Рішення № 94042634, 11.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2021 року м. Київ №640/9832/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити

дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код ЄДРПОУ 39817550), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26 березня 2020 року №10-4410/15-20-сг про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати дозвіл ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 , на розроблення документації з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2 га, яка знаходиться в Бориспільському районі Київської області (КОАТУУ 3220882200, зона 03, квартал 003), для ведення особистого селянського господарства та передати дану ділянку їй у власність.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем з дотриманням вимог, встановлених ч. 6 ст. 118 ЗК України та ч. 4 ст. 122 ЗК України, було подано до відповідача клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в Бориспільському районі Київської області (КОАТУУ 3220882200) із зазначенням цільового використання, її розмірів та додано усіх належних графічних матеріалів, які вказували на бажане місце розташування. Однак, відповідач прийняв абсолютно невмотивоване рішення у формі наказу від 26 березня 2020 року № 10-4410/15-20-сг про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Позивач вважає, що в результаті відмови у задоволенні клопотання про безоплатну передачу бажаної земельної ділянки у власність, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень було порушено законні права та інтереси позивача у сфері регулювання земельних відносин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що бажана до відведення земельна ділянка розташована в угіддях - сади (багаторічні насадження). Так, з метою розгляду питання про списання багаторічних насаджень, а також підготовки відповідних рішень створено Комісію Міністерства аграрної політики та продовольства України з питань списання багаторічних насаджень. Окрім того, відповідно до норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0, 12 га.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

18 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2 га, яка знаходиться в Бориспільському районі Київської області (КОАТУУ 3220882200, зона 03, квартал 003), для ведення особистого селянського господарства та передання її у власність.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26.03.2020 №10-4410/15-20-сг вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0, 2000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з підстав невідповідності ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Позивач, вважаючи протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Київській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, звернувся до суду з даним позовом.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписи ч. 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно п. «а» ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

За правилами пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч. ч. 3-4 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.

Так, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 (далі - Положення №15) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Приписи пп. 31 п. 4 Положення №15 визначають, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Крім того, за правилами пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Київській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333, головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, саме до повноважень ГУ Держгеокадастру у Київській області належить питання надання дозволу з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки поза межами населеного пункту.

При цьому згідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Київській області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26.03.2020 №10-4410/15-20-сг вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0, 2000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з підстав невідповідності ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

В додатку до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26.03.2020 №10-4410/15-20-сг відповідачем зазначено, зокрема, що:

відповідно до наданої інформації відділом у Бориспільському районі Головного управління бажана до відведення земельна ділянка, розташована на угіддях - сади: підгрупа включає ділянки, зайняті насадженнями для отримання плодів, ягід, винограду, хмелю; насадження ефіроолійних культур, розсадники (крім лісових); плантації декоративних багаторічних насаджень (квітники) для декоративного оформлення територій, а також для реалізації квітів; лікарські багаторічні насадження.

Частинами 3, 5, 7 та 20 Положення постійно діючої комісії Міністерства аграрної політики та продовольства України з питань списання багаторічних насаджень (затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 02.11.2012 № 673), передбачено, що комісію створено з метою розгляду питань списання багаторічних насаджень, а також підготовки відповідних рішень Мінагрополітики України з цих питань.

Рішення про списання багаторічних насаджень затверджується наказом, а відмова в наданні такої згоди - у формі листа Мінагрополітики України із зазначенням обґрунтування цієї відмови.

Отже, враховуючи вищезазначене, позивачеві рекомендовано звернутися з клопотанням до Головного управління повторно, врахувати вищевказані зауваження.

Таким чином, у в додатку до Наказу від 26.03.2020 №10-4410/15-20-сг відповідач, без посилання на будь-які норми, визначені Земельним кодексом України для розгляду таких звернень (окрім ст. 118 Земельного кодексу), фактично відмовив позивачеві у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з посиланням на інформацію, надану відділом у Бориспільському районі Головного управління.

Однак, вказані підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, на переконання суду, є необґрунтованими та не передбачені приписами Земельного кодексу Україну.

Суд звертає увагу, що в додатку до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26.03.2020 №10-4410/15-20-сг, всупереч вказаним вище приписам Земельного кодексу України, відповідачем не зазначено, в чому саме місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, чи генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки, відповідно до пп. «а» ч.2 ст. 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать, в тому числі сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Крім того, з інформаційної довідки, доданої відповідачем до відзиву на позовну заяву, вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Тобто цільове призначення даної земельної ділянки (сільськогосподарського призначення) відповідає тому виду використання (ведення особистого селянського господарства), для якого позивач просить надати дозвіл.

Відповідно до ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На переконання суду, вищевикладені обставини безумовно свідчать про відсутність у відповідача правових підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26 березня 2020 року №10-4410/15-20-сг про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

В частині позовних вимог щодо зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати дозвіл ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 , на розроблення документації з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2 га, яка знаходиться в Бориспільському районі Київської області (КОАТУУ 3220882200, зона 03, квартал 003), для ведення особистого селянського господарства та передати дану ділянку їй у власність, то суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, Головне управління Держгеокадастру в Київській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Вищезазначеними нормами законодавства України чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Виходячи з вимог ст. 2 КАС України адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим даною нормою закону критеріям, не мають втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування Наказу відповідача від 26 березня 2020 року №10-4410/15-20-сг про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою та зобов`язання розглянути клопотання позивача повторно.

При цьому, вимоги щодо зобов`язання відповідача передати ділянку у власність позивача є передчасними, оскільки факт надання дозволу на розробку проекту землеустрою ще не є вирішенням питання про передачу земельної ділянки у власність, оскільки цей дозвіл лише засвідчує намір щодо розпорядження земельною ділянкою. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не створює права на її отримання у власність поза встановленою законодавством процедурою. Позивач та відповідач мають ще вжити певні заходи, які передбачено для остаточного оформлення права власності.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Аналогічна позиція у подібній справі викладена у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року в спарві №810/3393/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 1, 2 ст.77 КАС України).

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкту владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 77, 139, 243-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26 березня 2020 року №10-4410/15-20-сг про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.02.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині даного рішення.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 420, 40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код ЄДРПОУ 39817550).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа