Рішення № 94065038, 12.01.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3660/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія", м. Харків до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія", м. Харків про стягнення 20910,57 грн, без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (позивач) звернулось до Господарcького суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (відповідач), про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 20910,57 грн. Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв`язку з настанням страхового випадку за Договором добровільного страхування наземного транспорту №АЦБ1910221-36 від 30.09.2019 до позивача перейшло право зворотної вимоги (суброгації) до відповідача, як до особи, відповідальної за відшкодування заподіяної матеріальної шкоди в сумі 20 910,57 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу 15-денний термін для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

При цьому, суд зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи. Ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 16.11.2020 відповідач отримав 20.11.2020, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте відзиву на позовну заяву у строк встановлений судом не подав, суд вирішує справу в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №АЦБ1910221-36 від 30.09.2019 (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач застрахував майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем Renault Logan д/н НОМЕР_1 (а.с.7).

01.07.2020 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів Renault Logan д/н НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 та Renault Duster д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в ПАТ "Харківська муніципальна страхова компанія" згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО 4751497.

Внаслідок зазначеного ДТП автомобіль Renault Logan д/н НОМЕР_1 отримав механічні ушкодження, чим власнику транспортного засобу була спричинена матеріальна шкода в розмірі 37 370,50 грн, що підтверджується Звітом про оцінку транспортного засобу №010/07/20 від 04.08.2020 (а.с.16-20).

До Звіту додано ремонтну калькуляцію від 04.08.2020 (а.с. 26-28), згідно якої загальна вартість запчастин та ремонтних робіт необхідних для проведення відновлювального ремонту транспортного засобу Renault Logan д/н НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП, складає 37 370,50 грн (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,5939).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 12.08.2020 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с. 10).

03.07.2020 страхувальник за умовами Договору звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 13).

За умовами Договору було складено страховий акт № 18891 від 05.08.2020 (а.с. 14), на підставі Звіту про оцінку колісного транспортного засобу №010/07/20 від 04.08.2020, та позивачем визначено та сплачено страхове відшкодування у розмірі 20910,57 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 8087 від 06.08.2020 (а.с. 15).

Відповідно до загальних умов та визначень Договору страховий випадок - це передбачена договором подія, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу), застрахованим або третім особам.

Згідно з ч. 2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний : у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення."

Із матеріалів справи вбачається, що 03.07.2020 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування і надав усі необхідні документи.

Позивачем на підставі довідки про ДТП №3020184384938083 від 01.07.2020, протоколу огляду ТЗ від 07.07.2020, звіту про оцінку транспортного засобу №010/07/20 від 04.08.2020, ремонтної калькуляції від 04.08.2020, було складено страховий акт № 18891 від 05.08.2020 та здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 20910,57 грн, що підтверджується платіжним дорученням №8087 від 06.08.2020.

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За п. 5.4 Договору (поліс АО 4280349) розмір франшизи становить 0 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 5.3 Договору страхова сума за цим Договором встановлюється в розмірі 200 000,00 грн.

Отже, як стверджує позивач, до нього перейшло право зворотної вимоги (суброгації) до відповідача, як до особи відповідальної за відшкодування заподіяних збитків, на суму 20 910,57 грн.

Оцінивши доводи позивача, викладені в позовній заяві, разом із наданими до суду доказами в підтвердження позовних вимог, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог, виходячи з нижчевикладеного.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами п. 1 ст. 76, п. 1 ст. 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) транспортним засобом.

Положеннями cт. 993 Цивільного кодексу України та cт. 27 Закону України "Про страхування" встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право зворотної вимоги до особи, винної у скоєнні ДТП.

Цивільна відповідальність власника транспортного засобу автомобіля Renault Duster д/н НОМЕР_2 станом на дату ДТП була застрахована відповідачем згідно полісу №АО 4751497.

Відповідно до п. 1.4 cт. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" особами, відповідальність яких застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є: страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Отже, з огляду на наявність та чинність на дату ДТП страхового полісу №АО 4751497, враховуючи презумпцію правомірності володіння транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну під час керування ТЗ була застрахована.

Оскільки відповідач є страховиком за вищевказаним полісом, то позивач у межах понесених ним фактичних витрат, набув право вимоги до відповідача на суму виплаченого страхового відшкодування.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15182/17, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов`язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду.

Позивач наголошує на тому, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Позивач зазначає, що після виплати страхового відшкодування страхувальнику у нього виникло право вимоги до відповідача на відшкодування завданої шкоди в розмірі 20 910,57 грн.

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У частині 1 статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як вбачається із матеріалів справи, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв`язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту.

Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.

Як вже було зазначено вище, позивач здійснив виплату страхового відшкодування страхувальнику в розмірі 20 910,57 грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи, зокрема, страховий акт № 18891 від 05.08.2020 та платіжне доручення №8087 від 06.08.2020 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Враховуючи викладене, суд вважає правомірними позовні вимоги в сумі 20910,57 грн та наявність підстав для їх задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 2102,00 грн покладається на позивача.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, суд зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За приписами ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також враховує правові висновки, які викладені в постанові Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц, де зазначено наступне.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

В якості доказів понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач надав суду:

- копію договору про надання правової допомоги б/н від 03.06.2019,

- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги від 05.11.2020,

- квитанцію до прибуткового касового ордеру №14 від 05.11.2020 на підтвердження сплати адвокату гонорару,

- копію довіреності №3770 від 27.12.2019,

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №5196 від 26.09.2018

Обсяг правової допомоги та її вартість містяться у детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги від 05.11.2020 та складають 5 000,00 грн (підготовчі дії, 2 год - 2000,00 грн, підготовка та подання позовної заяви в суд, 3 год - 3000,00 грн)

Квитанцію до прибуткового касового ордеру №14 від 05.11.2020 про сплату адвокату гонорару суд визнає належним доказом на підтвердженням отримання від позивача готівкових коштів за надання правової допомоги разом з іншими наданими документами, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.04.2020 у справі №727/4597/19. У вказаній постанові суд зазначає, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, зокрема, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанцію, довідку тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, керуючись приписами ст.129 ГПК України, надавши оцінку співмірності суми зазначених судових витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, господарський суд дійшов висновку про обґрунтування заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-242,247,252,256 ГПК України Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (61001, місто Харків, вул. Плеханівська, 63, код ЄДРПОУ 21186813) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, 99, літера А-3, код ЄДРПОУ 31236795) суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 20910,57 грн., судовий збір в сумі 2102,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "12" січня 2021 р.

Суддя Л.В. Шарко