн. Зазначена сума заборгованості підтверджується копією картки особового рахунку ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, нарахованого на суми заробітної плати, винагороди за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності. При цьому, сума боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску по коду класифікації доходів бюджету 71010000 виникла внаслідок помилкового перерахування коштів на інший рахунок, ніж це передбачено для сплати єдиного соціального внеску за найманого працівника ОСОБА_2 . Так, карткою особового рахунку ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, нарахованого на суми заробітної плати, винагороди за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності по коду класифікації доходів бюджету 71010000 за період з 31.12.2018 року по 31.08.2020 року підтверджено нарахування платником самостійно єдиного внеску у травні, червні, липні, серпні, вересні 2019 року у загальній сумі 4590,30 грн., тобто по 918,06 грн. щомісячно. Зазначені суми включені до загальної суми недоїмки позивача, та на які нараховані штрафні санкції відповідно до статті 126 ПК України та пеню, про що зазначено у даній картці особового рахунку. Разом з тим, з аналізу картки особового рахунку ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, нарахованого як особі, яка обрала спрощену систему оподаткування та особі, яка проводить незалежну професійну діяльність по коду класифікації доходів бюджету 71040000 за період з 31.12.2016 по 31.07.2020 слідує, що позивачем здійснено переплату 07.05.2019, 05.06.2019, 08.07.2019, 06.08.2019 та 06.09.2019 єдиного внеску щомісячно у сумі 918,06 грн. на загальну суму 4590,30 грн., що також підтверджується копіями платіжних доручень, наданих суду. Відтак, з наведеного слідує, що позивачем помилково сплачено єдиний внесок на інший рахунок, ніж це передбачено для сплати єдиного внеску за найманого працівника ОСОБА_2 , однак зазначені суми вчасно зараховано до бюджету, але за іншим видом коду класифікації доходів бюджету. Суд дійшов до висновку, що позивачем не було допущено бездіяльності щодо сплати (несвоєчасній оплаті) сум ЄСВ за спірний період, а була допущена помилка під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання єдиного внеску до державного бюджету, що має своє вираження у помилковій сплаті сум ЄСВ на невідповідний рахунок. Здійснення такої помилки має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не є підставою для застосування штрафів.

Частиною четвертою статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, судом встановлено, що сума у розмірі 4859,01 грн. (недоїмка по єдиному внеску за найманого працівника за 2019-2020 роки по коду класифікації доходів бюджету 71010000, яка зазначена у рішенні суду від 06.10.2020 року у справі № 140/11879/20) включена також і в оскаржувану вимогу № Ф-106333- 55 від 08.10.2020 року. Вказана обставина сторонами не заперечується.

Таким чином, зважаючи на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року у справі № 140/11879/20, яким скасовано вимогу від 06.07.2020 року №Ф-142646-55 на суму 4859,01 грн., яка також входить і в склад оскаржуваної вимоги, суд дійшов висновку про протиправність вимоги від 08.10.2020 року № Ф-106333- 55 та рішення №0035310420 від 25.09.2020 року.

Що стосується недоїмки по єдиному внеску за себе як особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, по коду класифікації доходів бюджету 71040000 у розмірі 1405,30 грн, яка також включена до складу вимоги № Ф-106333- 55 від 08.10.2020 року, суд зазначає наступне.

З аналізу картки особового рахунку ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, нарахованого для фізичних осіб-підприємців, у тому числі як особі, яка обрала спрощену систему оподаткування та особі, яка проводить незалежну професійну діяльність по коду класифікації доходів бюджету 71040000 за період з 31.12.2019 року по 31.10.2020 року слідує, що з 20.01.2020 року у позивача виникла недоїмка в сумі 366,19 грн., а 20.07.2020 року у зв`язку з нарахуванням єдиного внеску недоїмка збільшилась на 1039,10 грн.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що 17.07.2020 року позивачем було сплачено до бюджету єдиний податок з фізичних осіб у розмірі 1040,00 грн., що підтверджується копією квитанції від 17.07.2020 року № 51.

Вказана вище сума була помилково сплачена на інший рахунок, ніж це передбачено для сплати єдиного внеску, нарахованого для фізичних осіб-підприємців, в тому числі як особі, яка обрала спрощену систему оподаткування та особі, яка проводить незалежну професійну діяльність по коду класифікації доходів бюджету 71040000.

Суд звертає увагу на те, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть слугувати підставою для застосування штрафів.

Помилкове визначення розрахункового рахунку в платіжному дорученні (квитанції) під час сплати суми збору не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначений Законом №2464-VI строк, а відтак і для застосування штрафних санкцій, і відповідно для нарахування пені.

Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.02.2018 справа №813/1008/16, від 25.04.2018 справа №812/1611/16, від 25.03.2019 справа №823/567/17.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваних вимоги від 08.10.2020 року №Ф-106333-55 про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 25.09.2020 року №0035310420 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а тому їх необхідно визнати протиправними та скасувати.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З системного аналізу вказаної норми, суд приходить до висновку, що для відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи не є кваліфікуючою ознакою наявність вини цієї особи, але право на відшкодування шкоди законодавством пов`язується з підставами виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права

При з`ясуванні фактів, з якими Закон пов`язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст.ст. 11467, 1187 Цивільного кодексу України, які визначають підстави покладання обов`язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Відповідно до роз`яснень, даних в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Водночас розглянувши справу, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, сам факт протиправності оскаржуваних рішень не є належним доказом заподіяння моральної шкоди.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Таким чином, позов підлягає до часткового задоволення.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір у розмірі 1681,60 грн., сплачений відповідно до квитанції від 04.11.2020 року.

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, , суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 08.10.2020 року №Ф-106333-55 про сплату боргу (недоїмки).

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 25.09.2020 року №0035310420 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич