Рішення № 94041921, 11.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2021 р. справа № 520/17616/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонька А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1,м. Харків,61070) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3017 (ЄДРПОУ: 39309315), щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки та зобов`язати Військову частину 3017 (ЄДРПОУ: 39309315), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби

- Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3017 (ЄДРПОУ: 39309315) щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2017- 23.11.2020 та зобов`язати Військову частину 3017 (ЄДРПОУ: 39309315) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.11.2017- 23.11.2020 року;

- Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3017 (ЄДРПОУ: 39309315), щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу після укладення ним першого контракту та зобов`язати Військову частину 3017 (ЄДРПОУ: 39309315) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу після укладення ним першого контракту в розмірі 12800грн. 00коп.

- Відшкодувати ОСОБА_1 витрати на надання професійної правничої допомоги.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що військова частина А0501 станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 не провела з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2017- 23.11.2020 року, одноразової грошової допомоги після укладення ним першого контракту.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження по справі.

Відповідач відзив на позов разом з доказами на спростування доводів позивача до суду не надав, причин неможливості надання відзиву та доказів суду не повідомив.

Згідно з ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.1 ст.262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , 21.11.2017 року уклав контракт про проходження військової служби у військовій частині 3017 та наказом командира військової частини 3017від 21.11.2017 року №125 о/с позивача зараховано до особового складу.

Під час проходження військової служби позивач приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті суверенітету та територіальної цілісності України у зв`язку з чим отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 виданого 27 липня 2018 року Головним управлінням Національної гвардії України (а.с. 35)

23.11.2020 року ОСОБА_1 на підставі Наказу командира військової частини 3017 від 05.11.2020 року був звільнений в запас у зв`язку із закінченням строку контракту.

Під час звільнення військова частина не провела з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2017- 23.11.2020 року, одноразової грошової допомоги після укладення ним першого контракту.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

З приводу позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини 3017 (ЄДРПОУ: 39309315), щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки та зобов`язання Військову частину 3017 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що в період з 05.03.2018 по 05.04.2018 позивач брав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності в районах проведення антитерористичної операції .З 13.06.2018 по 10.08.2018, з 05.02.2019 по 12.04.2019, з 04.06.2019 по 09.08.2019 позивач брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою від 06.11.2019 року №712.

27.07.2018 року позивачу було видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 (а.с. 35).

Отже, з моменту отримання посвідчення учасника бойових дій , тобто з 27.07.2018 року позивач набув право на пільги та соціальні гарантії як учасник бойових дій. .

У продовж проходження військової служби у зв`язку з дією особливого періоду, позивач не мав змоги скористатися зазначеною додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати.

Таким чином, за час військової служби позивач додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно із п.12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

За змістом ст. 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з пунктом 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (ділі по тексту закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 101 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 101 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 101 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2018-2020 роках, (виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

До вказаного висновку дійшов Верховний суд у рішенні від 16.05.2019 р. у зразковій справі №620/4218/18, що враховується судом в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З приводу позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини 3017 (ЄДРПОУ: 39309315) щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2017- 23.11.2020 та зобов`язання Військову частину 3017 (ЄДРПОУ: 39309315) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.11.2017- 23.11.2020 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Так, Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Статтями 2 та 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", зокрема, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Тобто, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Приписами частини другої статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Згідно пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Ііндексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Частиною 4 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком (статті 233 КЗпП України).

Індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Суд зазначає, що відсутні докази, що військовою частиною 3017 позивачу проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2017 по 23.11.2020 рік.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини 3017 (ЄДРПОУ: 39309315) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2017- 23.11.2020 та зобов`язання Військову частину 3017 (ЄДРПОУ: 39309315) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.11.2017- 23.11.2020 року підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини 3017 (ЄДРПОУ: 39309315), щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення ним першого контракту та зобов`язання Військову частину 3017 (ЄДРПОУ: 39309315) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу після укладення ним першого контракту в розмірі 12800грн. 00коп, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частинами 1, 2 ст. 9 вказаного Закону встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абз. 1,2 ч. 4 ст. 9 Закону №2011 -XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі -), пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 8 пункту 6 Постанови КМУ №704 було визначено: виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах:

особам рядового складу - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що умовами отримання вказаної виплати є підписання контракту вперше та підписання контракту після того, як норма набрала чинності.

Згідно зі ст. 53 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 07.10.2010 р. № 2591-VI постанови КМУ набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Постанова КМУ згідно п.10 вказаної Постанови КМУ від 30.08.2017 №704, набрала чинності з 01.01.2018.

Приписів щодо поширення положень пп. 8 п. 6 Постанови на осіб, які уклали контракти до набрання Постановою № 704 чинності, зазначений нормативно-правовий акт не містить.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було вперше укладено контракт про проходження військової служби 21.11.2017 року.

Отже, позивачем було укладено контракт до набрання чинності зазначеною Постановою КМУ.

Відтак, у позивача не виникло право на отримання одноразової грошової допомоги за укладання першого контракту, з огляду на що позивач не має права на отримання відповідної допомоги, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.

В той же час, положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз долучених позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що в обґрунтування заявленої вимоги до суду подано договір № б/н від 03.12.2020 року про надання правової допомоги, копію акту виконаних робіт від 07.12.2020 року №б/н відповідно до якого позивачу були надані наступні послуги надання усної консультації - 200 грн., складання позовної заяви - 2000,00 грн., складання відповіді на відзив - 300 грн., загальна вартість з ПДВ складає 3000,00 грн., копію меморіального ордеру від 03.11.2020 року, кіпію рахунку на оплату №298 від 30.11.2020 року.

Враховуючи те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, що позивачем не було надано відповіді на відзив, суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, такі послуги не є послугами значного обсягу. Крім того, справа слухалась у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, отже представництво інтересів у судовому засіданні не потребувало витрат часу, а також позовні вимоги задоволенні частково, суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 1000,00 грн.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1,м. Харків,61070) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1,м. Харків,61070, ЄДРПОУ: 39309315), щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1,м. Харків,61070, ЄДРПОУ: 39309315), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1,м. Харків,61070, ЄДРПОУ: 39309315), щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 21.11.2017- 23.11.2020 року.

Зобов`язати Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1,м. Харків,61070, ЄДРПОУ: 39309315), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 21.11.2017- 23.11.2020 року;.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча гривень) Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1,м. Харків,61070, ЄДРПОУ: 39309315)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 січня 2021 року.

Суддя Бідонько А.В