Рішення № 94019688, 29.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року Справа № 160/9276/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з приводу не перерахунку розміру раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок розміру раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.02.2020 року позивачу призначена пенсія за віком як особі що досягла 60-річного віку. Позивач не погоджується з розрахунком призначеної пенсії, так як вона нарахована в мінімальному розмірі 1638 грн. на підставі страхового стажу 32 роки 11 місяців 2 дні. Позивач зазначає, що його страховий стаж складає більше 40 років. Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача ОСОБА_1 звернувся 11.06.2020 року до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням усього страхового стажу відповідно до записів трудової книжки, просив неврахований стаж при призначені пенсії зарахувати та зробити перерахунок. Станом на 07.08.2020 року відповідь на заяву про перерахунок пенсії позивач не отримав. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та запропоновано відповідачу у 15 денний термін надати відзив на позовну заяву.

14.09.2020 року відповідач подав відзив на позов, у якому зазначає, що трудова книжка позивача (серія та номер відсутні) оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, та вимог Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів. Отже, неможливо зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 23.06.1980 по 02.06.1981 р.р. оскільки в записі про звільнення відсутнє посилання на відповідну статтю Кодексу законів про працю, з 05.03.1985 по 04.09.1995 р.р. наказ про звільнення дописаний іншою кульовою ручкою, ніж тією, якою зроблено сам запис про звільнення що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 зі змінами та з 20.09.1995 по 15.05.1996 р.р. записи про прийняття на работу та про звільнення засвідчені печаткою УРСР. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 .

02.02.2020 року ОСОБА_1 призначена пенсія за віком, у зв`язку з досягненням ним віку 60 років, виходячи з страхового стажу 32 роки 11 місяців 2 дні.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України від 12.03.2020 року №1371/03-03-17 позивача повідомлено що пенсія йому призначена без урахування періодів 05.06.1981 по 29.12.1983 р.р. - назва підприємства при звільненні відрізняється від назви при прийнятті на роботу, а в трудовій книжці відсутнє перейменування; з 05.03.1985 по 04.09.1995 р.р. наказ про звільнення дописаний іншою пастою, ніж тією, якою зроблено сам запис про звільнення що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 зі змінами, даний стаж зараховано по з/п 15.01.1990 по 15.12.1994 року; з 05.03.1997 року по 01.01.1999 рік - стаж трудової книжки суперечить стажу у довідці №Ч-9-1 від 22.01.2020 року.

Не погодившись з розміром призначеної пенсії, позивач 11.06.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про перерахунок пенсії з зарахуванням всього стажу який значиться в трудовій книжці відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідь на звернення позивача від 11.06.2020 року було надано 18.06.2020 року. Позивачу повідомлено, що незараховано стаж роботи з 23.06.1980 року 02.06.1981 року; з 05.03.1985 по 04.09.1995 року, окрім періоду з 15.01.1990 року по 15.12.1994 рік; з 20.09.1995 року по 15.06.1996 рік.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні всіх періодів роботи, зазначених в трудовій книжці, неправомірними, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України №1058-IV.

Відповідно до положень частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом 1 частини 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон 1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

В свою чергу, відповідно записів трудової книжки ОСОБА_1 (серія та номер відсутні) за спірні періоди, встановлена наступна праця позивача:

Запис №4-5: 23.06.1980 по 02.06.1981 працював на посаді водія в Нововоронцовському РайДРСУ (наказ про звільнення від 04.06.1981року №35);

Запис №10-12: 05.03.1985 по 04.09.1995 працював на посаді водія в Нововоронцовському МДБО-9 (наказ про звільнення від 04.09.1995 року №27); у зв`язку з припиненням тресту «Облміжколгоспдорстрою» і створенням на його базі тресту «Херсондорстрой» і перейменуванням міжгосподарської дорожньо-будівельної організації №9 в міжгосподарську пересувну механізовану дорожню колону №9 залишено в якості водія (наказ « 42 від 17.03.1986 року по тресту «Херсондорстрой».

Запис №13-14: 20.09.1995 по 15.05.1996 працював на посаді водія в кооперативі «Лаванда» (наказ про звільнення від 15.05.1996 року №17 у зв`язку з ліквідацією).

Відповідно архівної довідки №919 від 03.06.2020 року, в архівному фонді Нововоронцовської селищної ради в книзі наказів начальника «Нововоронцовської міжколгоспної дорожньо-будівельної організації - 9» наказом №146 від 23.06.1980 року - ОСОБА_2 прийнято в Нововоронцовську МДБО-9 в якості водія ІІІ -го класу. Наказом начальника «Нововоронцовської міжколгоспної дорожньо-будівельної організації -9» №106 від 02.06.1981 року - ОСОБА_1 водія звільнено з займаної посади згідно поданої заяви з 02.06.1981 року. В архівному фонді Нововоронцовської селищної ради відсутні книги наказів керівника «Нововоронцовської міжколгоспної дорожньо-будівельної організації-9» за період з 1985 року по 1995 роки, оскільки вони підприємством до архіву не передавались, тому підтвердити факт роботи не має можливості.

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність відмови у зарахуванні спірного стажу в листі від 18.06.2020 №5251/03-16 зазначив, що позивачу призначено пенсію за віком з урахуванням страхового стажу 32 роки 11 місяців 2 дні. Не враховано періодів його роботи з 23.06.1980 по 02.06.1981 року, оскільки відсутнє зазначення статті, на підставі якої було звільнено позивача, з 05.03.1985 по 04.09.1995 року неможливо зарахувати до страхового стажу оскільки наказ про звільнення дописаний іншою кульовою ручкою, а період з 20.09.1995 по 15.05.1996 року неможливо зарахувати до страхового стажу, оскільки записи внесено з порушенням Інструкції, а саме запис про звільнення скріплено печаткою УРСР, тобто Держави, яка припинила своє існування 24 серпня 1991 року.

Суд не погоджується з такими твердження відповідача з наступних підстав.

Щодо зарахування до стажу позивача періоду його роботи з 23.06.1980 року 02.06.1981 року, суд встановив та зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що відповідно трудової книжки позивача наявні записи:

№ 4 від 23.06.1980 року про прийняття в «Нововоронцовську МДСО- 9» в якості водія ІІІ-го класу;

№5 від 02.06.1981 року про звільнення з займаної посади відповідно до поданої заяви (наказ про звільнення від 04.06.1981року №106).

На час здійснення записів трудової книжки №№4-5 діяла Інструкція про порядок заповнення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях №162 від 20.06.1974 року, яка в подальшому припинила свою дію у зв`язку з прийняттям Інструкції №58 від 29.07.1993 року.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №162 від 20.06.1974 року, трудова книжка являється основним документом про трудову діяльність працівників і службовців.

Пунктом 2.25 цієї Інструкції було встановлено, що записи про причини звільнення повинні здійснюватись в трудовій книжці в точній відповідності з формулюванням діючого законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Пунктом 2.26 Інструкції №162 від 20.06.1974 року передбачено, що запис про звільнення в трудовій книжці працівника проводиться з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графі 4 вказується, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до пункту 4.1 цієї Інструкції, при звільненні працівника або службовця всі записи про роботу, нагороди і заохочення, внесені до трудової книжки працівника за час роботи на даному підприємстві, звіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою особою і печаткою підприємства або відділу кадрів.

В даному випадку, в трудовій книжці позивача наявні всі необхідні дані, передбачені інструкцією №162 від 20.06.1974 року, окрім статті КЗпП.

Запис про звільнення завірено печаткою підприємства та скріплено підписом керівника.

Архівною довідкою від 03.06.2020 року №919 підтверджено працю позивача в спірний період з 23.06.1980 року по 02.06.1981 року.

В свою чергу незазначення роботодавцем при звільненні позивача статті КЗпП не може нести негативних наслідків для працівника, оскільки обов`язок та відповідальність щодо оформлення належним чином записів у трудовій книжці покладено на підприємство, а не на працівника.

Отже, у відповідача були відсутні підстави для неврахування даного періоду до страхового стажу позивача, оскільки такий період підтверджено записами в трудовій книжці та архівною довідкою №919 від 03.06.2020 року.

Щодо зарахування до загального стажу роботи позивача періоди з 05.03.1985 року по 14.01.1990 року та з 16.12.1994 року по 04.09.1995 року, суд встановив та зазначає наступне.

Так, згідно записів трудової книжки позивача, його 05.03.1985 року прийнято на роботу в підприємство Нововоронцовське МДСО-9, а 04.09.1995 року звільнено з роботи.

При цьому відповідач зазначає, що наказ №27 від 04.09.1995 року дописано іншою ручкою, ніж тією, якою зроблено сам запис про звільнення.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору і завіряються печаткою записи про звільнення, відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пунктів 2.6, 2.8 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що обов`язок здійснення записів у трудовій книжці покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису, або вчинення запису не в повному обсязі не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, здійснення запису різними ручками не може бути підставою для неврахування до загального страхового стажу позивача такого спірного періоду з 05.03.1985 року по 14.01.1990 року та з 16.12.1994 по 04.09.1995 року.

Окремо суд звертає увагу, що відповідачем було зараховано частину періоду перебування позивача на посаді водія (в періоді з 05.03.1985 року по 04.09.1995 року) з 15.01.1990 року по 15.12.1994 року на підставі довідки від 18.12.2019 року №1356.

При цьому, на переконання суду, наявність такої довідки підтверджує працю позивача на даному підприємстві не лише в період з 15.01.1990 року по 15.12.1994 року, а весь період роботи позивача на даному підприємстві з 05.03.1985 року по 04.09.1995 року, оскільки такий період роботи на даному підприємстві не переривався. Відсутність же інших довідок чи документів підтверджуючих факт роботи позивача у період з 05.03.1985 року по 14.01.1990 року та з 16.12.1994 року по 04.09.1995 року не може бути підставою для відмови у врахуванні таких періодів до страхового стажу, оскільки праця позивача підтверджується даними трудової книжки та довідкою від 18.12.2019 року №1356.

Щодо періоду з 20.09.1995 року по 15.05.1996 рік, який не було зараховано до страхового стажу, оскільки запис про звільнення скріплено печаткою УРСР, тобто Держави, яка припинила своє існування 24 серпня 1991 року суд зазначає наступне.

18 жовтня 1993 року наказом МВС №643 було затверджено Інструкцію про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів.

Відповідно до пунктів 3-5 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, опис печаток і штампів складається з зображення Державного герба, напису «Україна», назви міністерства чи іншого центрального орану виконавчої влади, підприємства, установи і організації.

Однак, суд вважає, що запис про звільнення, який скріплено печаткою УРСР, тобто Державою, яка припинила своє існування 24 серпня 1991 року, не може впливати на права та законні інтереси позивача, оскільки положення Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС від 18 жовтня 1993 № 643, на яку посилається відповідач, не містять вказівок про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов`язок їх заміни.

Та обставина, що підприємство не замінило свою печатку новою після припинення УРСР, не може підтверджувати те, що документи та дані, які засвідчені нею, неправдиві.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 275/615/17(К/9901/768/17).

Також, Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15 вказано на необґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності підстав для врахування до загального стажу періоду роботи, звільнення з якої завірено печаткою держави, яка станом на 24 серпня 1991 року припинила своє існування.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про необгрунтованість доводів відповідача про те, що оскільки запис про звільнення скріплений печаткою УРСР, тобто Держави, яка припинила своє існування 24 серпня 1991 року, а тому не має підстав для врахування відповідного стажу.

В свою чергу робота позивача в спірний період підтверджується матеріалами справи, а отже такий період має бути врахований до загального стажу, оскільки визначальним в даному випадку є сам факт зайнятості позивача, який підтверджений документально.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Також суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації підприємства і це не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Також, Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Водночас, в справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністраттивного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права позивача, є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача та провести перерахунок розміру раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з урахуванням трудового стажу визначеного в трудовій в книжці.

Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин суд доходить висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення адміністративного позову, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат, а саме, судового збору у розмірі 840,80 грн. сплата якого підтверджується квитанцією від 07.08.2020 року.

Згідно з частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до загального стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 23.06.1980 року по 02.06.1981 року; з 05.03.1985 року по 14.01.1990 року; з 16.12.1994 року по 04.09.1995 року; з 20.09.1995 року по 15.05.1996 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 23.06.1980 року по 02.06.1981 року; з 05.03.1985 року по 14.01.1990 року; з 16.12.1994 року по 04.09.1995 року; з 20.09.1995 року по 15.05.1996 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок розміру раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням зарахованих до загального стажу періодів роботи з 23.06.1980 року по 02.06.1981 року; з 05.03.1985 року по 14.01.1990 року; з 16.12.1994 року по 04.09.1995 року; з 20.09.1995 року по 15.05.1996 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя С.І. Озерянська