Ухвала суду № 94035022, 06.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

м. Київ

06.01.2021Справа № 910/110/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М., розглянувши матеріали

заяви Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 10

про забезпечення позову

у справі № 910/110/21

за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 10

в інтересах держави в особі

позивача Київської міської ради 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36

до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" 04212, місто Київ, ВУЛ. БОГАТИРСЬКА, будинок 3

про витребування майна

Представники сторін: без виклику.

Обставини справи :

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 10 звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" про витребування від відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м в будівлі літера "А" по АДРЕСА_1 у м. Києві, які входять до нежитлових приміщень, що зареєстровані на праві власності за ПАТ "Оболонь" як нежитлові приміщення загальною площею 298,5 кв.м по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 853031580000), а також визнати поважними причини пропуску позовної давності.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на на той факт, що право власності на спірне нерухоме майно згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно протиправно зареєстровано 13.07.2017 року за ПАТ" Оболонь" на підставі договору іпотеки від 03.03.2016 року № 730, укладеного з гр. ОСОБА_1 , в той час як вказане майно є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, віднесене до сфери управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації та закріплене на праві господарського відання за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", відповідачем рішень про відчуження вказаного майна не приймалось, а отже відчуження приміщень відбулось поза волею дійсного власника та право власності територіальної громади на майно не припинялось, у зв`язку з чим вказане майно підлягає витребуванню від ПАТ "Оболонь" на користь Київради на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Окрім цього разом з позовною заявою прокурором до суду подано заяву № 41 7453 вих-20 від 30.12.2020 року про забезпечення позову, в якій прокурор просить суд вжити заходи забезпечення даного позову шляхом:

- накладення арешту на об`єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення загальною площею 298,5 кв.м по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 853031580000);

- заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в т.ч. Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об`єкту нерухомого майна: нежитлових приміщень загальною площею 298, 5 кв.м по АДРЕСА_1 у м.Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 853031580000).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2020 року позовна заяви та додана до неї заява про забезпечення позову передані на розгляд судді Селівону А.М.

Дослідивши подану заявником заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно з ч.1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість.

Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду першої інстанції, оскільки згідно припущень прокурора існує обґрунтована вірогідність подальшого відчуження спірного майна ПАТ «Оболонь» та проведення державної реєстрації прав власності за іншими особами, що унеможливить захист і відновлення порушених прав та інтересів позивача як власника майна та подальше фактичне виконання рішення суду у даній справі.

Прокурор наголошує на тому, що на даний час ПАТ «Оболонь» має можливість вільно розпоряджатись спірним майном, у тому числі, відчужувати його, що створює реальну загрозу ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Разом з тим, за фактом незаконного заволодіння спірними нежитловими приміщеннями здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015100100000132, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченому ч. 1 ст. 190 КК України, в рамках якого накладено арешт на спірне нерухоме майно.

Зокрема, ухвалою слідчого суді Шевченківського районного суду м.Києва від 04.02.2019 року було задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 та накладено арешт на спірне нерухоме майно, що знаходиться по вул. Б. Хмельницького, 63 у м.Києві загальною площею 298, 5 кв.м.

При цьому додатково в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову прокурор наголошує на вжиття відповідачем заходів, спрямованих на звільнення спірного майна з-під арешту, накладеного у рамках кримінального провадження, шляхом подачі відповідних клопотань до суду, що свідчить про намір вільного розпорядження ним на власний розсуд, навіть за наявності судового спору щодо нього.

Так, ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 30.07.2019 року та 29.07.2020 року залишено без задоволення клопотання генерального директора ПАТ «Оболонь» про скасування арешту майна.

В свою чергу, набуття іншим суб`єктом у власність спірного об`єкта нерухомого майна може істотно ускладнити виконання рішення суду у справі, а отже вищевказані обставини, на думку прокурора, ставлять під сумнів можливість виконання рішення суду по даній справі в разі задоволення позову, оскільки існує загроза про неможливість або утруднення виконання рішення суду.

Суд зазначає, що вирішуючи питання забезпечення позову на стадії відкриття провадження у справі суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову, отже має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Суд наголошує, що в межах кримінального провадження № 42015100100000132, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, ухвалою слідчого судді у справі № 761/4189/19 накладено арешт на спірне нерухоме майно, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено відповідні записи про реєстрацію обтяжень (номер запису про обтяження 30363882 від 11.02.2019 року).

Станом на час розгляду судом заяви прокурора про забезпечення позову ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду від 04.02.2019 року про накладення арешту на майно, а саме нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м в будівлі літера "А" по АДРЕСА_1 у м. Києві є чинною та в судовому порядку на скасована.

Окрім цього досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015100100000132 триває.

Суд зазначає, що згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання, при цьому держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Поряд з цим, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

З огляду на вищевикладене за наявності вказаної ухвали слідчого судді від 04.02.2019 року про арешт майна в межах кримінального провадження, яка набрала законної сили, суд зауважує про недоцільність вжиття заходів забезпечення позову, заявлених прокурором до застосування згідно ст. 137 ГПК України, позаяк вони є тотожними.

Будь - яких інших підстав для вжиття заходів забезпечення позову, окрім посилання на можливість відчуження спірного нерухомого майна відповідачем, прокурором в поданій суду заяві не наведено.

Також суд наголошує на тому, що твердження прокурора щодо можливого відчуження майна за умови наявності зареєстрованого в належному порядку обтяження та заборони на вчинення відповідних дій ґрунтуються виключно на припущеннях та не підкріплені жодними доказами.

Таким чином, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обставини та додані докази не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення в подальшому від виконання судового рішення у справі, відповідно, не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову, позаяк подана прокурором заява про забезпечення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме такої неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Зважаючи на вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви прокурора про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 10 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 06.01.2021 року та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон