Рішення № 94021186, 05.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2021 р. № 520/11695/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Севастьяненко К.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу періоди роботи з 24 травня 1982 року по 30 жовтня 1992 року в районах Крайньої Півночі на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи в указаний період часу у районах Крайньої Півночі за один рік та шість місяців;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України „Про загальнообов`язкове п. "б " ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 22 березня 2020 року;

- стягнути з відповідача по справі на користь позивача витрати на оплату правової допомоги в розмірі 15000,00 (п`ятнадцять тисяч) гривень та сплачені судові витрати по справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що робота позивача в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в його трудовій книжці та довідками, а відтак, у відповідача не було законних підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком.

Ухвалою від 09.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Позивач надав до суду відповідь на відзив в якій підтримав свою правову позицію, викладену в позовній заяві, вимоги якої просив задовольнити.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. Справа розглянута відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням перебування судді Севастьяненко К.О. у щорічній відпустці з 17.10.2020 по 29.10.2020 та з 31.10.2020 року по 15.11.2020 року.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення йому пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В підтвердження його права на пенсію за віком позивачем були надані необхідні документи, в тому числі Архівна виписка від 11 липня 2014 року № 07-1127/2, історична довідка № 07-1128/2 від 11.07.2014 року, надані «Администрацией муниципального образования «Южно-Курильский городской округ» на запит управління пенсійного фонду України в Нововодолазькому районі Харківської області від 25.04.2014 року № 930/20-02.

Відповідно до запису в трудовій книжці та вищезазначеної архівної довідки, ОСОБА_1 працював в районі Крайньої Півночі з 24 травня 1982 року по 30 жовтня 1992 року в ПО «Сахалинрибпрому «Островной».

На звернення позивача, відповідач, 10 червня 2020 року направив на його адресу рішення № 1874 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26 травня 2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону.

Відповідач зазначив у рішенні про наявність у ОСОБА_1 на момент звернення страхового стажу 23 роки 1 місяць 20 днів при необхідних для призначення пенсії 27 років.

Також, з рішення вбачається, що до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 01.02.1993 по 30.05.1993, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, а саме виправлення в даті наказу про прийом на роботу, не завірено належним чином та потребує уточнення.

З вказаного рішення також вбачається, що відповідачем не було зазначено про зарахування чи не зарахування періоду роботи в районах Крайньої Півночі в пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік та шість місяців на підставі записів в трудовій книжці та наданих додатково довідок.

24 червня 2020 року позивач звернувся до відповідача по справі з заявою, в якій просив повторно розглянути питання щодо визначення фактичного страхового стажу для призначення пенсії, зарахувати до стажу роботи один рік роботи в указаний період часу у районі Крайньої Півночі за один рік та шість місяців.

В обґрунтування звернення до відповідача по справі позивачем було зазначено, що відповідно до запису в трудовій книжці та вищезазначеної архівної довідки, ОСОБА_1 працював в районі Крайньої Півночі з 24 травня 1982 року по 30 жовтня 1992 року в ПО «Сахалинрибпрому «Островной», що підтверджується записами в трудовій книжці, а тому спірні періоди роботи в районах Крайньої Півночі підлягають пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік шість місяців.

Відповідачем по справі направлене на адресу позивача рішення № 2989 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 15 липня 2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Щодо обчислення трудового стажу за роботу у районах Крайньої Півночі у пільговому обчисленні (один рік за півтора) до 01.01.1991 року, слід зазначити наступне.

Відповідно до абз.1 та 2 пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV), період роботи до 01.01.1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Відповідно до п.п. "д" п. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Статтею 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" від 26 вересня 1967 року передбачено скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", з п`яти до трьох років.

Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" зазначено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 р. зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року.

Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року №530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 «Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» і від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Отже, період роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях прирівняних до них, з 01.03.1960 року зараховується до стажу роботи із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) при умові, якщо працівник мав право на пільги, встановлені ст. 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Крім того, зі змісту зазначених правових норм вбачається, що особа, яка працювала в районах Крайньої Півночі, або в місцевостях прирівняних до Крайньої Півночі не менше трьох років до 01.01.1991 року має право на пільговий розрахунок її стажу. Так, підставою для отримання пільгового стажу є сам факт роботи особи на Крайній Півночі, або в місцевостях прирівняних до Крайньої Півночі на умовах укладання нею трудової угоди не менше ніж на три роки.

Статтею 62 Закону № Закону України Про пенсійне забезпечення № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 3, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Суд зазначає, що згідно копії трудової книжки від 01 серпня 1977 року, з 24.05.1982 року позивачем укладено сезонний трудовий договір з Рибокомбінатом «Островной» та з 30.05.1982 ОСОБА_1 прийнятий різноробочим, де працював до 30.10.1992 року.

Суд зауважує, що між сторонами відсутній спір, що місцевість, де працював позивач, відносилась до районів Крайньої Півночі, тому це питання не потребує доказування.

Також суд зазначає, що відповідачем ані при прийнятті спірного рішення ані у відзиві на позов не зазначено про наявність порушень або недоліків заповнення трудової книжки позивача та наданих довідок.

Відповідно до абз.3 пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Згідно положень абз.3 підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Отже, з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 348/2208/16-а, від 18.06.2020 року у справі №537/1415/17, від 18.06.2020 року у справі №140/1319/16-а, які враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи той факт, стаж роботи позивача в районі Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняй до районів Крайньої Півночі, підтверджується записами в трудовій книжці, а також відповідними архівними довідками, тому відмова відповідача в зарахуванні періодів роботи позивача до 01.01.1991 року в районах Крайньої Півночі до пільгового стажу із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) з підстав того, що позивачем не надано трудових договорів, є протиправною.

Щодо періоду стажу після 01.01.1991 року, суд враховує, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав в області пенсійного забезпечення від 13.03.1992 визначає, що для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових підставах і за вислугу років, громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди (стаття 6).

В період 1991-1997 років і по 31.12.2001 року в РФ діяв Закон РРСФР "Про державні пенсії в РРСФР" від 20.11.1990 року №340-І, абзацом 7 частини 1 статті 94 якого було передбачено наступне: При підрахунку трудового стажу, вказаного в статтях 10, 11, 12, 29 Закону, наступні періоди роботи (служби) обчислюються в пільговому порядку: у районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, - в полуторному розмірі.

Таким чином, стаж роботи позивача має бути обчислений згідно із законодавством держави, на території якої відбулась трудова діяльність. Оскільки таке обчислення здійснювалось в пільговому порядку (в полуторному розмірі), тому період роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняй до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991 року також має бути зарахований позивачу у пільговому обчисленні.

Отже враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу періоди роботи з 24 травня 1982 року по 30 жовтня 1992 року в районах Крайньої Півночі на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи в указаний період часу у районах Крайньої Півночі за один рік та шість місяців є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 слід зазначити наступне.

Суд зазначає, що дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта тоді як рішення суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ст.4 КАС України).

При цьому суд звертає увагу на те, що з врахуванням приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

Отже, саме рішення відповідача створило для позивача відповідні негативні наслідки у вигляді відмови у призначені дострокової пенсії за віком.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи наявність рішення відповідача № 2989 від 15.07.2020 про відмову в призначенні пенсії, суд дійшов висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування такого рішення, а також зобов`язання відповідача до вчинення певних дій.

Позовні вимоги позивача про визнання дій відповідача протиправними, задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення, через те, що самі по собі дії відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливають на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії - рішення № 2989 від 15.07.2020.

Щодо позовних вимог про зобов`язання призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України „Про загальнообов`язкове п. "б " ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 22 березня 2020 року, то суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, відповідні повноваження відповідача з призначення пенсії є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, є такою, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду щодо зарахування до стажу періоди роботи з 24 травня 1982 року по 30 жовтня 1992 року в районах Крайньої Півночі на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи в указаний період часу у районах Крайньої Півночі за один рік та шість місяців.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд встановив, що між позивачем, ОСОБА_1 (замовник), та адвокатом, Мякотою Тетяною Миколаївною (виконавець), укладено договір про надання правової допомоги від 22.06.2020 №29/20, згідно з умовами якого замовник дає завдання виконавцю та зобов`язується оплатити її послуги, а виконавець зобов`язується відповідно до завдання замовника надавати йому зазначені юридичні послуги. На підтвердження факту надання виконавцем замовнику юридичних послуг відповідно до умов цього договору складається акт в строк двох днів.

Між замовником та виконавцем складено акт від 26.08.2020 до договору №29/20 від 22 червня 2020 року, яким підтверджується виконання робіт на протязі терміну дії договору з 22 червня 2020 року по 26 серпня 2020 року:

Надані консультації щодо способів захисту порушеного права щодо наявного права на пенсію за віком, підтвердження наявного страхового стажу, пільгового обчислення періодів роботи в районах Крайньої Півночі, тривалістю дві години , вартість послуги 2000,00/ дві тисячі/ гривень.

Підготовлена заява про повторний розгляд документів та зарахування до стажу роботи в пільговому обчисленні періоду роботи в районах Крайньої Півночі з 24 травня 1982 року по 30 жовтня 1992 року. Витрата часу дві години, вартість послуги 4000,00 / чотири тисячі/ гривень.

Надана консультація щодо необхідності звернення до суду за захистом порушеного права, тривалістю одна година, вартість послуги 1000,00 / одна тисяча/ гривень.

Підготовлена позовна заява до Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року до відповідача Головного управління Пенсійного Фонду України у харківській області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, витрата часу і клопотання про витребування доказів, про виклик свідків, про проведення судової медичної експертизи, витрата часу чотири години, вартість послуги 8000,00/вісім тисяч/ гривень.

Всього вартість наданих послуг відповідно до п. 4.1 Договору за період з 22 червня 2020 року по 26 серпня 2020 року становить 15000,00 /п`ятнадцять тисяч/гривень.

Юридичні послуги надані в повному обсязі, сторони претензій по наданим послугам один до одного не мають.

Замовник передав Виконавцеві кошти в сумі 15000,00 гривень за виконану роботу.

Відповідно до копії квитанції до прибуткового касового ордеру від 26.08.2020 №19/2020 позивач сплатив кошти в розмірі 15000,00 грн.

Суд вказує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що надані консультації щодо способів захисту порушеного права щодо наявного права на пенсію за віком, підтвердження наявного страхового стажу, пільгового обчислення періодів роботи в районах Крайньої Півночі (тривалістю дві години, вартість послуги 2000,00/дві тисячі/гривень), підготовлення заяви про повторний розгляд документів та зарахування до стажу роботи в пільговому обчисленні періоду роботи в районах Крайньої Півночі з 24 травня 1982 року по 30 жовтня 1992 року (витрата часу дві години, вартість послуги 4000,00 / чотири тисячі/ гривень.) та надання консультації щодо необхідності звернення до суду за захистом порушеного права (тривалістю одна година, вартість послуги 1000,00 одна тисяча/ гривень) не включаються до витрат пов`язаних із розглядом справи та складанням позовної заяви.

Також слід зазначити, що враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що такі послуги адвоката, як підготовлення позовної заява до Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року до відповідача Головного управління Пенсійного Фонду України у харківській області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, витрата часу і клопотання про витребування доказів, про виклик свідків, про проведення судової медичної експертизи (витрата часу чотири години, вартість послуги 8000,00/вісім тисяч/ гривень) не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 15000,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на нескладність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача повинен становити 3000,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у сумі 3000,00 грн. підлягають розподілу шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, з огляду на подані докази понесених витрат.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 2989 від 15.07.2020 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ14099344) зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) періоди роботи з 24 травня 1982 року по 30 жовтня 1992 року в районах Крайньої Півночі на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи в указаний період часу у районах Крайньої Півночі за один рік та шість місяців.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду щодо зарахування до стажу періоди роботи з 24 травня 1982 року по 30 жовтня 1992 року в районах Крайньої Півночі на пільгових умовах.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору в розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 копійок) та судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ14099344).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05 січня 2021 року.

Суддя Севастьяненко К.О.