Ухвала суду № 94049046, 09.12.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/24168/20

Провадження № 4-с/761/215/2020

У Х В А Л А

Іменем України

09 грудня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Кутіковій М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» про визнання неправомірними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

06 серпня 2020 року доШевченківського районного суду м.Києва надійшла зазначена скарга.

В скарзі скаржник просить: визнати дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві щодо не зняття арешту,накладеного на майно боржника, та заборону на його відчуження при поверненні виконавчого документа стягувачу (завершенні виконавчого провадження) по ВП №44531241 - неправомірними; зобов`язати державного виконавця зняти арешт накладений на майно боржника та заборону на його відчуження по ВП №44531241.

Вимоги скарги обгрунтовані тим, що заявниця дізналась про арешт майна в межах ВП №44531241 та 16.07.2020 року звернулась до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві із вимогою зняти арешт накладений 15.09.2014 року. 29.07.2020 року отримала відповідь в якій зазначено, що постанова про зняття арешту після повернення виконавчого листа стягувачу не виносилась у відповідності до вимог статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016 року).

Заявниця не погоджується з діями державного виконавця так як на даний час виконавче провадження завершене, після повернення виконавчого листа стягувачу державний виконавець повинен був скасувати вжиті ним заходи примусового виконання рішення - зняти арешт та заборону на відчуження майна.

В судове засідання сторони не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.

Від заявника надійшла заява про слухання скарги в її відсутність в якій вона також зазначає, що скаргу підтримує та просить її задовольнити.

Державний виконавець та представник ПАТ КБ «Надра» в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.

Так як неявка сторін належно повідомлених про час та місце слухання справи у відповідності до положень ч.2 ст.450ЦПК України не є перешкодою для розгляду скарги по суті, суд ухвалив про слухання справи у відсутність сторін.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні скарги за наступних підстав.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частина 2 та 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначає права та обов`язки державного виконавця.

Як встановлено в судовому засіданні, на виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві з 01.09.2014 року перебувало виконавче провадження №44531241 з примусового виконання виконавчого листа №2-12118/10 від 17.02.2009 року виданого Шевченківським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором та витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 990 214,80 грн.

Постановою від 15.09.2014 року державний виконавець наклав арешт на майно боржника.

Державним виконавцем внесено обтяження на все нерухоме майно боржника до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

27.11.2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у відповідності до вимог п.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження (редакція до 05.10.2016 року).

Як вбачається з матеріалів справи, після того, як заявниці стало відомо про накладений арешт на майно, її уповноважений представник в липні 2020 року звернулась до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві з вимогою зняти арешт з майна ОСОБА_1 накладеного 15.09.2014 року.

Листом від 23.07.2020 року Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві відмовив у скасуванні арешту та зазначив що арешт не було скасовано у відповідності до вимог статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція до 05.10.2016 року).

Стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 27.11.2014 року) визначала, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом:

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 27.11.2014 року) передбачала випадки в яких виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернутостягнення, а здійсненідержавним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (п.2 ч.1).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (ч.5).

Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016 року) не передбачав у випадку повернення виконавчого документа стягувачу в зв`язку з відсутністю майна боржника, обов`язку державного виконавця скасовувати накладені арешти.

В той же час стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 27.11.2014 року) визначала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (ч.2).

Заявниця не надала суду докази сплати сум на виконання рішення суду.

Крім того варто зауважити, що ОСОБА_1 з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зняття арешту з майна та заборони його відчуження (справа №761/45109/19) в якому просила зняти арешт та заборону на відчуження майна ОСОБА_1 на яке було накладено арешт постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 15 жовтня 2014 року №44531241 та зняти з нього обтяження внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 02.03.2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення оскаржувалось в апеляційному порядку та залишено без змін.

Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, враховуючи, що в судовому засіданні не встановлено, що державний виконавецьпорушив вимоги Закону України «Про виконавче провадження», оскільки його вимогами не передбачено скасування арешту при поверненні виконавчого документа стягувачу, а тому суд приходить до висновку що відсутні законом передбачені підстави для задоволення заявлених вимог скарги.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» про визнання неправомірними та зобов`язання вчинити дії - в повному обсязі.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня виготовлення повного тексту ухвали безпосередньо до Київського апеляційного суду.

У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст ухвали виготовлено 14 грудня 2020 року

СУДДЯ: Н.Г.Притула