Рішення № 94041860, 11.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2021 р. № 520/15205/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1451 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача - Військової частини А1451, щодо неповного розрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені;

- зобов`язати відповідача - Військову частини А1451, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 22 червня 2019 року по 09 вересня 2020 року з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів та здійснити доплату з урахуванням раніше сплаченої суми;

- зобов`язати відповідача - Військову частину А1451, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за неповний розрахунок середнього заробітку з дня неповного розрахунку 09 вересня 2020 року по день фактичного та повного розрахунку.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі №520/2248/2020, відповідачем 09 вересня 2020 року виплачений ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 144326,30 грн. Поряд із тим, позивач вважає, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні виплачений йому в меншому розмірі, оскільки днем фактичного розрахунку є 09.09.2020, проте розрахунок середнього заробітку проведено з 22.06.2019 по 25.05.2020. Крім того, відповідачем при вказаному розрахунку не були враховані вихідні, неробочі та святкові дні.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, що орган Пенсійного фонду він діяв у відповідності до норм діючого законодавства, оскільки 09 вересня 2020 року позивачу був виплачений середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Методика нарахування середнього заробітку детально описана в постанові КМУ "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 № 100. Так, відповідно до вказаного порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Отже, твердження позивача про необхідність врахування вихідних, неробочих та святкових днів при розрахунку середнього заробітку є помилковим та не відповідає чинному законодавству. Військова частина А1451 діяла у відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України та пункту 1 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.

У 2016 році ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 29 грудня 2016 року.

Наказом командира військової частини А 1451 №135 по стройовій частині від 21.06.2019 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу в/ч А1451 з 21.06.2019.

Так, при звільнені зі служби, ОСОБА_1 не отримав грошову компенсацію за не використану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.06.2019. Також, позивачу не було здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у зв`язку із чим, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі № 520/2248/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1451 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 червня 2019 року. Зобов`язано військову частину А1451 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 червня 2019 року. Зобов`язано військову частину А1451 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2020 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі № 520/2248/2020 - залишено без змін.

Таким чином, 13.07.2020 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі № 520/2248/2020 набрало законної сили.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі № 520/2248/2020 Військовою частиною А1451 26 травня 2020 року ОСОБА_1 виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік у сумі 35766,48 грн, що підтверджується платіжним дорученням військової частини А1451 № 665 від 26 травня 2020 року.

Крім того, 09 вересня 2020 року ОСОБА_1 виплачений середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що не заперечується сторонами по справі та підтверджується випискою із АТ КБ "ПриватБанк", яка міститься у матеріалах справи.

22 вересня 2020 року позивач звернувся до Військової частини А1451 із заявою щодо виплати йому середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Листом від 01.10.2020 відповідача повідомив ОСОБА_1 про те, що дата його звільнення 21.06.2019, дата останньої виплати 25.05.2020. Розрахунок був проведений за період з 22.06.2019 по 25.05.2020. Сума середньоденної заробітної плати становить 642,98 грн, таким чином заробітна плата за період з 22.06.2019 по 25.05.2020 склала 147884,72 грн (230 діб помножити на 642,98 грн).

Поряд із тим, позивач вважає, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні виплачений йому в меншому розмірі, оскільки днем фактичного розрахунку є 09.09.2020, проте розрахунок середнього заробітку проведено з 22.06.2019 по 25.05.2020. Крім того, відповідачем при вказаному розрахунку не були враховані вихідні, неробочі та святкові дні.

На думку позивача, зазначені обставини свідчать про протиправність дій відповідача, вчинених за результатами розгляду його заяви, у зв`язку із чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За правилами встановленими частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, виникає необхідність застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справах № 806/535/16 (№ К/9901/1799/18) та від 01.03.2018 року №806/1899/17 (№ К/9901/2433/17).

Аналіз наведених вище норм матеріального права (116, 117 Кодексу законів про працю України) дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У відповідності до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), затверджений, наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку № 260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість посилання позивача на те, що під час розрахунку середнього заробітку відповідачем не були враховані вихідні, неробочі та святкові дні.

Щодо посилань позивача на те, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні виплачений йому в меншому розмірі, оскільки днем фактичного розрахунку є 09.09.2020, проте розрахунок середнього заробітку проведено з 22.06.2019 по 25.05.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження, заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція щодо конкуренції норм загального та спеціального права висловлена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а.

Згідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі № 520/2248/2020, зокрема, зобов`язано військову частину А1451 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 червня 2019 року, а також зобов`язано військову частину А1451 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі № 520/2248/2020 Військовою частиною А1451 26 травня 2020 року ОСОБА_1 виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік у сумі 35766,48 грн, що підтверджується платіжним дорученням військової частини А1451 № 665 від 26 травня 2020 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 22.06.2019 до дня повної виплати грошової компенсації, тобто до 25.05.2020.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем 09 вересня 2020 року ОСОБА_1 виплачений середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто по 25.05.2020, суд приходить до висновку, що Військова частина А1451 здійснила повний розрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені ОСОБА_1 .

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність вчинених ним дій, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частини А1451 (вул. Дерев`янка, буд. 3, м. Харків, 61103, код 08208941) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя О.О. Горшкова