Рішення № 94038888, 05.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2021 р. Справа № 120/5784/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року через систему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ), яка подана її представником ОСОБА_2 , до Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (відповідач, Якушинецька сільська рада) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 29.09.2020 року за № 606 "Про розгляд клопотання ОСОБА_1 " та зобов`язання останнього надати позивачці дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,15 га в межах населеного пункту села Зарванці Вінницького району Вінницької області.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 28.08.2020 року позивачка звернулась до відповідача з письмовим клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,15 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту села Зарванці Вінницького району Вінницької області. Однак, спірним рішенням від 29.09.2020 року за № 606 відповідач відмовив у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що бажана для позивачки земельна ділянка перебуває в користуванні громадян, а остання не надала погодження землекористувачів на вилучення з їх користування. З рішенням відповідача позивачка не погоджується та вважає наведені у ньому підстави для відмови такими, що не ґрунтуються на вимогах ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Наведені обставини спонукали позивачку звернутись до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 23.10.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази, необхідні для правильного вирішення справи.

08.12.2020 року до суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 41858/20), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що земельна ділянка, частину якої бажає отримати позивачка, у відповідності до рішення третьої сесії двадцять другого скликання Якушинецької сільської ради від 01.02.1995 року перебуває у законному користуванні іншої особи - громадянина ОСОБА_3 , тому для надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України необхідна письмова згода землекористувача. Враховуючи відсутність такої згоди землекористувача, відповідач вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що 28.08.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Якушинецької сільської ради із письмовим клопотанням про надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,15 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту села Зарванці Вінницького району Вінницької області (межує із земельною ділянкою за № 0520688901:02:002:0227). До клопотання додано копії паспорту, ідентифікаційного коду та графічні матеріали.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, 29.09.2020 року Якушинецькою сільською радою винесено рішення 48 сесії 7 скликання № 606 "Про розгляд клопотання ОСОБА_1 ", яким відмовлено у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що бажана для позивачки земельна ділянка перебуває в користуванні громадян, а остання не надала погодження землекористувача на вилучення з їх користування.

Вважаючи таке рішення відповідача № 606 від 29.09.2020 року протиправним, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини першої статті 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі житлової та громадської забудови.

Як зазначено у статті 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

Так, як зазначалося судом вище, підставою для відмови позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стало посилання відповідача на те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка надана в користування громадянам і заявник не надала погодження землекористувача на її вилучення.

Із наданих відповідачем письмових пояснень у відзиві на позовну заяву та додаткових доказів встановлено, що правовим актом, яким земельні ділянки надавалися в користування громадян є рішення третьої сесії двадцять другого скликання Якушинецької сільської ради від 01.02.1995 року, яке прийняте за результатами розгляду протоколу загальних зборів членів КСП "Правда" с. Якушинці від 11.02.1994 року, та яким вирішено надати земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд площею 0,15 га кожному громадянину окремо в с. Якушинці, всього 38 громадянам.

З цього приводу суд враховує що дійсно, в силу вимог ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Водночас судом встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів про те, що бажана для позивачки земельна ділянка наразі дійсно перебуває у користуванні іншої особи, оскільки з рішення сільської ради від 01.02.1995 року не є можливим встановити, яку саме земельну ділянку було передано тій чи іншій особі, та чи перебувають вони у користування цих осіб до цього часу.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Разом із тим силу приписів ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В даному випадку відповідач належними і допустимим доказами не довів тієї обставини, що спірна земельна ділянка перебуває у законному користуванні інших осіб - громадян, у зв`язку з чим необхідна згода таких осіб на вилучення земельної ділянки.

Що ж до посилання відповідача на рішенням Якушинецької сільської ради від 01.02.1995 року, яким громадянам надано земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, то суд враховує, що на час прийняття цього рішення діяв Земельний кодекс України в редакції Закону від 19 грудня 1990 року № 561-XII (далі - Кодекс).

Згідно з ч. 1 ст. 22 цього Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Крім того, частиною першою статті 23 Кодексу було визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За наведених вище обставин суд вважає, що право власності (постійного користування) на земельну ділянку не могло виникати на підставі одного лише рішення органу місцевого самоврядування, а тому зазначення в оскаржуваному рішенні про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність такої підстави як відсутність погодження землекористувачів на вилучення земельної ділянки є неправомірним.

Щодо посилання відповідача на п. 1 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, то суд враховує те, що вказаною нормою дійсно передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. В той же час відповідачем не надано суду жодних доказів про те, що відповідне рішення сільської ради від 01.02.1995 року в частині, що стосується спірної земельної ділянки є виконаним згідно положень діючого ЗК України.

Принагідно суд також звертає увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Аналогічна правова позиція міститься у висновках Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду від 23.01.2020 року у справі № №0840/2979/18.

Таким чином суд доходить висновку, що рішення Якушинецької сільської ради № 606 від 29.09.2020 року є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,15 га в межах населеного пункту села Зарванці Вінницького району Вінницької області, то суд зазначає таке.

Так, наслідком скасування судом у цій справі рішення Якушинецької сільської ради № 606 від 29.09.2020 року є те, що клопотання позивачки від 28.08.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається актуальним та нерозглянутим.

Згідно частини 3 статті 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржуване позивачкою рішення Якушинецької сільської ради не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Даний висновок суду ґрунтується на тому, що відповідачем у оскаржуваному рішенні чітко не встановлено особи (осіб), якій (яким) згідно рішення Якушинецької сільської ради від 01.02.1995 року надано земельні ділянки, на частину яких претендує позивачка. Так, відповідне рішення сільської ради містить перелік із 38 осіб, яким надавалися земельні ділянки, проте кому конкретно із цього переліку надано спірну земельну ділянку, яку також бажає отримати у власність позивачка, відповідачем у своєму рішенні № 606 від 29.09.2020 року не встановлено.

При цьому суд враховує, що у своєму відзиві відповідач вказує, що спірна земельна ділянка у 1995 році передана у власність гр. ОСОБА_3 . В той же час, відповідач відмовляючи у задоволенні клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, обмежився лише загальною фразою про передання земельної ділянки у користування громадян, не з`ясувавши при цьому, якій саме особі така земельна ділянка була передана, чи використовує така особа відповідну земельну ділянку та чи вчиняє дії щодо подальшого оформлення відповідних прав на землю, що має значення для правильного вирішення відповідного питання.

Отже, відповідачем при розгляді клопотання позивачки не надана належна оцінка зазначеним вище обставинам як і не перевірено зміст такого клопотання на предмет відповідності в цілому і іншим вимогам статті 118 ЗК України, так як оскаржувана відмова ґрунтувалася на зовсім інших обставинах, які не були пов`язані з відповідною нормою. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи є ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні вичерпними і чи дотримано позивачкою усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Саме такий правовий висновок із подібного питання був зроблений Верховним Судом у постанові від 03.12.2019 року по справі № П/811/2541/17.

З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для часткового задоволення цієї позовної вимоги у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,15 га в межах населеного пункту села Зарванці Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Понесені позивачкою судові витрати зі сплати судового збору згідно положень статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме, на користь позивачки належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 420,40 грн. ( 1/2 від 840,80 грн.).

У зв`язку із тим, що головуючий суддя у даній справі в період часу з 17.12.2020 року по 31.12.2020 року перебував у щорічній відпустці, тому рішення у справі прийнято 05.01.2021 року.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 48 сесії 7 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області № 606 від 29.09.2020 року "Про розгляд клопотання ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Якушинецьку сільську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,15 га в межах населеного пункту села Зарванці Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 05.01.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області (код ЄДРПОУ: 04330021, місцезнаходження: вул. Новоселів, 1, с. Якушинці, Вінницький район, Вінницька область, 23222).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович