Рішення № 94064458, 12.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2021Справа № 910/16725/20За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Ірігаційні системи»

про стягнення 112 406, 71 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Ірігаційні системи» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 189 505, 93 грн, з яких: 77 099, 22 грн основний борг, 55 286, 44 грн пені, 51 501, 19 грн 25% річних та 5 619, 08 грн інфляційне збільшення.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 509, 530, 610, 625, 628, 629, 712 ЦК України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки №16 від 03.01.2019 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/16725/20, розгляд справи поставлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

08.12.2020 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 112 034, 64 грн. Також просить суд повернути судовий збір у розмірі 740, 60 грн.

14.12.2020 від представника позивача надійшли доповнення до заяви про зменшення позовних вимог, в яких останній просить суд стягнути з відповідача суму грошових коштів 112 406, 71 грн з яких: 55 286, 44 грн пені, 51 501, 19 грн 25% річних, 5 619, 08 грн інфляційне збільшення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.

Відповідач у встановлений ухвалою суду п`ятнадцятиденний строк відзиву на позовну заяву не надав.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження в справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Приписами статті 10 зазначеного Закону закріплено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 01021, місто Київ, вулиця Шовковична/Липський провулок, будинок 13/2.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 направлялись судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою: "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, відповідач повідомлявся про відкриття провадження у справі № 910/16725/20 належним чином.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.

Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/16725/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч.4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

03.01.2019 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 16 (далі - договір), на підставі якого, позивач зобов`язується поставити, а покупець прийняти і оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (надалі товар), партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках - фактурах або специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим договором (п.1.1. договору).

Згідно з п.4.1.1. договору, покупець направляє постачальнику письмове замовлення, з зазначенням асортименту та кількості партії товару. В замовленні також вказується кінцевий пункт доставки, крім випадків передбачених пунктом 4.3. договору. Замовлення покупця є пропозицією (офертою) до поставки партії товару (щодо асмортименту та кількості партії товару) та його згодою (акцептом) з цінами постачальника, що діяли на момент замовлення товару.

Постачальник протягом нормально необхідного часу направляє покупцю по факсу рахунок-фактуру з зазначенням вартості вказаного у замовленні товару, строку його постачання та оплати. Рахунок-фактура є підтвердженням (акцептом) постачальника замовлення покупця. Відповідно до п.3 ст.205 ЦК України умови щодо строків поставки і оплати партії товару, та/або інші умови, визначені рахунком - фактурою, вважаються узгодженими покупцем, якщо протягом двох робочих днів з моменту отримання рахунку-фактури від нього не надійде зауважень, про що також свідчить підпис покупця за цим договором (п. 4.1.2. договору).

Достатнім підтвердженням всіх умов поставки, зазначених в товаросупровідних документах, буде також приймання покупцем товару в порядку, передбаченому п.4.4. даного договору, незалежно від наявності замовлення або підтвердження умов поставки, зазначених у рахунку-фактурі (п. 4.1.3. договору).

Пунктом 4.1.4. договору сторони погодили, що умови постачання партії товару вважаються також повністю узгодженими сторонами після отримання постачальником передоплати в розмірі, визначеному рахунком-фактурою, та в передбачені строки.

Найменування, асортимент, кількість, ціна одиниці та загальна вартість партії товару, терміни поставки та оплати можуть бути узгоджені сторонами в специфікаціях (додатках) до цього договору, які підписані уповноваженими представниками сторін та є його невід`ємними частинами. Підписання сторонами специфікації є достатнім узгодженням умов постачання партії товару незалежно від порядку узгодження згідно з п. 4.1. даного договору. Сторони в специфікаціях (додатках) до цього договору можуть передбачити умови, що відрізняються від умов, передбачених даним договором (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 (тридцять) календарних днів з моменту передачі товару якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації, в порядку передбаченому даним договору.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості зі кожний день прострочення. Згідно п.6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.

У випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, постачальнику згідно ч.3 ст. 692 та ч.5 ст. 694 Цивільного кодексу України, маж право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25 % річних за весь період прострочення оплати (п.8.4. договору).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині виконання зобов`язань, що виникли в період дії договору - до їх повного виконання (п.12.1. договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивачем було поставлено товар на загальну суму 407 099, 22 грн, що підтверджується видатковими накладними №ЕТП КВ0403/005 від 04.03.2019 на суму 55 915, 20 грн, ЕТП КВ0403/006 від 04.03.2019 на суму 89 464, 32 грн, ЕТП КВ0403/007 від 04.03.2019 на суму 90 699, 84 грн, ЕТП КВ1203/009 від 12.03.2019 на суму 170 064, 39 грн, ЕТП КВ1203/010 від 12.03.2019 на суму 955, 47 грн.

Як зазначає позивач, відповідач у порушення пункту 5.1. договору оплатив товар лише частково, а саме в сумі 330 000, 00 грн.

Оскільки відповідач оплату за отриманий товар своєчасно не здійснив, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача 55 286, 44 грн пені, 51 501, 19 грн 25% річних та 5 619, 08 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № 16 за своєю правовою природою є договором поставки та регулюється приписами Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

На виконання взятих на себе зобов`язань за договором, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 77 099, 22 грн, зокрема за специфікаціями №3 від 04.03.2019 та №4 від 12.03.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1. договору визначено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 (тридцять) календарних днів з моменту передачі товару якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації, в порядку передбаченому даним договору.

Згідно з п. 2.1. специфікації №3 від 04.03.2019 та №4 від 12.03.2019, товар оплачується покупцем в 3-денний термін з дати укладення специфікації.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, під час розгляду справи, відповідач згідно із платіжним дорученням №15087 від 30.10.2020 сплатив заборгованість за поставлений товар у розмірі 77 471, 29 грн.

У зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати за договором поставки, позивачем нараховано до стягнення 55 286, 44 грн пені за загальний період з 05.03.2019 по 20.10.2020.

Відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 5.1. договору, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 (тридцять) календарних днів з моменту передачі товару якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації, в порядку передбаченому даним договору.

Сторони передбачили пунктом 8.3. договору, у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості зі кожний день прострочення. Згідно п.6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з п. 2.1. специфікації №3 від 04.03.2019 та №4 від 12.03.2019, товар оплачується покупцем в 3-денний термін з дати укладення специфікації.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем у розмірі 55 286, 44 грн пені за загальний період з 05.03.2019 по 20.10.2020, судом встановлено, що він є невірним, оскільки позивачем невірно визначено початок строку нарахування пені з урахуванням встановленого строку оплати специфікаціями №3 та №4, тому судом був здійснений власний розрахунок пені.

За розрахунком суду, розмір пені за загальний період з 08.03.2019 по 20.10.2020 становить 55 025, 88 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню в сумі визначеній судом, а саме - 55 025, 88 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 51 501, 19 грн 25% річних та 5 619, 08 грн інфляційних втрат за загальний період з березня 2019 року по вересень 2020 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Пунктом 8.4. Договору, сторони передбачили, що у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, постачальнику згідно ч.3 ст. 692 та ч.5 ст. 694 Цивільного кодексу України, маж право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25 % річних за весь період прострочення оплати.

Здійснивши перевірку доданого позивачем до позовної заяви розрахунку 25% річних судом встановлено, що розрахунок є арифметично невірним, оскільки позивачем невірно визначено початок строку нарахування пені з урахуванням встановленого строку оплати специфікаціями №3 та №4, тому судом був здійснений власний розрахунок 25 % річних та за розрахунком суду, розмір 25 % річних за загальний період з 08.03.2019 по 20.10.2020 складає 51 433, 95 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення 25 % річних підлягає частковому задоволенню в розмірі визначеному судом - 51 433, 95 грн.

Щодо заявленої вимоги позивача стягнути з відповідача 5 619, 08 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Розрахунок втрат від інфляції здійснено позивачем за загальний період з березня 2019 року по вересень 2020 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що він є невірним, оскільки позивач при визначенні періоду нарахування інфляційних втрат за специфікацією №4 від 12.03.2019 врахував березень 2019 року.

Разом з тим, враховуючи п.2.1. зазначеної специфікації, строк оплати настав 16.03.2019, а відтак вірним періодом нарахування є квітень 2019 року по вересень 2020 року.

Судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат відповідно до якого, сума яка підлягає стягненню з відповідача складає 4 412, 71 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 4 412, 71 грн.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 55 025, 88 грн пені, 51 433, 95 грн 25% річних та 4 412, 71 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Представником позивача подано клопотання про повернення судового збору в розмірі 740, 60 грн, у зв`язку з зменшення позовних вимог.

Також, позивач, в зв`язку зі зменшенням позовних вимог, просить суд повернути надмірно сплачений судовий збір у розмірі 740, 60 грн.

Зі змісту ст. 3 Закону України „Про виконавче провадження" вбачається, що рішення суду не є виконавчим документом, у зв`язку з чим, питання про повернення судового збору буде вирішено окремою ухвалою суду.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Ірігаційні системи» (01021, місто Київ, вулиця Шовковична/Липський провулок, будинок 13/2, ідентифікаційний код 33498019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Трудова, будинок 1, ідентифікаційний код 33090871) 55 025 (п`ятдесят п`ять тисяч двадцять п`ять) грн 88 коп. пені, 51 433 (п`ятдесят одна тисяча чотириста тридцять три) грн 95 коп. 25% річних, 4 412 (чотири тисячі чотириста дванадцять) грн 71 коп. інфляційних втрат та 2 073 (дві тисячі сімдесят три) грн 31 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань