Рішення № 94057374, 14.12.2020, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/387/18

Провадження №2/472/4/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року смт. Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретарів

судового засідання - Крамарчук Л.Б., Горбаненка А.О.,Фігурської К.М.,

Ставніченко А.П.,

представника відповідача - Венделя О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 смт. Веселинове цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

18 квітня 2018 року Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Згідно з автоматизованим розподілом справу було розподілено для розгляду судді Чаричанському П.О., у якого 18.10.2018 року закінчились повноваження щодо здійснення правосуддя.

Згідно з повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями зазначену справу 19.10.2018 року було розподілено для розгляду судді Орленко Л.О.

Позивач зазначив, що позичальник ОСОБА_1 в порушення умов укладеної із ним 16.03.2015 року Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, у встановлені строки не погашає суму строкового кредиту, який складається із заборгованості, що виникла за кредитною лінією, та в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення кредиту, сплаті процентів в розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості по Кредиту, йому надано кредит шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в сумі 22458,00 грн. на строк з 16 березня 2015 року по 31 березня 2018 року під 18 % річних, і тому банк має право вимагати їх повернення з урахуванням штрафних санкцій.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору станом на 28 березня 2018 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 68013 грн. 24 коп., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 22458 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 12452,95 грн., заборгованість за пенею та комісією в розмірі 29443,33 грн., штраф в розмірі 3658,96 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду надійшло при надходженні позову клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача та надання згоди на заочний розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, але забезпечив участь під час судового розгляду свого представника - адвоката Венделя О.М., який зазначив, що відповідач позов не визнає в повному обсязі та вказав, що відповідач ОСОБА_1 не укладав з позивачем 16.03.2015 року Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, а підпис, який виконано від його імені, є підробленим.

Суд, заслухавши вступне слово представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу ст.ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

Разом з тим, відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Згідно із ч.ч.1,2 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За правилами ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1,2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом встановлено, що 16 березня 2015 року від імені відповідача ОСОБА_1 підписана Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, суму якої сторони визначили в розмірі 22458 грн. шляхом зменшення загальної суми заборгованості, яка виникла, з встановленням кредитної лінії на платіжну картку під 18 % річних на строк 36 місяців, а саме: з 16 березня 2015 року по 31 березня 2018 року, і яку позичальник зобов`язався погашати в розмірі 814 грн. 78 коп. щомісячно в строк з 1 по 25 число кожного місяця.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідача перед АТ КБ «ПриватБанк» станом на 28 березня 2018 року складає 68013 грн. 24 коп., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 22458 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 12452,95 грн., заборгованість за пенею та комісією в розмірі 29443,33 грн., штраф в розмірі 3658,96 грн.

Ухвалою суду від від 31.10.2019 року в справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, на виконання якої було поставлено питання:

- Чи виконано підпис в графі "Подпись" в Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 16.03.2015 року від імені ОСОБА_1 ним особисто, чи іншою особою?.

21 січня 2020 року до суду надійшов висновок експерта №300, відповідно до якого вирішити питання експертизи не виявилось можливим.

Ухвалою суду від 02.03.2020 року в справі було призначено повторну судово-почеркознавчу експертизу, на виконання якої було поставлено питання:

- Чи виконано підпис в графі "Подпись" в Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 16.03.2015 року від імені ОСОБА_1 ним особисто, чи іншою особою?.

21 серпня 2020 року до суду надійшов висновок експертів №20-373 повторної судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи №472/387/18.

Згідно з даним висновком підпис в графі "Подпись" в Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 16.03.2015 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

За змістом ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою ст.627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладений, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Належною формою для договору про надання банківських послуг згідно з положеннями ст.1055 ЦК України є письмова форма, яка передбачає підписання угоди. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч.1 ст.218, ч.2 ст.1055 ЦК України).

При цьому, сформульований текст письмового правочину обов`язково має бути підписаний стороною (сторонами).

У п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених ч.1 ст.215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК України).

Отже, враховуючи положення ч.ч.1,4 ст.202, ч.3 ст.203, ч.2 ст.207 ЦК України та висновок експертів щодо того, що відповідач ОСОБА_1 не виявляв свою волю на укладення Генеральної угоди від 16.03.2015 року і не підписував її, суд вважає, що необхідно у задоволенні позовних вимог банку відмовити, оскільки немає правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за Генеральною угодою від 16.03.2015 року., яку він не підписував.

Твердження позивача про те, що висновок експерта є недопустимим доказом у справі, а тому не може бути підґрунтям для вирішення справи по суті, є помилковими та такими, що не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не надано будь-яких доказів, які б могли спростувати висновки, зроблені експертом.

Більш того, такий висновок відповідно до вимог ст.76 ЦПК України є належним та допустимим доказом по справі (протилежного не встановлено). Клопотань про призначення судової експертизи, зокрема повторної чи додаткової, позивач не заявляв.

Крім того, 09 листопада 2020 року представник позивача- адвокат Шевченко А.О. надав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що працівником банку, який передавав примірник Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 16.03.2015 року ОСОБА_1 на підпис, була ОСОБА_3 . Згідно з поясненнями ОСОБА_3 , ОСОБА_1 особисто був присутній при підписанні даної угоди, одержав текст Генеральної угоди та був сфотографований через комплекс банка "Промінь" з карткою в руці. Окрім цього, згідно з випискою по особовому рахунку відповідача після оформлення Генеральної угоди відбулось часткове погашення заборгованості 05.06.2015 року на суму 848 грн., що свідчить про прийняття умов договору і часткове їх виконання. На підтвердження своїх пояснень представник позивача надав витяг з комплексу банка "Промінь", письмові пояснення працівника банку ОСОБА_3 , виписку з особового рахунку відповідача.

Однак, суд не бере до уваги посилання представника позивача на те, що згідно з випискою по особовому рахунку відповідача після оформлення Генеральної угоди відбулось часткове погашення заборгованості 05.06.2015 року на суму 848 грн., що свідчить про прийняття умов договору і часткове їх виконання, оскільки дана виписка не підтверджує, що даний платіж було внесено особисто відповідачем ОСОБА_1 .

Витяг з комплексу банка "Промінь", на якому зображений відповідач ОСОБА_1 з карткою в руці, суд не вважає належним та допустими доказом по даній справі, оскільки з даного витягу не можна встановити, на підставі чого була видана відповідачу картка, та який її номер, та чи була видана взагалі, оскільки доказів отримання картки відповідачем по Генеральній угоді суду не надано.

Щодо письмових пояснень ОСОБА_3 , то суд не може надавати їм перевагу та не брати до уваги висновок експертів, оскільки ОСОБА_3 як працівник банку могла надати ті пояснення, які вигідні позивачу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Клопотань про допит ОСОБА_3 як свідка в судовому засіданні представник позивача не заявляв, а суд відповідно до вищевказаних положень не вправі допитувати дану особу з власної ініціативи.

Щодо відшкодування витрат на проведення експертизи, то суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України до судових витрат, зокрема належать витрати, пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов`язаних з проведенням експертизи і викликом до суду. Призначений судом експерт може відмовитися від надання висновку, якщо надані на його запит матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов`язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою (частини сьома, восьма статті 72 ЦПК України).

Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат на проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи склав 12944 грн. 45 коп., що підтверджується Рахунком №20-373/07 від 15.04.2020 року, та банківською квитанцією № 0.0.1719667854.1 від 27.05.2020 року про сплату платежу на суму 12944 грн. 45 коп. за проведення експертизи.

Таким чином, з урахуванням того, що в позові судом відмовлено, витрати за проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 12944 грн. 45 коп. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позововних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 68013,24 грн. за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 16.03.2015 року , - відмовити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ: 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , уродженця смт. Веселинове Миколаївської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати, пов`язані з проведенням повторної судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 12 944 (дванадцять тисяч дев`ятсот сорок чотири) гривні 45 (сорок п`ять) копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Веселинівський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 22 грудня 2020 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко