Рішення № 94021747, 06.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2021 року м. Київ № 640/3147/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Служби безпеки України

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДРПОУ 00034074), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2018 роки та стягнути таку компенсацію.

Позовні вимоги позивача обґрунтовано тим, що він має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, в тому числі днів додаткової відпустки як учасник ліквідації наслідків аварів на Чорнобильській атомній електростанції за 2015-2018 роки, тоді як відповідачем протиправно відмовлено у виплаті такої компенсації.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду відзив на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначаючи, що в України діє особливий період, під час якого військовослужбовцям не надаються додаткові відпустки. Також, відповідач зазначає, що оплата додаткової відпустки проводиться місцевими органами соціального захисту, а тому відповідач не є розпорядником бюджетних коштів для виплати компенсації за відпустки.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій наполягає на задоволенні позовних вимог та просить їх задовольнити.

Крім того позивачем було подано клопотання про залучення до участі у справі Міністерство соціальної політики України та Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як співвідповідачів, оскільки зазначені особи є розпорядниками бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється компенсація витрат на відпустки працівників. Ухвалою від 16.06.2020 клопотання позивача про залученння співвідповідачів залишено без задоволення.

Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.

У період з 20.10.1993 по 28.02.2018 ОСОБА_1 проходив військову службу у Службі безпеки України.

ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2), що підтверджується посвідченнями від 18.01.1997 серії НОМЕР_2 , від 26.11.2015 серії НОМЕР_3 , від 30.10.2019 серії НОМЕР_4 .

Наказом Голови Служби безпеки України від 23.02.2018 № 240-ос "По особовому складу" позивача було звільнено за станом здоров`я з військової служби у запас СБУ з дня виключення зі списків особового складу з 28.02.2018.

Відповідно до листа Служби безпеки України від 15.01.2020 № 12/Ц-11-П/68 ОСОБА_1 у період з 2015 по 2018 роки позивачу не надавалась додаткова відпустка відповідно до пункту 1 статті 21 та пункту 22 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На звернення позивача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Служба безпеки України листом від 19.09.2019 № 21/3/1-Ц-3-Ц-4/5 повідомило, що відпустка відповідно до пункту 1 статті 21 та пункту 22 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не належить до виду щорічних відпусток, а тому на неї не поширюються норми щодо поділу на частини, перенесення на інший період, виплати грошової компенсації при звільненні тощо.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси, за захистом яких позивач звернувся до суду, були частково порушені з огляду на наступне.

Частиною другою статті 27 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 №2229-ХІІ визначено, що військовослужбовці СБУ користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону №2011-XII, цього Закону, інших актів законодавства.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до статті 1 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки», державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Право на відпустки мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (частини перша і друга статті 2 Закону №504/96-ВР).

Стаття 4 Закону № 504/96-ВР визначає види відпусток, до яких, зокрема, відносяться щорічні відпустки, які включають в себе:

основну відпустку (стаття 6 цього Закону);

додаткову відпустку за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткову відпустку за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону)

та інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Таким чином, перелік видів відпусток, які належать до щорічних відпусток, не є вичерпним та включає в себе усі додаткові відпустки, які передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадяни, віднесені до учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорії 2), кожного року мають право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати 14 робочих днів на рік.

Враховуючи, що відпустка із збереженням заробітної плати особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачена Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також, що вона визначена як додаткова, а тому є одним із видів щорічної додаткової відпустки, які передбачені законодавством і належить до визначення "інші додаткові відпустки". Тобто, така відпустка є щорічною у розумінні статті 4 Закону України «Про відпустки».

Щодо роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 14.06.2006 №206/13/116-09; від 17.11.2006 № 415/13/116-06, від 18.06.2007 № 150/13/133-07, в яких роз`яснюється щодо відсутності права працівника на перенесення на наступний, поділ на частини та отримання компенсації за відпустку, передбачену Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то слід зазначити, що зазначені листи не є нормативно-правовими актами та вони носять виключно рекомендаційний, інформаційний характер, а отже не враховуються судом при розгляді цієї справи.

Абзацом четвертим пункту 56 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, затвердженого указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007, передбачено, що у разі невикористання військовослужбовцями щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Щодо посилань відповідача на дію особливого періоду, під час якого додаткові відпустки не надаються, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 17 статті 101 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України».

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 101 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 101 Закону № 2011-ХІІ, статтею 162 Закону № 504/96-ВР.

Таким чином, позивач має право у разі невикористання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачена Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні.

Щодо посилань відповідача на те, що Служба безпеки України не є розпорядником коштів на оплату додаткової відпустки учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, а виплати здійснюються органами соціального захисту населення, суд зазначає наступне.

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що він не є розпорядником коштів, оскільки оплата відпустки проводиться безпосередньо місцевими управліннями соціального захисту населення. Проте саме на Службу безпеки України покладено обов`язок подавати до такого органу списки осіб, що мають право на виплати, а також розрахунки таких виплат. А тому, за нарахування та виплату грошової компенсації відповідає у спірних правовідносинах саме Служба безпеки України, яка не позбавлена права у разі здійснення таких виплат за цим рішенням, звернутись до відповідних органів з розрахунком проведених виплат для їх компенсації з державного бюджету.

Водночас, розрахунок самої суми компенсації за невикористані позивачем дні додаткової відпустки належить до прямих повноважень відповідача і тому суд не може зобов`язати виплачувати конкретну її суму, а має зобов`язати саме здійснити нарахування та виплату такої компенсації.

Вказаний спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.02.2020 року по справі № 826/8319/16.

Також суд зазначає, що спір стосується не розміру суми компенсації, а взагалі права позивача на її отримання.

Таким чином, вимоги позивача в частині визначення ним конкретної суми, яку належить стягнути з відповідача задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначене право суду передбачене з метою контролю за виконанням рішення відповідним суб`єктом владних повноважень, однак, встановлення судового контролю не є обов`язком суду.

У даному випадку, суд не вбачає підстав для сумніву у належному виконанні рішення відповідачем, у зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання позивача слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДРПОУ 00034074) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік ОСОБА_1 , як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2), за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов