Рішення № 94021684, 06.01.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2021 року Чернігів Справа № 620/4627/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення сорокової сесії сьомого скликання Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 27.08.2020 за №1149-40/VII про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Сиволозького старостинського округу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області;

- зобов`язати Плисківську сільську раду Борзнянського району Чернігівської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Сиволозького старостинського округу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області;

- стягнути з Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області 50000,00 грн. на користь ОСОБА_1 завданої моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем на виконання вимог рішення суду у справі № 620/433/20, повторно розглядаючи заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, знову було відмовлено у наданні дозволу з тих самих підстав, котрі суд визнав незаконними, тобто з підстав, що не передбачені законодавством. Вказує, що бажане нею місце розташування земельної ділянки не має ніякого відношення до частини земельної ділянки з кадастровим номером 7420887200:02:001:0909, на яку посилається відповідач.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що бажана позивачем земельна ділянка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7420887200:02:001:0986, яка зареєстрована в базі даних Державного земельного кадастру. Вказує, що відведення земельної ділянки за рахунок існуючої і зареєстрованої є неможливим з точки зору законодавства.

Позивачем було надано відповідь на відзив, в якій вказав, що засіб судового захисту має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Вказує, що повторна відмова в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, свідчить про відсутність наміру прийняти обґрунтоване та законне рішення, а тому належним способом захисту порушеного права є зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. Крім того вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 7420887200:02:001:0986 відноситься до земель запасу.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 28.12.2020 було відмовлено в задоволенні клопотання Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області про залучення до участі у справі третіх осіб, Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба»; ухвалою суду від 30.12.2020 клопотання позивача про витребування доказів повернуто без розгляду; ухвалою від 05.01.2021 виправлено описку в ухвалі від 30.12.2020.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, що є землями сільськогосподарського призначення, розташованої на території Сиволозького старостинського округу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, до якої було додано копії паспорту, реєстраційного номеру облікової картки платника податків та графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 31).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.03.2020, яке набрало законної сили 07.08.2020, у справі № 620/433/20 за позовом ОСОБА_1 до Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії позовні вимоги було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення двадцять дев`ятої сесії сьомого скликання Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 16.12.2019 за № 913-29/У11 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Сиволозького старостинського округу Плискіської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області; зобов`язано Плисківську сільську раду Борзнянського району Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.11.2019 (вх. № 786 від 04.12.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Сиволозького старостинського округу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області. В решті позову відмовлено.

На виконання рішення суду Плисківською сільською радою Борзнянського району Чернігівської області було повторно розглянуто заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийнято рішення від 27.08.2020 № 1149-40/VII «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою», яким відмовлено у наданні вказаного дозволу у зв`язку з невідповідністю місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам Земельного кодексу України, а саме – неможливістю передачі у власність частини земельної ділянки з кадастровим номером 7420887200:02:001:0909, яка перебуває у користуванні юридичної особи, до припинення права користування нею в порядку, визначеному законом (а.с. 26).

Листом від 22.09.2020 № 567 позивача повідомлено про прийняте рішення (а.с. 25).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В силу пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи з аналізу зазначених норм, будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства.

Водночас, суд зазначає, що у статті 118 Земельного кодексу України міститься загальне посилання на те, що місце розташування земельної ділянки повинно відповідати вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:

- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);

- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об`єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.

Також, згідно позиції Верховного суду у справах № 21-358а13, № 806/3787/13-а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов`язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.

Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.

Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з вимогами частини другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надається відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. При цьому, чинним законодавством передбачено, що рішення про надання дозволу або відмову у наданні такого дозволу орган місцевого самоврядування приймає виключно на пленарних засіданнях відповідної ради.

Судом було встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі № 620/433/20 було, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення двадцять дев`ятої сесії сьомого скликання Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 16.12.2019 за № 913-29/У11 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Сиволозького старостинського округу Плискіської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області.

Приймаючи вказане рішення, суд виходив з того, що згідно Публічної кадастрової карти України (map.land.gov.ua) розташування земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивач співпадає з земельною ділянкою з кадастровим номером 7420897200:02:001:0986, площею 5,8105 га з цільовим призначенням – землі запасу (а.с. 33), а земельна ділянка, на яку посилається відповідач, з кадастровим номером 7420887200:02:001:0909 (а.с. 32) є сусідньою земельною ділянкою від місця розташування бажаної позивачем земельної ділянки.

Разом з тим, відповідач, відмовляючи рішенням від 27.08.2020 № 1149-40/VII «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою» позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельних ділянок у власність, не навів жодних інших обґрунтувань відмови у наданні такого дозволу, ніж ті, якими керувався, приймаючи рішення від 16.12.2019 за № 913-29/VІІ.

Відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі № 620/433/20 є обов`язковим до виконання, а факти, встановлені даним судовим рішенням, не потребують доказуванню.

Таким чином, відповідач протиправно та необґрунтовано відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав, що не передбачені законодавством.

При цьому, в силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що бажана позивачем земельна ділянка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 7420887200:02:001:0986, яка зареєстрована в базі даних Державного земельного кадастру, а відведення земельної ділянки за рахунок існуючої і зареєстрованої є неможливим з точки зору законодавства, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, наведені у відзиві обставини не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладеною у відповідному рішенні.

З наведених підстав, суд також не приймає до уваги посилання на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 620/1058/19, оскільки обставини даної справи не є релевантними до наведеної справи, присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці не було підставою для відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у даній справі відповідач повторно відмовив позивачу з тих самих підстав, які вже були визнані судом протиправними.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно частини другої статті 19 Земельного кодексу України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Як встановлено судом, земельна ділянка з кадастровим номером 7420887200:02:001:0986 є землями запасу, а тому може бути надана у власність або користування громадян чи юридичних осіб.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення сорокової сесії сьомого скликання Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 27.08.2020 року за №1149-40/VII про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Сиволозького старостинського округу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується способу захисту прав позивача, то суд виходить з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії»). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося, зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 в якому Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації – не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд звертає увагу, що Верховний Суд вже розглядав справи № 812/1312/18, № 140/1992/18, № 812/1310/18 та № 360/536/17-а з подібними правовідносинами (повторна відмова у наданні дозволу без урахування висновків постанови суду) і у постановах від 16.05.2019, 06.08.2019, 29.04.2020 та 14.05.2020 відповідно, дійшов висновку, що повторна відмова з підстав, не визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, свідчить про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Суд вважає, що в даному випадку, враховуючи вищевикладене, належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання Плисківську сільську раду Борзнянського району Чернігівської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Сиволозького старостинського округу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, на підставі заяви від 22.11.2019.

Щодо позовних вимог про стягнення з Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області 50000,00 грн. на користь ОСОБА_1 завданої моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В силу вимог пункту 6 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 Цивільного кодексу України).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 50000,00 гривень позивач пов`язує з тим, що вона є особою похилого віку, тривала боротьба на захист своїх прав виснажує її, викликає психічне напруження.

Так, при прийнятті рішення суд враховує умисну вину відповідача, повторюваність, тривалість порушення, поведінку депутатів, що свідчить про небажання відповідача виконати вимоги закону.

Зважаючи на вказані обставини, суд дійшов висновку, що негативні емоції позивача внаслідок повторної відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди у вигляді психічного напруження, розчарування.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд виходить з засад розумності та справедливості. Так, у постанові від 05.12.2018 у справі № 210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 Цивільного кодексу України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.01.2020 у справі № 560/798/16-а, від 30.09.2020 у справі № 815/2707/18.

Оцінюючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд бере до уваги, що з пояснень, які позивач виклав в позові, негативні емоції, яких він зазнав внаслідок протиправних дій відповідача, не мали впливу на умови його життя, не призвели до погіршення його здібностей, а тому, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Щодо прохання позивача зобов`язати уповноважених осіб відповідача надати звіт про виконання судового рішення, суд звертає увагу на наступне.

Частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, здійснення судового контролю за виконанням судового рішення можливе виключно за ініціативою суду. Суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення, оскільки не вважає, що відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що відповідно пункту тринадцятого частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» позовна вимога про відшкодування моральної шкоди не є об`єктом справляння судового збору в адміністративному судочинстві та яку задоволено частково, тому, в даному випадку, за рахунок бюджетних асигнувань Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 840,80 грн.

При цьому, суд зазначає, що комісія установи банку за касове обслуговування при сплаті судового збору у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України і Закону України «Про судовий збір» не входить до складу судових витрат, а тому вимога про стягнення 17,16 грн. сплаченої комісії з відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області (вул. Незалежності, буд. 33, с. Плиски, Борзнянський район, Чернігівська область, 16453, код ЄДРПОУ 04414885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення сорокової сесії сьомого скликання Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 27.08.2020 року за №1149-40/VII про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Сиволозького старостинського округу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області.

Зобов`язати Плисківську сільську раду Борзнянського району Чернігівської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Сиволозького старостинського округу Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, на підставі заяви від 22.11.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06.01.2021.

Суддя Н.М. Баргаміна