Рішення № 94029269, 25.09.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/13630/19

Провадження № 2/219/903/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2020 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Медінцевої Н.М.

за участю секретаря Петрейко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут Донецької області у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою військової частини А0693 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі в особі військової частини А0693,

В С Т А Н О В И В :

27 листопада 2019 року військова частина А0693, місцезнаходження якої: 84506, Донецька область, м. Бахмут, вул. Чайковського, 8, ЄДРПОУ 26615169, звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , місце проживання якого: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , про відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі в особі військової частини А0693, посилаючись на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині – польова пошта В2970, м. Бахмут Донецької області на посаді командира взводу управління начальника протиповітряної оборони. На даний час ОСОБА_1 звільнений з лав Збройних Сил України. 29 грудня 2016 року у військовій частині – польова пошта В2970 за результатами службового розслідування встановлено, що згідно наряду від 16 лютого 2016 року № 303/26/96 квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганськ військовій частині – польова пошта В2970 були видані ліжка металеві розкладні типу «ІІ» у кількості 2270 шт. вартістю 988 грн. одиниця за дорученням від 16 лютого 2016 року № 36 відповідачу. На час проведення аудиту за результатами проведеної інвентаризації була встановлена нестача військового майна на складі квартирно-експлуатаційної служби на загальну суму 1885789,39 грн., а саме ліжко металеве розкладне польове типу «ІІ» кількістю 1594 шт., вартістю 988 грн. за одиницю. Загальна сума збитків державі в особі військової частини А0693 нанесеної нестачею військового майна відповідачем складає 1574872 грн. Також під час позапланових інвентаризацій проведених в період з 2016 року по 2019 роки встановлено надлишок військового майна квартирно-експлуатаційної служби, а саме ліжко металеве розкладне полове типу «ІІ» кількістю 850 шт. вартістю 988 грн. за одиницю, загальною сумою 839800 грн. Просять позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 09 годину 00 хвилин 04 березня 2020 року.

20 березня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позов, з якого вбачається, що він позовні вимоги не визнає в повному обсязі, де також зазначає, що він дійсно 16 чи 17 лютого 2016 року отримував за довіреністю зі складу КЕВ м. Слов`янськ Донецької області за дорученням металеві ліжка розкладного типу в кількості 2270 шт, вказані ліжка він на військових автомобілях доставив у м. Бахмут Донецької області, про що доповів в усній формі та розвантажив усе в приміщенні гаражного типу. Приблизно в серпні 2016 року його викликав командир бригади ОСОБА_2 та мав розмову з ним з приводу доставки у в/ч ліжок розкладних металевих, оскільки була виявлена на той час недостача вказаних ліжок. Він доповів командиру бригади про доставку та місце розвантаження вказаних ліжок в місці дислокації частини, передачу документів на металеві ліжка у стройову частину та про те, що він усним рапортом доповів капітану ОСОБА_3 оскільки був відсутній упродовж тривалого часу начальник КЕС ОСОБА_4 з невідомих йому причин. Він зрозумів з розмови командиром, що він не вбачав його вини у втраті військового майна. Окрім того він продовжив службу у вказаній частині до 28 жовтня 2016 року та жодних претензій до нього майнового характеру від командування частини не надходило, що підтверджується обхідним листом, при звільненні з військової служби та наказом, актом передачі посади. Вважає, що не має ніяких підстав для задоволення позову, просить у його задоволені відмовити.

В судове засідання позивач не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином: у відповідності до частини 6 статті 128 ЦПК України – шляхом направлення судової повістки із розпискою рекомендованим листом з повідомленням на адресу, подала до суду заяву, в якій просить слухати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити.

Повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання (у відповідності до пункту 1 частини 7 статті 128 ЦПК України шляхом направлення судової повістки за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань) відповідач до судового засідання не з`явився. Представником надана заява про розгляд справи у їх відсутність, просять прийняти рішення на власний розсуд.

При таких обставинах суд вважає за можливе розглянути дану справу під час відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині В2970 в м. Бахмут Донецької області, на посаді командира взводу управління начальника противоповітряної оборони, та 28 жовтня 2016 року був звільнений з військової служби Збройних Сил України, що підтверджується витягом з наказу командира війкової частини В2970 (по стройовій частині) № 322 від 28 жовтня 2016 року (а.с.7).

Відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України Генерального штабу Збройних Сил України від 17.04.2017 № Д-5/дск умовне найменування військова частина - польова пошта В2970, яке належало 54 окремій механізованій бригаді, змінено на А0693, що підтверджується наказом командира ВЧ В2970 (по стройовій частині) № 176 від 01 липня 2017 року (а.с.4).

У військовій частині - польова пошта В2970 у грудні 2016 року проведено службове розслідування за фактом нестачі матеріальних засобів номенклатури квартирно-експлуатаційної служби військової частини – польова пошта В2970 (а.с.8-9). В результаті вказаного розслідування встановлена нестача майна. В акті зазначено, що документального підтвердження факту передачі майна ОСОБА_1 представити не зміг, тим самим створив передумови для втрати військового майна на загальну суму 1370356 грн. Проте ця сума не є тією сумою яку позивач просить стягнути з відповідача, і чому ці суми розрізняються позивач також не пояснює.

Згідно до наказу командира військової частини – польова пошта В2970 від 29 грудня 2016 року за № 1971 (а.с.13-18), відносно саме ОСОБА_1 потрібно підготувати позов щодо відшкодування завданої ним матеріальної шкоди. Проте у цьому наказі відсутні відомості щодо того, що відповідач був з ним ознайомлений.

Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року, затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Обов`язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.

Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року (надалі в тексті рішення – Положення).

Відповідно до п. 2 Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Пунктом 3 Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки.

Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

Відповідно до п. 10 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов`язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення (обмежена матеріальна відповідальність).

Повна матеріальна відповідальність згідно п. 13 Положення передбачена у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично не виконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

У відповідності до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як зазначено у ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77, 79, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач посилається на акт проведення службового розслідування за фактом нестачі матеріальних засобів номенклатури квартирно-експлуатаційної служби військової частини – польова пошта В2970 від 29 грудня 2016 року та акт зняття залишків від 20 квітня 2019 року як на доказ завдання збитків державі в особі військової частини.

Разом з тим, суд зазначає, що акт проведення службового розслідування це виклад встановлених обставин, уповноваженими на те особами, їх особиста думка, які повинні бути підтверджені відповідними доказами. Сам по собі акт проведення службового розслідування не доводить того, що особа заподіяла пряму дійсну шкоду, її протиправну поведінку, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди та винуватість у заподіянні шкоди.

Крім того, вищевказаний акт службового розслідування містить загальні фрази щодо спричинення матеріальної шкоди відповідачем на суму 1370356 грн., також в ньому зазначено, що частково було відшкодовано суму, проте яким чином вона була відшкодована і чому саме така сума відшкодована, а не інша сума не відомо, також в цьому акті не зазначено конкретної суми щодо завдання шкоди саме відповідачем позивачу та яка саме ним залишилася сума не відшкодована і чому.

За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову стосовно грошових вимог (обґрунтованість, правильність розрахунків, наявність доказів, що їх підтверджують).

Окрім того слід зауважити на той факт, що позивачем на протязі усього розгляду справи не було виконано ухвалу суду про витребування доказів, проте відповідачем було надано суду копію акту прийому-передачі справ та посади командира БУ та РЛР ЗРАДн від вересня 2016 року, з якого вбачається, що при передачі відповідачем своєї посади та справ у позивача не було до нього ніяких матеріальних претензій, на спростування чого позивач на протязі усього розгляду справи не зміг надати суду належних та допустимих доказів.

Отже, суд встановив, що належних, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували вину відповідача у заподіянні шкоди військовій частині А0693, окрім акту службового розслідування, висновки якого ґрунтуються на припущеннях, матеріали справи не містять, тому у задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку із тим, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для застосування при вирішенні спору строку позовної давності відсутні.

За наслідками розгляду справи судовий збір слід покласти на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 89, 229, 247, 263, 264, 354 ЦПК України, ст. 1213, 1215 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволені позовних вимог військової частини А0693, місцезнаходження якої: 84506, Донецька область, м. Бахмут, вул. Чайковського, 8, ЄДРПОУ 26615169, звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , місце проживання якого: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , про відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі в особі військової частини А0693 на загальну суму 735072 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.М. Медінцева

25.09.2020