Рішення № 94039245, 11.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/16977/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) (далі - відповідач) про визнання неправомірною бездіяльність Другого відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) про відмову у припиненні арешту майна боржника, накладеного постановою державного виконавця Приходько А.П. від 01.09.2011 в межах виконавчого провадження №27629122 та внесення запису до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запису «арешт нерухомого майна» №11561254 від 01.09.2011; зобов`язання внести до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна запису «арешт нерухомого майна» №11561254 від 01.09.2011.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Управління Пенсійного фонду України у м. Луцьку від 07.04.2011 № 800 стягнуто з ОСОБА_1 1341,61 грн. Вказане рішення набрало законної сили та було звернене до примусового виконання до Другого відділу ДВС Луцького МУЮ, правонаступником якого є Другий відділ Державної виконавчої служби м. Луцька Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів), виконавче провадження № 27629122 від 15.07.2011. В межах ВП 27629122 постановою державного виконавця Приходько А.П. від 01.09.2011 звернене стягнення на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження в межах суми боргу 1539,97 грн. На підставі постанови від 01.09.2011 до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна було внесено запис «арешт нерухомого майна» № 11561254 від 01.09.2011. Постановою державного виконавця Іщенко Г.С. від 17.03.2013 виконавче провадження ВП 27629122 закінчене на підставі п.8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону № 606-XIV, що діяв на момент вчинення процесуальної дії (повного фактичного виконання рішення).

Другий відділ Державної виконавчої служби м. Луцька Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) відмовив позивачу у припиненні арешту майна боржника, накладеного постановою від 01.09.2011, та у вилучені запису з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна «арешт нерухомого майна» № 11561254 від 01.09.2011. Відмова мотивована відсутністю у державного виконавця підстав для такої процесуальної дії.

Позивач вважає, що зі сторони відповідача має місце неправомірна бездіяльність, яка полягає у незаконному продовженні арешту його майна, що порушує майнові права останнього.

На підставі наведено просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.12.2020 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін, з урахуванням § 2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судове засідання призначено на 12:00 11.01.2021.

Відзиву на позовну заяву відповідачем не подано.

11.01.2020 представником позивача подано до суду клопотання про слухання справи за відсутності позивача. У вказаному клопотанні ОСОБА_2 просив позовні вимоги задовольнити, а судове засідання провести без участі позивача та його представника.

В судове засідання, призначене на 12:00 11.01.2021 сторони не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відтак, виходячи із приписів частини третьої статті 268 КАС України, якими передбачено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи, та враховуючи норми частини третьої статті 194, частини четвертої статті 229 КАС України, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у завах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що згідно даних виконавчого провадження - спец розділ № 27629122 15.07.2011 відкрито виконавче провадження з виконання рішення Управління ПФУ у м. Луцьку від 07.04.2011.

01.09.2011 головним державним виконавцем Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ Приходько А.П. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження.

17.03.2013 державним виконавцем Іщенко Г.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49.

Згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна все нерухоме майно ОСОБА_1 арештоване згідно постанови головного державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ Приходька А.П.

Листом від 01.12.2020 № 94966 Другий відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) повідомив представника позивача про те, що згідно статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-V немає підстав для зняття арешту з майна ОСОБА_1 . Матеріали виконавчого провадження знищені.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII від 02.06.2016 встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно із частиною другою статті 57 Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець був наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника.

Разом з цим, як встановлено судом під час судового розгляду, виконавче провадження, на підставі якого накладено арешт на майно позивача було завершено та знищено, оскільки строк зберігання завершився, що підтверджується листом Другого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) від 01.12.2020 № 94966.

Згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року №2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.

Відповідно до пункту 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Таким чином, знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження.

Водночас, статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, від 02.06.2016 передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно з частиною 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, від 02.06.2016 визначено підстави, за яких державний виконавець знімає арешт з усього майна або його частини: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

При цьому, частиною 3 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

В той же час, частиною 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З змістом частини 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016, якщо на майно особи накладено арешт, і воно належить їй на праві власності, то така особа може звернутися з позовом до суду про зняття арешту з майна. Після розгляду справи, у разі задоволення такого рішення державний виконавець повинен зняти з такого майна арешт не пізніше наступного для, коли йому стало відомо про такі обставини.

Отже, наслідки завершення виконавчого провадження щодо зняття арешту з майна боржника, можуть бути застосовані лише у випадку закінчення виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження в межах якого була винесена постанова № 27629122 від 01.09.2011, якою було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , закінчено та знищено, що підтверджується листом Другого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) від 01.12.2020 № 94966.

Водночас, відомості про арешт майна позивача на даний час містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуженням об`єктів нерухомого майна.

Відповідачем не надано доказів зняття арешту, накладеного на майно позивача.

Виходячи з того, що виконавче провадження було завершено та знищено, відсутні докази, які давали б підстави для висновку про обґрунтованість існування арешту нерухомого майна, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача вчинити дії щодо зняття арешту нерухомого майна позивача накладеного на підставі постанови № 27629122 від 01.09.2011.

Більш того, як зазначав в своїх рішеннях (від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14) Верховний Суд України спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем за наслідками завершення виконавчого провадження не вчинено дій по зняттю арешту з майна боржника, в той час як існування арешту на майно позивача порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (стаття 41 Конституції України) та є порушенням статті 1 Першого протоколу (право власності) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності, суд дійшов висновку, що з метою повного захисту прав та інтересів позивача необхідно зняти арешт з нерухомого майна позивача, накладеного постановою державного виконавця Приходько А.П. від 01.09.2011 в межах виконавчого провадження №27629122.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не зняття арешту з нерухомого майна позивача, накладеного постановою державного виконавця Приходько А.П. від 01.09.2011 в межах виконавчого провадження №27629122, та не внесення запису до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна про скасування запису «арешт нерухомого майна» №11561254 від 01.09.2011 та зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача, накладеного постановою державного виконавця Приходько А.П. від 01.09.2011 в межах виконавчого провадження №27629122, та внести до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна запису «арешт нерухомого майна» №11561254 від 01.09.2011.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) судовий збір в розмірі 840,80 грн, сплачений згідно квитанції № 96 від 11.12.2020.

Керуючись статтями КАС України на підставі Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) щодо не зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного постановою державного виконавця Приходько А.П. від 01 вересня 2011 року в межах виконавчого провадження №27629122, та не внесення запису до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна про скасування запису «арешт нерухомого майна» №11561254 від 01 вересня 2011 року.

Зобов`язати Другий відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного постановою державного виконавця Приходько А.П. від 01 вересня 2011 року в межах виконавчого провадження №27629122, та внести до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна запису «арешт нерухомого майна» №11561254 від 01 вересня 2011 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Винниченка, 27а, код ЄДРПОУ 35041370) 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок понесених витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.А. Лозовський