Рішення № 94065450, 12.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 р. Справа № 120/6154/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі – ГУНП у Вінницькій області, відповідач) та з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного і повного розрахунки із ним при звільненні зі служби в поліції та стягнути з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 червня 2020 року по 30 липня 2020 року в сумі 22197 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, з 2003 року він проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 7 листопада 2015 року по 22 червня 2020 року – в органах Національної поліції України. Наказом начальника ГУНП України у Вінницькій області від 17.06.2020 № 104 о/с його звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" - за власним бажанням з 22.06.2020 року.

Втім, як зазначає позивач, у день звільнення із ним не було проведено остаточний розрахунок, а саме, не було виплачено грошове забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні. Остаточний розрахунок при звільненні було проведено відповідачем лише 30.07.2020 року, коли на його картковий рахунок була зарахована відповідна сума грошової допомоги при звільненні в розмірі 67406,96 грн.

Позивач вважає, що відповідач не провівши із ним повний розрахунок у день звільнення допустив протиправну бездіяльність, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за якими підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 13.11.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

10.12.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 42398/20), у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Свою позицію аргументує тим, що в місяці звільнення ОСОБА_1 (в червні 2020 року) останньому було нараховано грошове забезпечення з 01.06.2020 року по 22.06.2020 року в сумі 15557,35 грн. та грошова компенсація за невикористану відпустку у році звільнення за 17 діб в сумі 9355,15 грн., а в липні поточного року нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 68433,48 грн. Нарахування вказаних коштів після звільнення позивача зі служби в поліції обумовлювалося тим, що у відповідності до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом МВС України № 260 від 06.04.2016, виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісячно з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць. А одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну – протягом п`яти робочих днів після їх надходження. Відповідно до інформаційної довідки про потребу в коштів на виплату одноразової грошової допомоги при звільнені поліцейськими станом на 1 липня 2020 року ГУНП у Вінницькій області було замовлено для виплати ОГД ОСОБА_1 68433,48 грн., яка перерахована останньому 28.07.2020 року.

Таким чином відповідач вважає, що виплата належних позивачу коштів після звільнення його зі служби в поліції не є затримкою в розрахунку в розумінні положень статтей 116 та 117 КЗпП, оскільки такі кошти попередньо мають бути замовлені для виплати в центральному органі виконавчої влади. За таких обставин відповідач переконує суд у відсутності в діях ГУНП у Вінницькій області вини щодо затримки виплати належних сум при звільненні ОСОБА_1 , та як наслідок підстав для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

ОСОБА_1 у своїй відповіді на відзив (вх .№43892 від 17.12.20), а ГУНП у Вінницькій області у поданих запереченнях (вх. № 45107 від 24.12.20) підтримали попередньо визначені позиції, що викладені в позовній заяві та відзиві на позов, з додатковим обґрунтуванням змісту своїх вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 з 2003 року проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України.

Наказом начальника ГУНП у Вінницькій області від 17.06.2020 N 104 о/с ОСОБА_1 звільнено з 22.06.2020 року зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" - за власним бажанням, з виплатою компенсації за 17 діб невикористаної відпустки за 2020 рік. В цьому ж наказі визначено стаж служби позивача в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції – 16 років 10 місяців 08 днів.

Однак, повний розрахунок із позивачем відбувся уже після звільнення його зі служби в поліції, тобто після 22.06.2020 року.

Зокрема, із наданих відповідачем доказів судом з`ясовано, що в червні 2020 року ОСОБА_1 було нараховано грошове забезпечення з 01.06.2020 року по 22.06.2020 року в сумі 15557,35 грн. та грошова компенсація за невикористані 17 днів відпустки в сумі 9355,15 грн. Також у липні 2020 року позивачу була нарахована одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 68433,48 грн.

Відповідно до витягу з реєстру перерахувань на особові вклади ВАТ АБ «Укргазбанк» за червень 2020 року, на підставі платіжного доручення № 2523 від 25.06.2020 року ОСОБА_1 було перераховано на картковий рахунок 20995,94 грн., а за липень 2020 року на підставі платіжного доручення № 3153 від 28.07.2020 року позивачу було перераховано одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 67406,97 грн.

Втім, судом з`ясовано, що остання сума коштів в розмірі 67406,97 грн. була зараховано на картковий рахунок позивача лише 30.07.2020 року, про що свідчить виписка по особовому рахунку ПАТ АТ «Укргазбанк» з 30.07.2020 по 02.11.2020р. (а.с. 26).

Не погоджуючись із такою затримкою розрахунку при звільненні, та вважаючи, що відповідач недотримався вимог статті 116 КЗпП України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 N 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі Закон N 580-VIII), який набрав чинності 07.11.2015.

Частиною першою статті 94 Закону N 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно з частиною другою статті 94 Закону N 580-VIII порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 N 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі Постанова N 988) та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 N 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за N 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" (далі Порядок N 260 в редакції, діючій станом на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 Постанови N 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Розділу І Порядку N 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 23 Розділу І Порядку N 260 (в редакції, яка існувала на час звільнення позивача зі служби – 22.06.2020) передбачено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.

Статтею 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують численність працівників, військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ кошторисах.

Аналогічна норма закріплена у пункті 7 Розділу І Порядку N 260 відповідно до якого грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 13 Розділу І Порядку N 260 (в редакції, яка існувала на час звільнення позивача зі служби – 22.06.2020) виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця в останній день місяця за поточний місяць.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що Порядком N 260 чітко врегульовано питання виплати грошової допомоги при звільненні та передбачено, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільненні із служби, а у разі надходження коштів пізніше цього терміну – протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські (пункт 8 розділу VI Порядку № 260).

Однак, суд враховує, що відповідні зміни та доповнення до Порядку № 260 щодо врегулювання строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні із служби були внесені Наказом Міністерства внутрішніх справ №539 від 17.07.2020 року та набрали чинності 21.08.2020 року, тобто уже після звільнення позивача зі служби в поліції (22.06.2020р.) та виплати йому відповідної суми коштів, а тому до спірних правовідносин вищевказані правові приписи застосованими бути не можуть.

Судом з`ясовано, що остання виплата позивачу належних йому при звільненні сум дійсно стосувалася виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Згідно зі статтею 102 Закону N 580 пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 09.04.92 N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону N 2262 виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, на час звільнення позивача зі служби в поліції, визначався постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.92 N 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" (далі - Порядок N 393).

Згідно з пунктом 10 Порядку N 393 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейські, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року N 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсильною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

Так, дійсно виплата одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейських Постановою Кабінету Міністрів України N 988 від 11.11.2015 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" не передбачена, у зв`язку з чим суд уважає, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення.

В той же час, виходячи з системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, що пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає, що така допомога є соціальною гарантією, за своєю юридичною природою - вихідною допомогою при звільнення, а тому має виплачуватися при звільненні, а не після звільнення зі служби.

В свою чергу, спеціальним законодавством в редакції, діючій станом на дату звільнення позивача зі служби в поліції (22.06.2020р.), а саме: Законом України "Про Національну поліцію", Порядком N 393, Порядком та умови N 260, не було врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в Національній поліції України, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що фактично позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі N 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У такому разі, застосуванню до правовідносин, що склалися підлягають норми загального законодавства, а саме: приписи КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні. Так, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з статтею 117 вказаного Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Наведені правові положення статей КЗпП України встановлюють гарантії для звільнених працівників на отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для таких осіб, а також стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання у частині проведення повного розрахунку із працівником.

В даному випадку суд враховує, що правомірність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а також її розмір не є предметом спору у даній справі, спором у цій справі є порушення строків розрахунку при звільненні.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосування приписи КЗпП України щодо відповідальності відповідача за порушення строків розрахунку при звільненні.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 21.05.2020 N 823/911/16 та від 16.04.2020 у справі N 805/1085/16-а, в яких суд звернув увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, затримку виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому, виходячи з положень статті 117 КЗпП України, відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунку з позивачем у день звільнення має нести відповідач як роботодавець позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений зі служби в поліції за наказом відповідача від 17.06.2020 року за № 104 о/с. Відповідно, безпосереднім роботодавцем позивача було ГУНП у Вінницькій області, а тому відповідальність, передбачену у статті 117 КЗпП України за не проведення розрахунку у день звільнення, має нести саме цей суб`єкт владних повноважень.

Відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати вказаної допомоги при звільненні також не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява N 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Вищенаведене спростовує доводи відповідача про відсутність вини та, відповідно, обов`язку ГУ НП у Вінницькій області виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас, вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням нормативно-правового врегулювання спірних правовідносин, суд керується наступним.

Зі змісту Порядку N 260 вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Отже, спеціальним законодавством, яким врегульовано питання обчислення грошового забезпечення, чітко передбачено, що при обчисленні усіх видів грошового забезпечення, в тому числі його середнього розміру, має визначатися з урахуванням календарних днів.

Аналогічна правова позиція щодо обчислення середнього заробітку виходячи з кількості календарних днів із застосуванням приписів Порядку та умов N 260 висловлена у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі N 821/1180/18 та від 24.10.2019 у справі N 823/722/17.

З огляду на матеріали справи, позивача було звільнено зі служби в поліції з 22 червня 2020 року, тобто останніми місяцями його служби перед звільненням були квітень та травень 2020 року. Відповідно до довідки управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП у Вінницькій області від 01.12.2020р. № 1915/29/01-2020, середньоденна заробітна плата позивача за вказаний період становить 537,01 грн.

Оскільки позивач звільнений з 22.06.2020 року (вказаний день не враховується, так як є останнім робочим днем працівника), а остаточний розрахунок при звільненні відбувся 30.07.2020 року (дата зарахування коштів на банківський рахунок позивача, тобто цей день також суд не враховує в розрахунок, оскільки з цього часу позивач безпосередньо отримав належні йому кошти), то кількість календарних днів затримки розрахунку при звільненні за період починаючи з 23.06.2020 року по 29.07.2020 року включно становить 37 днів.

Отже, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 537,01 грн., сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у 37 днів становить 19869,37 грн.

Відтак, саме на таку суму підлягають до задоволення заявлені позивачем позовні вимоги.

Щодо доводів представника відповідача, викладених у поданих запереченнях від 24.12.2020р., про можливість застосування при винесені рішення по даній справі принципу пропорційності та зменшення ймовірного розміру майнових втрат позивача, з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. по справі № 761/9584/15-ц, то суд зазначає таке.

Дійсно, остання судова практика в тому числі і Верховного Суду вказує на допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження служби (зокрема постанова від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17). Проте, при вирішенні відповідного питання Верховний Суд виходив із необхідності дотримання розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця. Тобто, принцип співмірності та визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, на думку суду слід застосовувати в тому разі, коли розрахований розмір відшкодування явно перевищує суму тих грошових коштів, на які працівник мав право при звільненні зі служби, та які своєчасно не були йому виплачені, або якщо в діях позивача проявляються ознаки зловживання власним правом на отримання такого відшкодування, чи за інших обставин, які вказують на не співмірність такої компенсації розумному балансу інтересів сторін спору.

В даному випадку судом встановлено та відповідачем не заперечується, що після звільнення позивача зі служби в поліції останньому в червні 2020 року було нараховане грошове забезпечення в сумі 15557,35 грн. та компенсація за невикористану відпустку в сумі 9355,15 грн. А в липні 2020 року позивачу було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 68433,48 грн.

Тобто, розрахована судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 19869,37 грн. не є непропорційною до суми тих грошових коштів, які не були своєчасно виплачені позивачу. Причина невиплати таких коштів лежить в площині дій та власної відповідальності відповідача як роботодавця, та не була залежною від позивача. Відтак суд вважає, що в цьому випадку справедливий баланс між інтересами працівника і роботодавця буде дотриманим, а тому підстав для зменшення такої суми відшкодування суд не знаходить.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Оскільки, позивач був звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо не проведення своєчасного і повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні його зі служби в поліції.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 19869 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят дев`ять) гривень 37 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 12.01.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 40108672; місце знаходження: вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21100).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович