Рішення № 94030180, 06.01.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 січня 2021 року м. Мукачево Справа №303/91/21

2-а /303/17/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево адміністративну справу

за позовом Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142)

до відповідача громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1

про примусове видворення іноземця за межі території України,

За участю:

представника позивача – Денисенкова О.Л.;

відповідача - ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 );

перекладача – Хасан Ахмад;

ВСТАНОВИВ:

Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) звернувся до суду з позовом до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про його примусове видворення за межі території України.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що відповідач 4 січня 2021 року був затриманий на ділянці відділення інспекторів прикордонної служби «Ракош» відділу прикордонної служби «Яблунівка» Мукачівського прикордонного загону під час спроби незаконного, поза пунктами пропуску, в складі групи осіб, перетину державного кордону з України в Румунію. Своїми діями відповідач вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статтею 204-1 КУпАП, внаслідок чогоа його було затримано в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою з`ясування обставин правопорушення відповідно до ст. 263 КУпАП. Відповідач підстав для законного перебування на території України не має, посвідка на тимчасове перебування в Україні скасована, українською мовою не володіє, родичів на території України, які б могли надати допомогу у поверненні до країни походження немає. Вищевказані обставини є підставою для примусового видворення відповідача за межі України.

Представник позивача, прийнявши участь у судовому розгляді справи, просив позов задоволити, посилаючись на його обґрунтованість поданими суду доказами.

Відповідач у судовому засіданні по справі зазначив, що має діючий паспорт Ісламської Республіки Пакистан, який залишився з його речами в м. Києві. У зв`язку з цим, просив надати йому час для забезпечення можливості його отримання.

Заслухавши доводи учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.

4 січня 2021 року близько 7 год. 50 хв. складом резерву І черги від відділення інспекторів прикордонної служби «Ракош» відділу прикордонної служби «Яблунівка» на напрямку 200 прикордонного знаку близько 5000 метрів від лінії державного кордону було виявлено та затримано громадянина Пакистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) за спробу незаконного перетину державного кордону з України в Румунію поза пунктами пропуску через держаний кордон у складі групи осіб, Вказаними діями відповідач порушив вимоги ст.ст. 9, 12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991 року, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою ст.204-1 КУпАП, що підтверджується протоколом про адміністративне затримання від 4 січня 2021 року.

Про затримання відповідача повідомлено посольство Ісламської Республіки Пакистан в Україні, Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України та проінформовано Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України.

З даних повідомлення від 05.01.2021 № 5301.6-72/53.3-21 вбачається, що 05.01.2021 Управлінням ДМС України у Полтавській області прийнято рішення про скасування виданої відповідачу повідки на тимчасове проживання №800152143.

5 січня 2021 року заступником начальника відділу юрисдикційної діяльності штабу прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ).

Звертаючись до суду з даним позовом 06.01.2021 року, позивач зазначив, що відповідач перебуває на території України незаконно, не має документів, що дають право виїхати з України, українською мовою не володіє на достатньому рівні, родичів на території України не має, самостійно територію України не залишить, тому є всі підстави для його примусового видворення за межі території України.

По відношенню до цього суд виходить з того, що відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановленізакономвиключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною ОСОБА_1 України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до частини першої ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку.

Згідно з частиною першою статті 30 названого Закону Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Фактичний аналіз вищевказаної статті свідчить про те, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово видворенні з території України лише на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням зазначених суб`єктів владних повноважень з позовною заявою про примусове видворення з України іноземця чи особи без громадянства, якщо вони не виконали у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення (частина перша статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Тобто, з вищевказаної правової позиції випливає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини:

1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення;

2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто обов`язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.

На виконання вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», з метою упорядкування роботи з примусового повернення і примусового видворення іноземців та осіб без громадянства було прийнято спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації ДПС України та Служби безпеки України від 23.04.2012 року №353/271/150 «Про затвердження Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (надалі-Інструкція).

Вказана Інструкція визначає порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України (далі - ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України.

Відповідно до п. 1.2 вказаної Інструкції під термінами “примусове повернення” та “примусове видворення” слід розуміти систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців та осіб без громадянства покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.

Згідно з п.1.6 Інструкції примусове повернення передбачає виїзд іноземця з України за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

Підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є, в тому числі: невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави. (п. 1.7 Інструкції).

Судом встановлено та не оспорюється сторонами той факт, що 5 січня 2021 року позивачем було винесено рішення про примусове повернення відповідача до країни його походження, оскільки були підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виїзду за межі території України, у зв`язку з тим, що в останнього відсутні документи, які б надавали йому право офіційно вибути за межі території України.

Поряд з цим, у вказаному рішенні органом прикордонної служби не встановлено відповідачу конкретного строку протягом, якого він повинен добровільно покинути територію України.

В той же час, слід констатувати, що з поданого позивачем позову вбачається, що такий подано до суду 06.01.2021 року.

За таких обставин, відповідач був фактично позбавлений практичної можливості виконати рішення про його примусове повернення до Ісламської Республіки Пакистан, чи звернутися із заявою до відповідних компетентних органів України про надання йому статусу біженця.

У настанові Ради Європи №5 зазначено, що в наказі про висилку, або в процесі, що веде до наказу про висилку, суб`єкту наказу про висилку повинно бути надано ефективний засіб правового захисту перед компетентним органом влади або органом, що складається з членів, які є неупередженими, і які користуються гарантіями незалежності. Компетентний орган влади або орган повинні мати владу на перегляд наказу про висилку, включаючи можливість тимчасового призупинення його виконання.

В зв`язку з цим, слід зазначити, що відповідачу не був визначений конкретний термін для виконання рішення про його повернення в країну походження.

За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 15, 20, 26, 29, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. ст. 2, 5, 9, 19, 72 –77, 246, 250, 271, 272, 288, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Копію рішення невідкладно видати учасникам справи.

3. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Позивач: Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2142) (код ЄДРПОУ - 14321676, індекс 89600, м. Мукачево Закарпатської області, вул. Недецеї, 45).

Відповідач: громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце перебування: пункт тимчасового тримання Мукачівського прикордонного загону, 89600 м. Мукачево, вул. Недецеї, 45, Закарпатської області).

Суддя В. В. Кость

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.01.2021.