Рішення № 94020929, 31.12.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2020 року Справа № 480/4716/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Воловика С.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Суми заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу по справі №480/4716/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 10-к від 25.06.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю Управління ДАБК;

- стягнути з Управління ДАБК на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку задоволено.

01.12.2020 року позивачем до канцелярії суду подано заяву про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що дана заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено:

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень, дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді в сумі 5000,00 грн. позивачем до суду надані: договір про надання правничої допомоги від 27.04.2020 (а.с.207-208), квитанція від 25.11.2020 (а.с.209), акт приймання-передачі виконаної роботи (наданих послуг) згідно договору про надання правничої допомоги №22 від 27.07.2020 від 25.11.2020 (а.с.210).

Термін "адвокатська діяльність" - означає комплекс усіх видів роботи адвоката з надання правової допомоги. Питання укладення договору щодо надання правової допомоги регулюється ст. 26 Закону. Ця норма Закону встановлює, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено форму та зміст договору про надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі; договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках:

1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);

2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги.

Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Відповідно до п.4.1 договору про надання правничої допомоги №22 від 27.04.2020, укладеному між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 гонорар складається з суми вартості наданої правової/ правничої допомоги, тарифи яких узгоджені сторонами.

В той же час, суд зазначає, що ні в самому договорі, ні в акті приймання-передачі виконаної роботи від 25.11.2020 та квитанції від 25.11.2020 не визначено фіксовану суму гонорару, а лише зазначені загальна назва робіт/послуг, витрачений на її виконання/надання час та вартість. При цьому, інформація щодо того яка саме консультація надавалась адвокатом, з яких питань, в чому полягав аналіз та вивчення зібраних доказів та яких саме доказів, а також докази на її підтвердження суду не надані.

Крім того, суд звертає увагу на те, що акт приймання-передачі виконаної роботи від 25.11.2020не містить детального опису обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, а також позивачем не надано доказів про оплату вказаних послуг (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касовий чек), що позбавляє суд можливості встановити факт понесених витрат на професійну правничу (правову) допомогу, пов`язаних з розглядом справи, у розмірі 5 000,00 грн., що, в свою чергу, є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Також, суд приймає до уваги те, що справа є нескладною, а спірні правовідносини врегульовані зрозумілими правовими нормами, висновки щодо застосування яких неодноразово формувались у постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що заява позивача про винесення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 139, 248, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу по справі №480/4716/20 - відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються через Сумський окружний адміністративний суд

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик