Рішення № 94020565, 04.01.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11702/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2238 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

02 листопада 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А2238, у якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А2238 щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 05.06.2020 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 05.06.2020 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

зобов`язати військову частину А2238 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 05.06.2020 року включно в сумі 172 993 гривні 83 копійки із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 05.06.2020 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що з 05.07.2012 року по 05.06.2020 року він проходив військову службу у військовій частині А1960 (А0248) та був зарахований в період з 01.12.2015 року по 05.06.2020 року на грошове забезпечення до військової частини А2238. У період проходження військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 01.12.2015 року по 05.06.2020 року не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

23 червня 2020 року позивач звернувся до військової частини А2238 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення, однак позитивної відповіді не отримав.

Позивач вказав, що станом на день призупинення виплати йому індексації грошового забезпечення дію Закону України №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів" та дію постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" не було призупинено.

Позивач зазначив, що відповідачем було проявлено активну діяльність, яка була спрямована на виконання нормативно-правових актів різної юридичної сили, а саме: відповідач вчинив дії відповідно до нормативно-правового акту (роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2 про призупинення виплати індексації грошового забезпечення до окремого розпорядження), який повністю суперечить правовим актам вищої юридичної сили (Закону України "Про індексацію грошових доходів" та Постанові №1078), що спричинило протиправні дії.

Так, позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення у повному обсязі, оскільки грошове забезпечення підлягає індексації в порядку та розмірах, установлених законодавством.

В обґрунтування цих своїх доводів позивач посилається на положення Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-ХІІ від 03.07.1991 року, зокрема:

- статтю 2, якою визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення;

- статтю 6, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції до 01.01.2016 року в розмірі 101 відсоток).

Також позивач зазначив, що відповідно до пункту 1.1 Порядку 1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. До 01.01.2016 року поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсоток. Пунктом 5 Порядку №1078 (в редакції від 15.12.2015 року, вступив в дію з 01 грудня 2015 року) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Також пунктом 5 Порядку №1078, у редакції від 15.12.2015 року, встановлено, що місяцем з якого починається нарахування індексації грошового забезпечення є місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (далі - базовий місяць). Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених тарифних ставок.

Як зазначив позивач, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294, яка набрала чинності 01 січня 2008 року, затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (тарифних сіток). З цих підстав позивач вважає, що січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Позивач зазначив, що Мінсоцполітики, яке є єдиним органом, що має право надавати роз`яснення щодо порядку нарахування індексації грошових доходів населення, у своєму листі від 29.12.2017 року №122/0/66-17 вказує, що посадові оклади військовослужбовців востаннє підвищувались у січні 2008 року.

Цим же листом від 29.12.2017 року №122/0/66-17 Мінсоцполітики визначає, що сума індексації у грудні 2017 року становить 4258,75 грн. (1762 грн. (прожитковий мінімум) х 241,70% (коефіцієнт індексації) / 100). Аналогічна правова позиція викладена в листі Мінсоцполітики від 15.04.2020 року № 49/0/214-20, зокрема, зазначено, що починаючи з грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватись з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займав військовослужбовець. Також даний факт підтверджує і лист директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 31.01.2018 року №248/3/8/85, в якому зазначено, що Міністерство оборони України зверталося до Міністерства соціальної політики України для надання роз`яснень з порядку виплати індексації грошового забезпечення, і Мінсоцполітики повідомило, що базовим місяцем для нарахування індексації є січень 2008 року.

На підставі викладеного, позивач вважає, що загальна сума індексації грошового забезпечення, яка йому не була йому виплачена військовою частиною А2238 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року становить 86054, 90 грн.

Щодо періоду з 01.03.2018 року по 05.06.2020 року позивач зазначив, що абз. 4 пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

01 березня 2018 року вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі Порядок №704), якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.

Позивач зазначає, що в лютому 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн., а величина приросту індексу споживчих цін 241,70%, то відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за лютий рахується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 лютого 2018 року помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762,00 грн. * 241,70% / 100), що становить 4258,75 грн.

Тобто, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4258,75 грн. - 1059,34 грн. = 3199,41 грн.

Виходячи з вищенаведеного, позивач вважає, що всупереч абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078, відповідач починаючи з 01 березня 2018 року не виплачував індексацію грошового забезпечення в розмірі 3199,41 гривень в місяць, а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі відповідно до чинного законодавства. У графі 10 Додатку №5 до позовної заяви вказано сума, яка виплачена відповідачем. У графі 11 Додатку №5 до позовної заяви вказано сума, яка недоплачена відповідачем та належить до виплати.

На підставі викладеного, позивач вважає, що загальна сума індексації грошового забезпечення, яка йому не була йому виплачена військовою частиною А2238 за період з 01.03.2018 року по 05.06.2020 року становить 86938, 93 грн. Усього за період проходження служби з 01.12.2015 року по 05.06.2020 року - 172 993, 83 грн.

Також позивач наголосив, що відносити питання щодо нарахування належної йому індексації грошового забезпечення до дискреційних функцій відповідача є неможливим та створить необхідність подальшого оскарження протиправних дій відповідача до окружного адміністративного суду.

На підставі викладеного, позивач, вважаючи, що діями відповідача порушені його права, гарантовані Конституцією України, звернувся до суду із зазначеним позовом.

Ухвалою суду від 05 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України.

11 грудня 2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, у зв`язку з несплатою судового збору.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідачем зазначено про те, що відсутні правові підстави для звільнення позивача від сплати судового збору згідно пункту 12 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Ухвалою суду від 16 грудня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А2238 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії залишено без руху. Надано позивачу для усунення недоліків позовної заяви 5-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали.

На виконання ухвали суду від 16 грудня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, 21 грудня 2020 року від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява стосовно підстав залишення позову без руху.

Ухвалою суду від 28 грудня 2020 року, після усунення недоліків позову, продовжено розгляд адміністративної справи №420/11702/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2238 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

11 грудня 2020 року відповідачем - Військова частина А2238 через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву. Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.

Так, відповідач зазначив, що у зв`язку зі збройною агресією проти України з боку Російської Федерації в країні діє особливий період. У державі склалася складна фінансово-економічна ситуація. Оскільки Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, наявний фінансовий ресурс направляється на здійснення заходів щодо укріплення обороноздатності держави, протидії російській загрозі та проявам тероризму, а також створення належної матеріально-технічної бази для лікування, реабілітації та оздоровлення військовослужбовців та інших осіб, у тому числі, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції.

Відповідач вказав, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Отже, зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Відповідач зазначив, що відповідно до ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до п.1.14 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, роз`яснення з питань застосування норм цієї Інструкції та інших нормативно-правових актів з питань виплати грошового забезпечення надаються директором Департаменту фінансів Міністерства оборони України та іншими посадовими особами в межах їх компетенції відповідно до законодавства України.

Так, відповідно до пункту 7 роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2, у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (зі змінами), індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз`яснення; що також має своє підтвердження у роз`ясненнях Мінсоцполітики щодо відсутності механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди, а саме: роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 №78/0/66-17; роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 року №10685/0/14 - 15/10 (на вих. №248/3/9/3/202 від 08.07.2015 року).

Відповідач вказав, що лише в роз`ясненні Департаменту фінансів №248/1485 від 26.03.2018 року було зазначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення необхідно здійснювати з квітня 2018 року. Також зазначено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України за період січень 2016 року - березень 2016 року у Міністерства оборони України не було.

За ініціативою Кабінету Міністрів України Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", яким на 3,8 млрд. грн. збільшено видатки для виплати грошового забезпечення військовослужбовців у встановлених розмірах (при заявленій додатковій потребі в 4,9 млрд. гри ). У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців у 2016 році у Міноборони не було.

Відповідач також зазначив, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.

Таким чином, відповідач стверджує, що у межах фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було. Відтак командування ВЧ А2238 діяло відповідно до чинного законодавства, що свідчить про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 .

В обґрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог відповідач також зазначив про те, що в березні 2018 року у військовослужбовців ЗС України збільшились посадові оклади, тому обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розраховувалось з квітня 2018 року. Таким чином, березень 2018 року став базовим місяцем при розрахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідач також зазначив, що до 01.12.2015 року, базовий місяць змінювався при зростанні грошових доходів населення, тому для позивача він не може бути встановлений з 01.01.2008 року, враховуючи також, що позивача зараховано на грошове забезпечення військової частини А2238 з грудня 2015 року.

Крім того, відповідач зазначив, що нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача.

За таких обставин відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Інші заяви по суті справи сторонами не надавались, клопотання та додаткові докази не надходили.

З урахуванням вищенаведеного, суд вирішує справу за наявними матеріалами в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, судом встановлено наступні обставини та факти.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу в Збройних Силах України; наказом командира Військової частини А1960 (по особовому складу) від 12 травня 2020 року № 7-РС головного корабельного старшину ОСОБА_1 , старшину трюмно-котельної команди трюмно-котельної групи електромеханічної бойової частини військової частини А1960, звільнено в запас відповідно до підпункту "а" (у зв`язку з закінченням строку контракту) частини другої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом командира військової частини А1960 по стройовій частині від 05 червня 2020 року № 101, з 05.06.2020 року головного корабельного старшину ОСОБА_1 , старшину трюмно-котельної команди трюмно-котельної групи електромеханічної бойової частини військової частини А1960 виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення, з 06.06.2020 року знято з продовольчого забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до Приморського РТЦК та СП (м. Одеса) (а.с. 30).

Отже, позивач звільнений з військової служби та з 05.06.2020 року виключений зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до наказу по стройовій частині від 05 червня 2020 року № 101, позивачу призначено: виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 2020 рік в кількості 15 (п`ятнадцять) діб; виплатити премію 129% від посадового окладу з 01.06.2020 року по 05.06.2020 року; виплатити щомісячну надбавку за особливості проходження служби у розмірі 87,8% з 01.06.2020 року по 05.06.2020 року; виплатити грошову допомогу за звільнення з військової служби з вислугою понад 10 років; виплатити надбавку за вислугу років у розмірі 40% (сорок) відсотків; виплатити компенсацію за неотримане речове майно; грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік отримав; матеріальну допомогу за 2020 рік отримав; постійним або службовим житлом від Міністерства оборони України не забезпечувався.

23 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини А2238 із заявою про нарахування та виплату йому за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року індексації грошового забезпечення, а також просив провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01.03.2018 року по 05.06.2020 року (а.с. 15).

Листом командира військової частини А2238 від 31 липня 2020 року № 475/4/2312 на звернення позивача щодо виплати індексації грошового забезпечення повідомлено, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у вказаний період здійснювалася відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України, викладених у листі від 04.01.2016 № 248/3/9/1/2, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (а.с. 16).

Разом із відповіддю позивачу була надана довідка від 29 липня 2020 року № 475/13-487 про нараховану та виплачену ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.06.2020 року (а.с. 25).

До матеріалів справи позивачем та відповідачем долучено розпорядження директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2, відповідно до якого командирам військових частин роз`яснено, що у зв`язку із внесенням змін до Порядку № 1078, індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз`яснення (а.с. 24, 62).

Отже, у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення не виплачувалась.

Також відповідачем долучено до матеріалів справи лист Мінсоцполітики від 09.06.2016 року № 252/10/136-16, адресований Департаменту фінансів Міністерства оборони України, про те, що з січня 2015 року проведення індексації грошового забезпечення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Нарахування сум індексації здійснюється у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі (а.с. 57).

Згідно наявної в матеріалах справи Довідки від 29 липня 2020 року № 475/13-487, виданої ВЧ А2238 про нараховану та виплачену ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.06.2020 року, індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась з січня 2016 року по листопад 2018 року - відповідно до розпорядження директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2 щодо призупинення виплати індексації грошового забезпечення. У зв`язку з підвищенням посадових окладів військовослужбовцям ЗСУ з 01 березня 2018 року базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення у 2018 році є березень 2018 року (а.с. 25).

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував (донарахував) йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 05.06.2020 року - березень 2018 року, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Грошове забезпечення військовослужбовців врегульовано статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною 1 цієї статті передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення".

За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).

Пунктом 2 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Згідно п.4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абз.8 п.4 Порядку №1078 проведення індексації грошових доходів населення № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно з п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів з доходу їх платника. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти до висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 12 грудня 2018 року - справа №825/874/17, від 19 червня 2019 року - справа №825/1987/17, а також в постанові від 19 липня 2019 року - справа № 240/4911/18.

Відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

У рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

На підставі викладеного, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Отже, оскільки індексація грошових доходів позивача передбачена нормами законодавства, а відповідачем така індексація за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року позивачу не виплачена, тобто допущено бездіяльність, яку, внаслідок порушення прав позивача, суд визнає протиправною.

Що стосується вимог позивача про застосування січня 2008 року як базового місяця при обчисленні індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Враховуючи вищенаведене вбачається, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи.

На момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 року №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до п. 13 постанови №1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якою позивач пов`язує встановлення базового місяця індексації.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме з 01 березня 2018 року.

Проаналізувавши постанову Кабміну України № 1294 в період її дії з 01 січня 2008 року по 01 березня 2018 року, тобто періоду який охоплює період оскаржуваних правовідносин, суд вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.

Військовою частиною А2238 жодним чином не доведено наявність обставин зміни посадового окладу позивача станом на дату виникнення оскаржуваних правовідносин, що з урахуванням стабільності відносин щодо встановлених державою розмірів посадових окладів військовослужбовців свідчить про можливість встановлення січня 2008 року базовим місяцем для перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.12.2015 року по 28 лютого 2018 року.

Отже, аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність Відповідача, що проявилася в не проведенні індексації грошового забезпечення Позивачу у період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період - "січень 2008 року", у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 05.06.2020 року, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року, в редакції від 24.02.2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року, змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок. Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тим самим визначено зовсім інший порядок встановлення та розміру посадового окладу.

Згідно п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Таким чином, березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.

Згідно офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0%, в липні 99,3%, в серпні 100,0%, в вересні 101,9%, в жовтні 101,7%.

Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) перевищено. За таких обставин, грошове забезпечення позивача за період з березня 2018 року по вересень 2018 року індексації не підлягає.

Таким чином, наведене свідчить про можливість встановлення березня 2018 року базовим місяцем для перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.10.2018 року по 05.06.2020 року.

Водночас, у період з 01.04.2018 року по 30.09.2018 року підстави для індексації грошового забезпечення позивача були відсутні.

За таких обставин, вищевикладене дає суду підстави дійти до висновку про протиправну бездіяльність відповідача, що проявилася в не проведенні індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.10.2018 року по 05.06.2020 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період - "березень 2018 року", у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з військової частини А2238 індексації грошового забезпечення в конкретній сумі, суд зазначає наступне.

В даному випадку судом встановлено факт ухилення суб`єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов`язків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на Відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення, що належить до дискреційних повноважень Відповідача та в свою чергу унеможливлює постановити рішення про стягнення конкретної суми грошових коштів.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов Відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь Позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся Позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обираючи спосіб захисту порушеного права Позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, суд не підміняє суб`єкта владних повноважень, оскільки не проводить розрахунок індексації грошового забезпечення, а зобов`язує Відповідача провести такий розрахунок, нарахувати та виплатити з урахуванням вимог чинного законодавства за наявності достатніх підстав для цього та наданих Позивачем документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що оскільки не нарахування та не виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, а також за період з 01.10.2018 року по 05.06.2020 року є протиправною бездіяльністю відповідача, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період - "січень 2008 року"; за період з 01.10.2018 року по 05.06.2020 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період - "березень 2018 року".

Що стосується заперечень відповідача щодо позовних вимог в частині виплати позивачу індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року, у зв`язку із тим, що саме у грудні 2015 року позивач зарахований на грошове забезпечення до ВЧ А2238, суд зазначає, наступне.

Відповідно до п. 10-2 Порядку № 1078, для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач військову службу проходив, починаючи з 05.07.2012 року, та проходження ним військової служби не припинялось, тому підстави для зміни механізму нарахування позивачу індексації грошового забезпечення з моменту зарахування на грошове забезпечення до іншої військової частини (ВЧ А2238) відсутні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи звільнення позивача від оплати судового збору, розподіл судових витрат зі сплати судового збору на його користь не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 243-246, 250, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А2238 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2238 щодо нарахування та виплати не у повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

Зобов`язати Військову частину А2238 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - "січень 2008 року".

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2238 щодо нарахування та виплати не у повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2018 року по 05.06.2020 року.

Зобов`язати Військову частину А2238 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2018 року по 05.06.2020 року із застосуванням базового місяця - "березень 2018 року".

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Військова частина А2238 (код ЄДРПОУ 22993734; вул. Приморська, 26, м. Одеса, 65026).

Суддя О.В. Глуханчук

.