Рішення № 94064376, 17.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.12.2020Справа № 910/3721/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального провадження матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ-АВТОСЕРВІС" вул.Симиренка 36, м. Київ, 03134

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Система Трейд" бульвар Вацлава Гавела,4, м. Київ, 03124

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Грива В.О. - довіреність № 26122019/2 від 26.12.2019 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛ-АВТОСЕРВІС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Система Трейд" про визнання недійсним договору № 12/703 виконання робіт від 12.09.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на укладення оспорюваного Договору № 12/703 виконання робіт від 12.09.2016 року від імені ТОВ "АТЛ-АВТОСЕРВІС" представником останнього - В.о.директора Єрмак В.П. за відсутності належних повноважень на вчинення відповідних дій від імені товариства, в зв`язку з чим договір має бути визнаним недійсним згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3721/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.04.2020 року.

Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", установлено з 12 березня 2020 року до 11 травня 2020 року на усій території України карантин.

Окрім того, відповідно до заяви Голови Ради суддів України щодо карантинних заходів, яка була розміщена 11.03.2020 року на офіційному веб-сайті Ради суддів України, розміщено звернення до громадян щодо утримання від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачаються обов`язкової присутності учасників сторін та щодо утримання від відвідин суду, якщо у громадян є ознаки будь-якого вірусного захворювання, та у зв`язку з необхідністю надання позивачу часу для ознайомлення із запереченнями відповідача щодо висновку експертів.

Листом від 16.03.2020 року № 9рс-186/20 Радою суддів України з метою убезпечення населення України від поширення гострих распіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, рекомендовано встановити особливий режим роботи судів України на період з 16.03.2020 по 03.04.2020 року, зокрема, щодо можливості відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами.

В зв`язку з викладеним, з метою мінімізації ризиків розповсюдження хвороби судове засідання, призначене на 15.04.2020 року, не відбулося.

В подальшому відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 239, 291, 392 про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та постанови Кабінету Міністрів України № 500 від 17.06.2020 року про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 року карантин на території України було продовжено до 31.07.2020 року. Разом з тим, починаючи з 11.05.2020 року, режим карантину послаблено, а саме: з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 435 від 03.06.2020 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 та запроваджено наступний етап послаблення карантинних заходів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 року судове засідання призначено на 23.07.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 року підготовче засідання відкладено на 03.09.2020 року та частково задоволено клопотання відповідача про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 року відкладено підготовче засіданні на 16.09.2020 року, а також повторно витребувано у позивача документи, витребувані попереньою ухвалою суду від 23.07.2020 року.

У судовому засіданні 16.09.2020 року задоволено усне клопотання позивача та оголошено перерву у підготовчому засіданні на 01.10.2020 року.

В судовому засіданні 01.10.2019 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/3721/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 05.11.2020 року.

Проте судове засідання, призначене на 05.11.2020 року, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 року засідання з розгляду справи по суті призначено на 17.12.2020 року.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 15.04.2020 року та 21.04.2020 року від відповідача надійшли заяви № 02/64 від 14.04.2020 року про продовження строку для подання відповідачем відзив на позовну заяву; 09.06.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 02/80 від 03.06.2020 року, в якому останній заперечує проти позову, посилаючись на те, що уклавши Додаткові угоди № 3 від 01.02.2017 року та № 5 від 01.02.2018 р. до Договору за підписом директора ТОВ «АТЛ-АВТОСЕРВІС» Дорохової М.А., яка діяла на підставі Статуту, позивачем як юридичною особою фактично схвалено правочин, вчинений від його імені виконуючим обов`язки директора - комерційним директором Єрмак В.П., а також сторонами виконувались умови оспорюваного договору, зокрема, позивач приймав виконані послуги/роботи та оплачував їх, підписував первинні бухгалтерські документи, акт звірки взаєморозрахунків тощо, що, в свою чергу, на переконання відповідача, унеможливлює визнання такого правочину недійсним відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України. Окрім цього відповідач зазначає про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності під час звернення до суду з даною позовною заявою, оскільки виходячи з підстав позову, позивач міг дізнатися про порушення свого права 01.02.2017 року, під час укладення Додаткової угоди № 3 до Договору за підписом директора ТОВ «АТЛ-Сервіс» Дорохової М.А. Відзив на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу позивача судом долучено до матеріалів справи.

Також через канцелярію суду 20.07.2020 року від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів та додаткові пояснення по суті справи разом з доказами направлення на адресу позивача; 22.07.2020 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Розглянувши в судовому засіданні 23.07.2020 року клопотання відповідача згідно ст. 81 ГПК України про витребування доказів від 22.07.2020 року судом частково задоволено вказане клопотання та ухвалою від 23.07.2020 року витребувано у позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ-Автосервіс" копії наказу про призначення директора ТОВ «АТЛ-Автосервіс» Дорохової М.А.; посадової інструкції комерційного директора Єрмака В.П., посадової інструкції головного бухгалтера ТОВ «АТЛ-Автосервіс» та податкових декларацій з податку на додану вартість з додатком 5 до них за період з вересня 2016 по травень 2019 року.

У підготовчому засіданні 03.09.2020 року уповноваженим представником відповідача заявлено та подано для долучення до матеріалів справи клопотання про витребування доказів у позивача, а саме довідки з виключним переліком бухгалтерських рахунків позивача на яких здійснюється бухгалтерський облік розрахунків з кредиторами, дебіторами, постачальниками у період з 12.09.2016 року по теперішній час; обороти та сальдо по постачальнику ТОВ "Система трейд" з бухгалтерських рахунків на яких здійснюється облік розрахунків з кредиторами, дебіторами, постачальниками у період з 12.09.2016 року по теперішній час.

Розглянувши у судовому засіданні 03.09.2020 року клопотання відповідача про витребування доказів судом протокольно ухвалено про відмову в його задоволенні.

Судом також доведено до відома, що до початку судового засіданні 25.09.2020 року від позивача надійшло клопотання про долучення копії витребуваних документів на виконання вимог ухвали суду від 23.07.2020 року та 03.09.2020 року. Подане клопотання долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.10.2020 року уповноваженим представником відповідача надано для долучення до матеріалів справи додаткові пояснення по суті справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи 17.12.2020 року суду не надано.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи в судових засідань по розгляду справи по суті до суду не надходило.

В судове засідання з розгляду справи по суті 17.12.2020 року з`явився уповноважений представник відповідача, представник позивача в судове засідання не з`явився.

Про дату, час і місце розгляду по суті даної справи судом позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105476297091.

Про поважні причини неявки представника позивача в судове засідання 17.12.2020 року суд не повідомлено.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, оскільки ТОВ "Система Трейд" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем на надано відповіді на відзив та представник товариства не прибув в судове засідання з розгляду срави по суті, суд здійснював розгляд справи 17.12.2020 року виключно за наявними матеріалами за відсутності зазначеного учасника справи.

У судовому засіданні 17.12.2020 року з розгляду справи по суті представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 17.12.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 12 вересня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СИСТЕМА ТРЕЙД» (виконавець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТЛ-АВТОСЕРВІС» (замовник за договором, позивач у справі) укладено Договір № 12/703 виконання робіт (далі - Договір), відповідно до п. 1.1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується виконати роботи з налаштування та впровадження (автоматизації) інформаційної системи (далі - «ІС») підприємства замовника (далі - роботи) на платформі « 1С: Підприємство 8» (далі - Продукт).

Згідно п. 1.1.2 Договору перелік послуг (робіт), їх вартість та терміни виконання вказані в Додатках, які є невід`ємною частиною до даного Договору.

Розділами 2 - 13 Договору сторони узгодили права та обов`язки виконавця і замовника, порядок виконання здачі і прийому робіт, вартість, порядок та строк розрахунків, строк дії договору, умови його зміни і розірвання, відповідальність сторін, інші умови тощо.

Пунктом 6.1.2 Договору передбачено, що договір набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за договором.

Вказаний Договір підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «СИСТЕМА ТРЕЙД» як виконавця представником в особі генерального директора Добровольського Р.В., що діяв на підставі Статуту та з боку замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ-АВТОСЕРВІС» представником в особі виконуючого обов`язки комерційного директора Єрмак В.П., що діяла на підставі Статуту та наказу № 2-в від 14.01.2016 року та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є підряду, який регулюється нормами §1 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно укладеної між сторонами Додаткової угоди № 1 від 12.09.2016 року до Договору сторони визначили предмет Договору, згідно якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується виконати послуги/роботи з налаштування та впровадження (автоматизації) інформаційної системи підприємства замовника на платформі «ІС: Підприємство 8» і провести роботи, перераховані в Додатку 1 за цією додатковою угодою.

Перелік послуг (робіт), їх вартість та терміни виконання вказані в Додатках, які є невід`ємною частиною до даного Договору (п.п.1.1.2, 4.1.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1.2 Договору усі послуги/роботи за цим Договором поділено на певні етапи, назва яких, ціни та заплановані строки виконання яких вказують у відповідних Додатках до Договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Зокрема, сторонами погоджено та підписано Додаток № 1 до Договору, згідно якого визначено етапи, перелік робіт/послуг, що виконуються в межах етапу, їх ціну та плановий термін виконання.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 2 ст. 844 Цивільного кодексу України).

Вартість послуг/робіт за Додатковою угодою № 1 від 12.09.2016 року становить 1 584 613,00 грн., крім того ПДВ 20% 264 102,17 грн., що становить за курсом НБУ на день підписання Додатку, а саме на 12.09.2016 року: 26,674886 грн./USD Еквівалент загальної ціни послуг в валюті : 59 404,68 USD з ПДВ (п.3.1.1 Додатку № 1 до Договору).

Ціна послуг/робіт, а, отже, ціна кожної частини таких послуг/робіт є договірною та зафіксована у валютному еквіваленті. У разі, якщо на момент оплати ціни або частини ціни поулг/робіт відбудеться девальвація гривні за курсом НБУ до іноземної вільноконвертованої валюти сума, що підлягає сплаті за відповідним рахунком - фактурою згідно відповідного Додатка, визначається з урахуванням еквіваленат ціни послуг в валюті за формулою (п.3.2.1 Договору).

У відповідності до Додатку № 1 до Договору загальна ціна послуг без ПДВ - 1 320 510,83 грн., ПДВ - 264 102,17 грн., всього з ПДВ 1 584 613,00 грн., що становить на дату підписання Додатку, а саме на 12.09.2016 року, 59 404,68 USD з ПДВ.

Згідно частини 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до п.п. 5.1.3, 5.1.4 Договору замовник сплачує попередню оплату в період з 26.09.2016 року по 30.09.2016 року у розмірі 50 000,00 грн. з ПДВ за умови підписання Договору та Додатків до нього. Решту вартості послуг/робіт, що передбачені відповідним додатком до Договору, Замовник сплачує на підставі отриманого від виконавця рахунку-фактури та у терміни погоджені сторонами у документі «Графік платежів», який є невід`ємною частиною Договору.

Наразі, одночасно з підписанням 12.09.2016 року Договору та Додатку № 1 до Договору сторонами також було узгоджено та підписано Додаток № 2 до Договору від 12.09.2016 року "Графік платежів".

Окрім цього згідно підписаної сторонами Додаткової угоди № 2 від 23.09.2016 року до Договору викладено п.2.1.1 Договору в наступній редакції: "2.1.1. Термін виконання робіт за цією Додатковою угодою визначений в Додатку № 1 від 12.09.2016 року до Договору виконання робіт №12/703 від 12.09.2016 року, але не раніше ніж 160 робочих днів, які відраховуються від дати отримання виконавцем попередньої оплати у розмірі 50 000,00 грн. від загальної ціни послуг/робіт, зазначених в Додатку №1 від 12.09.2016 року до Договору та цій Додатковій угоді."

Пункт 3.1.1 Додатковою угодою № 2 від 23.09.2016 року викладено в новій редакції: « 3.1.1. Вартість послуг/робіт за цією Додатковою угодою становить: 1 584 613,00 грн., в тому числі ПДВ 20% 264 102,17 грн., що становить за курсом НБУ на день підписання Додатку, а саме на 12.09.2016 року: 26,674886 USD з ПДВ Еквівалент загальної ціни Послуг в валюті: 59 404,68 USD з ПДВ.»

У Додатковій угоді № 3 від 01.02.2017 року до Договору сторони виклали Додаток № 1 до Договору з переліком послуг/робіт, їх ціною та строком виконання, та Додаток № 2 до Договору з графіком платежів у новій редакції: "п.2.1.1 термін виконання робіт - до 30.10.2017 року та остаточно визначається в підписаних Додатках до Договору, за умови своєчасної сплати замовником згідно Графіку платежів. Загальна ціна послуг/робіт за Додатком № 1 у новій редакції від 01.02.2017 року становить 1 584 613,01 грн. з ПДВ, та еквівалент загальної ціни послуг/робіт за додатком становить 59 404,68 доларів США."

Також в подальшому Додатковою угодою № 5 від 01.02.2018 року до Договору сторони виклали п.1.1.1 в новій редакції: "1.1.1 Замовник доручає, а виконавець зобов`язується виконати роботи з доповнення та розширення функціоналу, налаштування та впровадження (автоматизації) інформаційної системи підприємства замовника на платформі « 1С:Підприємство 8» також інших програмних продуктів, що належать замовникові за письмовою угодою сторін та проведення у разі потреби тренінгів та навчань для співробітників замовника або послуг з перенесення даних."

При цьому Додатковою угодою № 5 від 01.02.2018 року до Договору п. 3.1.1. Додаткової угоди № 1 було викладено в новій редакції, відповідно до якої вартість послуг/робіт за цією Додатковою угодою становить 3 363 942,79,00 грн. з ПДВ, та зазначено, що еквівалент загальної ціни послуг/робіт в валюті становить 120 816,09 доларів США з ПДВ., а також сторони виклали Додаток № 1 до Договору з переліком послуг/робіт, їх ціною та строком виконання, та Додаток № 2 до Договору з графіком платежів у новій редакції. Загальна ціна послуг/робіт за Додатком № 1 у новій редакції від 01.02.2018 року становить 3 363 942,79 грн. з ПДВ, та еквівалент загальної ціни послуг/робіт за додатком становить 120 816,09 доларів США.

Доказів узгодження сторонами інших строків оплати робіт за Договором та Додатковими угодами матеріали справи не містять.

Так, позивачем у відповідності до умов Договору здійснювались оплати за виконані відповідачем роботи на загальну суму 1 600 741,01 грн., на підтвердження чого відповідачем разом з відзивом надані відповідні виписки банку за період 12.09.2016 року - 22.05.2019 року.

Пунктом 4.1.2 Договору сторони погодили, що по закінченню кожного етапу робіт виконавець надає замовнику для затвердження Акт виконаних робіт та обсяг обумовлений певним етапом, та за умови фактичного виконання послуг/робіт, який замовник зобов`язується підписати і повернути один примірник підписаного Акту виконавцю.

Відповідно до п. 4.1.3 Договору протягом 5 робочих днів з дати надання Акту виконаних робіт замовник здійснює приймання виконаних робіт і підписує Акт виконаних робіт. При наявності зауважень до результатів робіт, замовник протягом 5 робочих днів після отримання Акту виконаних робіт, зобов`язується надати виконавцю обґрунтовані зауваження про виявлені недоліки. Після отримання письмових мотивованих зауважень, замовник і виконавець складають Акт з переліком виявлених недоліків в виконаній роботі і термінів їх усунення, або виконавець надає замовнику обґрунтування неможливості усунення зауважень. Виконавець зобов`язаний за власний рахунок усунути такі недоліки у вказаний замовником строк. Прийняття робіт та підписання відповідного Акту прийому-передачі виконаних робіт замовником здійснюється після усунення всіх недоліків.

Згідно з п. 4.1.4 Договору у випадку, якщо замовник протягом 5 робочих днів, з дати надання Актів виконаних робіт виконавцем, не підписав такі Акти виконаних робіт і не надав письмової мотивованої відмови від прийому робіт, роботи вважаються прийнятими замовником і виконаними виконавцем належним чином без зауважень.

Зокрема, як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору відповідачем виконано, а позивачем як замовником прийнято роботи на загальну суму 2 037 364,38 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами без зауважень Актом виконаних робіт (послуг) № R0000002796 від 17.02.2017 на суму 55 911,04 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000005039 від 31.03.2017 на суму 124 723,00 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000005038 від 31.03.2017 на суму 137 011,00 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000005040 від 31.03.2017 на суму 111 207,00 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000006922 від 23.06.2017 на суму 95 847,00 грн. Актом виконаних робіт (послуг) № R0000008158 від 03.08.2017 на суму 163 436,78 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000008159 від 03.08.2017 на суму 81 718,39 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000008160 від 03.08.2017 на суму 31 950,05 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000012654 від 31.01.2018 на суму 189 105,84 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000013330 від 28.02.2018 на суму 122 796,00 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000014593 від 19.04.2018 на суму 294 710,40 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000014592 від 18.05.2018 на суму 92 097,00 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000016669 від 25.06.2018 на суму 61 912,07 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000017883 від 23.08.2018 на суму 64 979,55 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000017882 від 23.08.2018 на суму 105 399,90 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000017881 від 23.08.2018 на суму 28 653,52 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000018636 від 04.10.2018 на суму 86 800,00 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000019197 від 04.10.2018 на суму 117 679,50 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000019198 від 04.10.2018 на суму 41 750,64 грн., Актом виконаних робіт (послуг) № R0000020070 від 26.11.2018 на суму 29 675,70 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт виконання робіт за вказаними актами виконаних робіт (послуг) згідно умов Договору та підписання зазначених документів сторонами не заперечувався.

Доказів пред`явлення позивачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів виконання робіт на дату підписання актів матеріали справи не містять, будь-які докази відступів від умов Договору та відмови замовника від приймання виконаних робіт та підписання актів сторонами суду не надані.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору № 12/703 виконання робіт від 12.09.2016 року було спрямоване на виконання відповідачем робіт з налаштування та впровадження інформаційної системи на платформі "ІС: Підприємство 8", що, в свою чергу, породжує обов`язок позивача оплатити виконані роботи, результат яких було прийнято.

Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період з 12.09.2016 року по 20.05.2019 року, підписаного обома сторонами, заборгованість замовника перед виконавцем складає 436 622,47 грн.

За твердженням відповідача, позивач частково розрахувався за виконані відповідачем роботи, внаслідок чого за ТОВ "АТЛ -Автосервіс" рахується заборгованість у розмірі 436 622,47 грн.

При цьому позивач в обгрунтування позовних вимог зазначає, що Договір № 12/703 виконання робіт від 12.09.2016 року з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ-Автосервіс" був підписаний колишнім виконуючим обов`язки директора - комерційним директором Єрмак В.П. , що діяла на підставі Статуту та наказу № 2-в від 14.01.2016 року з перевищенням її повноважень, передбачених Статутом, тобто особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, в зв`язку з чим згідно приписів частини другої статей 203, 234 та 215 Цивільного кодексу України Договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Додатково в обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що чинною редакцією Статуту ТОВ "АТЛ-Автосервіс", яка діяла на дату укладення оспорюваного правочину, не передбачена передача функцій та повноважень директора товариства іншим особам.

Окрім того позивач наголошує, що відповідно до Статуту позивача, а саме п.7.5 Статуту, затвердженого протоколом загальних зборів учасників товариства № 4 від 17.11.2015 року та зареєстрованого 15.12.2015 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві (номер запису 10721050008032053), призначення та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії, призначення та відкликання директора товариства є виключною компетенцію загальних зборів товариства.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд зазначає, що при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин, суд відповідно до ч. 4. ст. 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду.

Поряд із цим з огляду на важливість єдності і передбачуваності судової практики як реалізації принципу верховенства права у вирішенні спорів судами суд окремо наголошує, що за умови відсутності правової норми, яка закріплює обов`язковість врахування судами правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, практика їх застосування кореспондується із вимогами чинного законодавства, згідно з яким виключно Верховний Суд може відступити від цих позицій.

Так, відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, зміст правочину відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, за приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексугосподарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю чи в частині.

Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору в частині, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

За змістом постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. (далі - Постанова № 9) відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до Постанови № 9 під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами, зокрема, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оспорюваний Договір № 12/703 виконання робіт від 12.09.2016 року від імені ТОВ "АТЛ-АВТОСЕРВІС" укладений представником останнього - В.о.директора Єрмак В.П. за відсутності належних повноважень на вчинення відповідних дій від імені товариства, в зв`язку з чим договір має бути визнаним недійсним згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з укладенням договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

При цьому, приписи вказаної статті кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Конституційний Суд України в п.3.2 Рішення від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 зазначив, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Проаналізувавши умови спірного Договору № 12/703 виконання робіт від 12.09.2016 року суд приходить до висновку про його укладеність, зважаючи на погодження його сторонами усіх істотних для даного Договору умов. Одночасно суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови.

В свою чергу, cудом встановлено, що зазначений спірний Договір зі сторони ТОВ "АТЛ- Автосервіс» підписаний виконуючим обов`язки директора товариства - комерційним директором Єрмак В.П. , що діяла на підставі Статуту та наказу № 2-в від 14.01.2016 року, підписаного директором ТОВ «АТЛ-Автосервіс» Дороховою М.А., яким на комерційного директора Єрмак В.П. покладено виконання обов`язків директора товариства з правом підпису документів на період перебування директора Дорохової М.А. у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 15.01.2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У пункті 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов`язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акту. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов`язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Згідно з частиною першою статті 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Цивільну дієздатність юридичної особи встановлено статтею 92 ЦК України. Так, за приписами частин першої і третьої ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Тобто припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв`язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 143 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) установчим документом товариства з обмеженою відповідальнісю є його статут, який, крім відомостей, передбачених статті 88 цього Кодексу, має містити, зокрема, відомості про склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок прийняття ними рішень.

У відповідності до ст. 145 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла н час виникнення спірних правовідносин) вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

При цьому згідно ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень, не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства.

Аналогічні полодення щодо представництва інтересів юридичної особи визначені Господарським конлексом України. Так, статтею 65 ГК України встановлено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності установчими документами.

Відповідно до частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

При цьому згідно наявної в матеріалах справи редакції Статуту ТОВ «АТЛ-Автосервіс» в редакції, затвердженій загальними зборами учасників товариства (протокол № 4 від 17.11.2015 р.), номер реєстраційного запису 10721050008032053, а саме п.7.12, виконавчим органом товариством є директор товариства, який діє від імені товариства без довіреності.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ-Автосервіс» (код ЄДРПОУ 39696432) особою, уповноваженою представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, та яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, є Дорохова Марина Андріївна (керівник та підписант з 17.04.2015 року згідно Статуту). Дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи відсутні.

Як встановлено судом за матеріалами справи, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, зокрема, що Статутом товариства, який діяв на дату укладення оспорюваного Договору, не передбачена передача функцій та повноважень директора іншим особам.

Повноваження директора товариства визначені в п.7.12 Статуту, згідно п.п.7.12.3 якого останній, зокрема, вирішує усі питання товариствоа, за винятком тих, що віднесені до виключної компетенції Загальних зборів, згідно п.7.12.5 - керує поточною діяльністю товариства, видає в межах своїх повноважень довіреності, здійснює керівництво діяльністю товариства, розподіляє обов`язки мж своїми заступниками, керівниками структурних підрозділів, визначає їх повноваження та компетенцію, видає накази, затверджує інструкції та ніші документи з питань, які входять до його компетенції тощо.

Доказів визнання недійсним вказаної редакції Статуту, затвердженого протоколом загалних зборів учасників № 4 від 17.11.2015 року у встановленому законодавством порядку матеріали справи не містять.

Отже, як свідчать матеріали справи Статут товариства не містить обмежень директора щодо передачі своїх повноважень керівниками структурних підрозділів та заступникам, в тому числі шляхом видачі в межах своєї компетенції наказу по товариству про призначення комерційного директора виконуючим обов`язки директора на час перебування останнього у відпустці, у зв`язку з чим зазначені твердження позивача судом до уваги не приймаються як такі, що спростовуються матеріалами справи та наданими доказами.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 668/13907/13-ц, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту частини першої цієї норми випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання. Сама по собі відсутність у директора позивача повноважень на укладення від імені товариства договору не створює підстави для визнання його договору недійсним.

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Крім того, суд звертає увагу, що правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, від імені якої він укладений, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Зі змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.).

При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 924/491/17, від 16.05.2018 року у справі №914/3095/16, від 25.04.2018 року у справі №910/9915/17, від 10.04.2018 року у справі №910/11079/17.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №910/18812/17, якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень було прийнято до виконання особою, яку він представляє, то вважається, що цей правочин схвалено.

З`ясування зазначених обставин є необхідною передумовою встановлення чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Наразі, згідно наявних у справі доказів, сторонами, в тому числі ТОВ «АТЛ - Автосервіс», оспорюваний правочин було прийнято до виконання, позаяк в матеріалах справи наявні підписані обома сторонами без зауважень акти виконаних згідно умов Договору робіт на загальну суму 2 037 363,48 грн., а також виписки банку на підтвердження здійснення позивачем оплат за оспорюваним правочином на загальну суму 1 600 741,01 грн.

Також як встановлено судом за матеріалами справи, після укладення спірного Договору та Додаткових угод № 1 та № 2 за підписом в.о. директора - комерційного директора Єрмак В.П., між позивачем та відповідачему було укладено ряд Додаткових угод до Договору, а саме № 3 від 01.02.2017 року та № 5 від 01.02.2018 року, за підписом директора товариства Дорохової М.А., тобто позивачем було вчинено ряд дій, які свідчать про наступне схвалення як самого правочину, так і подальших укладених додаткових угод до нього. Так, згідно наявних у матеріалах справи копій Додаткових угод № 3 та № 5 до Договору зазначено про залишення без змін усіх інших, окрім змінених та доповнених, пунктів Договору та попередніх додаткових угод до нього, що в свою чергу також свідчить про схвалення та підтвердження ТОВ «АТЛ - Автосервіс» Договору в цілому.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та положення Статуту товариства, за висновками суду представник ТОВ «АТЛ - Автосервіс» в.о. директора - комерційний директор Єрмак В.П., діяв під час укладення Договору та Додаткових угод № 1 та № 2 за відсутності перевищення повноважень.

Суд зазначає, що одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Зокрема, підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі № 757/59932/16-ц, та якіпогоджуються з висновками у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16.

За висновками суду, оспорюваний Договір укладений з додержанням вимог чинного законодавства та направлений на реальне настання правових наслідків.

Окрім цього, як встановлено судом, у даній справі відбулось подальше схвалення оспорюваного правочину шляхом прийняття його до виконання, що узгоджується з імперативними нормами статті 241 Цивільного кодексу України, та є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання спірного Договору недійсним.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оскаржуваного правочину недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(п. 5).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В абзаці першому та п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому, як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В свою чергу, оскільки судом за матеріалами справи не встановлено порушення прав позивача та останнім не доведено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним укладеного між сторонами Договору № 12/703 виконання робіт від 12.09.2016 року, у зв`язку з чим за результатами всебічного та повного дослідження обставин справи в задоволенні позову судом відмовлено, зазначене виключає можливість застосування позовної давності у даному спорі, тобто відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосуваннястатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 11.01.2021 року.

Суддя А.М. Селівон