Рішення № 94062616, 22.12.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 грудня 2020 року м. Ужгород№ 260/3703/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі Шестак Н.П.,

за участю сторін:

позивач: ОСОБА_1 - не з`явилася,

відповідач: Головне управління ДПС у Закарпатській області - представник Бурдюх Валерія Віталіївна,

третя особа: Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 43143065), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Заньковецької, 10, код ЄДРПОУ 35045459) про визнання протиправною вимоги та її скасування,-

ВСТАНОВИВ:

10 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), якою просить визнати неправомірною та протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф - 3220-50 У від 11 лютого 2020 року, яка видана Головним управлінням Державної податкової служби у Закарпатській області щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 11 016,72 грн., шляхом її скасування.

16 листопада 2020 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі.

1. Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що із квітня 2009 року вона зареєструвалася як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа - підприємець, однак починаючи з 06 лютого 2017 року підприємницька діяльність нею фактично не здійснювалась, доходи від такої вона не отримує у зв`язку з тим, що 05 лютого 2017 року була прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_2 та вказує, що інших доходів, крім доходів від трудової діяльності, починаючи з 06 лютого 2017 року не отримує. Зазначає, що із системного аналізу Закону № 2464-VI cлідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Таким чином, на думку позивача, в розумінні Закону № 2464-VI вона була застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає виникнення обов`язку по сплаті єдиного внеску як підприємцем, який не здійснює господарської діяльності.

11 грудня 2020 року відповідач надіслав до Закарпатського окружного адміністративного суду відзив, в якому проти позову заперечує. Вважає, що станом на 31.01.2020 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску по платежу 70 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» у розмірі 29 293,44 грн.. Позивач перебуває на обліку в контролюючому органі, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та як платник єдиного соціального внеску відповідно, про що свідчать дані податкового обліку та реєстрів, що відображені у єдиній інформаційній системі контролюючого органу. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач мас статус фізичної особи-підприємця з 28.04.2009 року по 29.10.2020 року. Тобто позивач є платником єдиного внеску у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону. З 01.01.2017 року фізичні особи - підприємці зобов`язані сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходів. В обґрунтування позиції щодо протиправності оскаржуваної вимоги позивач посилається на те, що вона є найманим працівником, однак вказане не спростовує факту наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця, оскільки особа має право здійснювати свою діяльність за сумісництвом. Жодним законодавчим актом для фізичної особи-підприємця не передбачено обмежень щодо одночасного здійснення підприємницької діяльності та роботою за наймом. Звертають увагу суду, що борг по єдиному внеску обліковується за позивачем як за фізичною особою - підприємцем, а не працівником. Оскільки на позивача, як на суб`єкта підприємницької діяльності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» покладено обов`язок сплачувати єдиний внесок у розмірі не нижче мінімального, позивачем не забезпечено сплату єдиного внеску у встановлені строки, то відповідачем правомірно та на підставі даних інформаційної системи податкового органу сформовано вимогу про необхідність сплати позивачем боргу (недоїмки) №Ф-3220-50 від 11.02.2020.

Позивач у судове засідання не з`явилася, 21 грудня 2020 року до суду подано клопотання про розгляд справи без її участі.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, однак про час і дату судового засідання повідомленні належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 28 квітня 2009 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В02 № 916754, (а.с. 15).

05 лютого 2017 року відповідно до наказу № 1 ФОП ОСОБА_2 прийняла ОСОБА_1 на посаду бармена-касира з 06 лютого 2017 року, згідно трудового договору, (а.с. 16,19).

Відповідно до облікової картки ФОП ОСОБА_1 по платежу "Єдиний внесок" 31 січня 2020 року проведено нарахування єдиного соціального внеску за 2018 -2019 рік на загальну суму - 29 293,44 грн., як підприємцю на спрощеній системі оподаткування, а саме: за 2018 рік відбулося нарахування у розмірі 15 819,54 грн., за 2019 рік - 10 719,72 грн., за січень 2020 року - 2 754,18 грн.

11 лютого 2020 року у зв`язку із наявністю у позивача недоїмки зі сплати ЄСВ станом на 31 січня 2020 року, відповідачем сформовано оскаржувану податкову вимогу № Ф-3220-50, відповідно до якої ФОП ОСОБА_1 зобов`язана сплатити 29 293,44 грн. заборгованості зі сплати єдиного внеску.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Предметом спору у даній адміністративній справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка протягом 2017-2020 року була найманим працівником та її роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній на момент формування оскаржуваної податкової вимоги) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

За встановленими судом обставинами, відповідно до наказу № 1 ФОП ОСОБА_2 прийняла ОСОБА_1 на посаду бармена-касира з 06 лютого 2017 року, згідно трудового договору, (а.с. 16,19), тобто протягом 2017 - 2020 років була найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем та підтверджується довідкою форми ОК-7, про суми нарахованих і сплачених ЄСВ за період з 2017 по 2020 рік із заробітної плати позивача, (а. с. 20-21). Зокрема, сплачена сума ЄСВ роботодавцем за ОСОБА_1 за 2017 рік становить 34 700,00 грн., за 2018 рік 44 676,00 грн., за 2019 рік - 50 076 грн., за 9 місяців 2020 року 40 423, 00 грн. Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач у відзиві на позовну заяву, а так само під час розгляду справи про наявність таких доходів не зазначав, у зв`язку з чим, відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2018 - 2019 року, січень 2020 року доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ФОП ОСОБА_2 судом не встановлено.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2018 - 2019 та січень 2020 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною, а тому позовні вимоги підлягаю задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, оцінивши належність, доступність, достовірність кожного доказу окремо, на достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупність, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, які підлягають до задоволення, з вище визначених судом підстав.

Що стосується судових витрат, судом встановлено наступне.

Як стверджує позивач нею було понесено витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 5 500 грн., що підтверджується квитанцією серії ААІ № 502951 від 09 листопада 2020 року. До опису робіт, як були проведені адвокатом Свидою О.Г. входить: вивчення даних клієнтом документів 1 год (1 500 грн.); перегляд законодавчої бази, пошук вивчення судової практики 1,5 год (500,00 грн.); надання консультації клієнту 1 год (1000, 00 грн.), підготовка та складання позовних матеріалів 4 год (2, 500 грн.), що в загальному складає 5 500, 00 грн.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу представником позивача приєднано до матеріалів справи: угоду про надання правової допомоги від 06 листопада 2020 року (а.с. 28), квитанцію серії ААІ № 502951 від 09 листопада 2020 року (а.с. 29) та акт здачі - приймання наданих послуг (а.с. 30).

Відповідач з розміром таких витрат не погодився та вказав на те, що надані документи та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, а відтак відсутні підстави для компенсації витрат на правову допомогу.

Дійсно, відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проте, як вбачається з доданого до позову договору про надання правничої допомоги від 06.11.2020 року, укладеного між позивачкою та адвокатом Свидою О.Г. будь-яка вартість наданих послуг у грошовому виразі не зазначена, як і не визначено розмір гонорару за результатами вирішення справи (розділ 4 Договору). Відповідно до акту здачі-приймання наданих послуг(а.с.30), вказані документи по суті стосуються надання позивачу правничої допомоги по даній справі (усна консультація, аналіз документів, підготовка позовної заяви) та не пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду. Позивач не вказує у позові, які саме процесуальні дії вчинялися та про яку підготовку справи до розгляду йдеться, в розумінні саме п.5 ч.2 ст.132 КАС України, у зв`язку з чим позивач понесла витрати.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 2, 3 статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі статтею 30 Закону №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

За вимогами частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Надаючи оцінку переліченим послугам правничої допомоги, суд зазначає, що такий вид правничої послуги, як підготовка та складання позовних матеріалів включає в себе і ряд інших супутніх послуг таких, як: вивчення наданих клієнтом документів; перегляд законодавчої бази; пошук і вивчення судової практики. Таким чином, перелічені супутні послуги охоплюються поняттям підготовка та складання позовних матеріалів .

Водночас суд зазначає, що аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції та надання відповідної консультації, підготовка позовної заяви не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи з огляду на незначну складність вказаної справи (малозначна справа).

Також суд зазначає, що позивач не надала обґрунтованих доказів того, що підготовка позовної заяви та інших документів у даній справі вимагала значного обсягу та за своїми характеристиками була віднесено до обсягу складних справ.

Слід сказати що розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, однак позивач подала клопотання про розгляд справи без її участі, а її представник в жодному судовому засіданні участі у справі не приймав. Тому, суд не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат на правничу допомогу в контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Також, суд зважає на складність предмету позову та відсутність репутаційних ризиків та публічного інтересу до справи.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді в загальній сумі 1 500,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при поданні адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 840, 80 грн., що підтверджується квитанцією від 09 листопада 2020 року, (а.с. 31).

Таким чином, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною вимоги та її скасування - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф - 3220-50 У від 11 лютого 2020 року, яка видана Головним управлінням Державної податкової служби у Закарпатській області щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 11 016,72 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 43143065) судові витрати у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) та витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень, 00 коп.)

4. У стягненні інших судових витрат - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 22 грудня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 11 січня 2021 року у зв`язку з перебуванням головуючої судді Скраль Т.В. у відгулі (інший день відпочинку за роботу у вихідний день) з 23 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року та у відпустці з 04 січня 2021 року по 06 січня 2021 року.

СуддяТ.В.Скраль