Рішення № 94019620, 06.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/14979/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 року №Ф-2141-56 на суму 15819,54 грн., від 08.02.2019 №Ф-2141-56 на суму 18276,72 грн., від 11.05.2019 №Ф-2141-56 на суму 21030,90 грн., від 08.08.2019 №Ф-2141-56 на суму 23785,08 грн., від 14.11.2019 №Ф-2141-56 на суму 26539,26 грн., від 14.02.2020 №Ф-2141-56 на суму 27457,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 01.10.2014 зареєструвалась як фізична особа-підприємець, однак в силу сімейних причин, підприємницької діяльності не здійснює та не здійснювала. До жовтня 2019 року позивач здійснювала догляд за дитиною-інвалідом з дитинства, а в подальшому вийшла на пенсію. У вересні 2020 року у зв`язку з тим, що з пенсії позивача почали здійснюватися відрахування в ДФС, позивачу стало відомо про наявність ряду податкових вимог про сплату єдиного соціального внеску та нарахованих штрафних санкцій. ОСОБА_1 вказує, що отримавши оскаржувані вимоги, вона з`ясувала, що усі поштові відправлення скеровувались їй за адресою АДРЕСА_1 , хоча зазначає, що проживає по АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 зазначає, що так як підприємницькою діяльністю не займалася, відповідної звітності не здавала, то їй відомо було, що за існуючими правилами ведення реєстру платників податків, зокрема, підприємців, якщо ФОП не звітував перед податківцями більше року, то останні зобов`язані були ініціювати процедуру закриття такого ФОП. У зв`язку з чим, вона була переконана, що оскільки з 2014 року жодного разу не звітувала про здійснення підприємницької діяльності, то на даний час вже не являється підприємцем, оскільки на її думку, була виключена з реєстру за вимогою податкової служби. Крім того, позивач вказує, що жодного разу не отримувала будь-яких листів, вимог, чи інших документів з органів державної податкової служби.

Також позивач звертає увагу, що контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, навіть за помилковою адресою, а в подальшому заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане, на думку позивача, свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

ОСОБА_1 зазначає, що у даному випадку бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки), не направлення її особі, щодо якої вона винесена, поклала на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску. Крім того, позивач вказує, що з 05.10.2019 є пенсіонером за віком, а тому з даного періоду не повинна сплачувати єдиний соціальний внесок.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача не погоджується з даним позовом та вважає його безпідставним, оскільки ОСОБА_1 з 01.10.2014 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, у свою чергу запис про припинення підприємницької діяльності було внесено 30.09.2020. Представник відповідача вказує, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VІ. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704,00 грн., а з 01.01.2018 становить - 819,06 грн. Крім того, представник відповідача наголошує, що контролюючий орган, при надісланні податкової вимоги керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник був фізичною особою-підприємцем. З наведених підстав, представник відповідача вважає, що ГУ ДПС у Волинській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач з 01.10.2014 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У свою чергу, 30.09.2020 внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

07.11.2018 ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу №Ф-2141-56 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.10.2018 у сумі 15819,54 грн.

У свою, чергу 08.02.2019 ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу №Ф-2141-56 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.01.2019 у сумі 18276,72 грн.

11.05.2019 ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу №Ф-2141-56 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 30.04.2019 у сумі 21030,90 грн.

08.08.2019 ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу №Ф-2141-56 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.07.2019 у сумі 23785,08 грн., а 14.11.2019 ГУ ДПС у Волинській області сформовано вимогу №Ф-2141-56 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.10.2019 у сумі 26539,26 грн.

Крім того, 14.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області сформовано вимогу №Ф-2141-56 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.01.2020 у сумі 27457,32 грн.

Вищезазначені вимоги були надіслані позивачу за адресою: АДРЕСА_1 , проте, були не вручені ОСОБА_1 та повернуті на адресу контролюючого органу.

Вважаючи вищезазначені вимоги протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи підприємці та фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 вищевказаного Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Мінімальна заробітна плата у 2017 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року № 1801 -VIII з 01.01.2017 року становила 3 200,00 грн.

У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3 723,00 грн. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VIII.

У свою чергу, у 2019 році мінімальна заробітна плата становила 4173,00 грн., відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 року № 2629-VIII.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Враховуючи вищезазначене, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3 200,00 грн. х 22%, де 3 200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3 723,00 грн. х 22%, де 3 723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн. на місяць (4 173,00 грн. х 22%, де 4 173,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464, зокрема, з 01.01.2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Як зазначено у частині дванадцятій статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі - Інструкція №449).

Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Під час судового розгляду судом встановлено, що позивач перебувала на податковому обліку, як фізична особа-підприємець, починаючи з 01.10.2014 до 30.09.2020.

У зв`язку із несплатою позивачем єдиного внеску, відповідачем було сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 року №Ф-2141-56 на суму 15819,54 грн., від 08.02.2019 №Ф-2141-56 на суму 18276,72 грн., від 11.05.2019 №Ф-2141-56 на суму 21030,90 грн., від 08.08.2019 №Ф-2141-56 на суму 23785,08 грн., від 14.11.2019 №Ф-2141-56 на суму 26539,26 грн., від 14.02.2020 №Ф-2141-56 на суму 27457,32 грн.

У свою чергу, твердження позивача про те, що вона підприємницької діяльності не здійснювала, а тому не має обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, судом оцінюються критично, оскільки запис про припинення підприємницькою діяльності внесено лише 30.09.2020.

Крім того, суд зазначає, що Верховим Судом у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Разом з тим, доказів перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах позивачем не надано.

Водночас, суд звертає увагу, що частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI звільнено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Суд зазначає, що згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1 цього ж Закону).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 державними пенсіями є трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Розглядаючи у системному взаємозв`язку вказані норми та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») є загальним страховим ризиком, який вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.10.2019 отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , а тому починаючи з даного періоду позивач мала право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як уже було зазначено судом, мінімальна заробітна плата у 2017 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801 -VIII з 01.01.2017 становила 3200,00 грн. Відтак, мінімальний єдиний внесок за 2017 рік для даної категорії платників становить: 3200 х 12 х 22% = 8448 грн.

У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3 723,00 грн. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» № 2246-VIII від 07.12.2017. Мінімальний єдиний внесок за 2018 рік для даної категорії платників становить: 3723,00 х 12 х 22% = 9828,72 грн.

Мінімальна заробітна плата у 2019 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» становила 4173грн. Мінімальний єдиний внесок за період з січня по вересень 2019 року для даної категорії платників становить: 4173 грн. х 12 х 22% = 8262,54 грн.

Загальна сума мінімального єдиного внеску за період з січня 2017 року по вересень 2019 року включно становить 26 539,26 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що у ОСОБА_1 , до моменту призначення їй пенсії за віком, був обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок у мінімальному розмірі, незалежно від отримання чи неотримання нею доходу за цей період від здійснення підприємницької діяльності, оскільки це прямо передбачено пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, а тому відповідачем правомірно було сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) ) від 07.11.2018 року №Ф-2141-56 на суму 15819,54 грн., від 08.02.2019 №Ф-2141-56 на суму 18276,72 грн., від 11.05.2019 №Ф-2141-56 на суму 21030,90 грн., від 08.08.2019 №Ф-2141-56 на суму 23785,08 грн., від 14.11.2019 №Ф-2141-56 на суму 26539,26 грн., яка виникла починаючи з 01.01.2017 по 30.09.2019.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач, як фізична особа-підприємець наділена не тільки правами пов`язаними із здійсненням підприємницької діяльності, а й обов`язками, у тому числі щодо сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Зокрема відповідно до частини першої статті 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-IV підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Враховуючи вищезазначене, позивач мала усвідомлювати ймовірні ризики від здійснення господарської діяльності, а також в силу положень Закону № 2464 зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок з 01.01.2017 по 30.09.2019.

У свою чергу, щодо вимоги від 14.02.2020 №Ф-2141-56 на суму 27457,32 грн., то вона підлягає скасуванню в частині нарахування позивачу єдиного внеску за жовтень 2019 року в сумі 918,06 грн., оскільки починаючи з жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнена від сплати єдиного внеску у зв`язку з призначенням пенсії за віком.

Щодо тверджень позивача про покладення на неї надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску та втручання державного органу у її право на мирне володіння майном, а, відтак, порушення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, що відображений в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

При розгляді справ за вказаною статтею Конвенції Європейський суд з прав людини встановив наступні критерії, за якими може здійснюватися втручання у право: (1) на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, (2) воно повинне мати легітимну мету (в інтересах суспільства) та (3) бути пропорційним (тобто має бути забезпечений справедливий баланс між інтересами особи з одного боку та інтересами суспільства з іншого. Інакше кажучи, на особу при втручанні в її права за статтею 1 Протоколу № 1 не повинен бути покладений «надмірний індивідуальний тягар».

Згідно з частиною першою статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Водночас, єдиний соціальний внесок є обов`язковим платежем до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Будучи платником такого внеску, позивач зобов`язаний сплачувати його в порядку і розмірі, встановленому законом. При цьому чинне законодавство, що регулює відповідні питання, є чітким, передбачуваним та дає змогу відокремити правомірну поведінку від протиправної, а також передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Правовідносини, пов`язані із збором та веденням обліку єдиного внеску, регулюються насамперед Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Інструкцією Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449.

Норми цих законодавчих актів не є колізійними та не допускають можливості їх різного тлумачення в тих питаннях, що мають значення для вирішення спору. Також вказані акти не містить норм, які б давали позивачу достатні підстави не виконувати свого обов`язку зі сплати єдиного внеску.

Щодо тверджень ОСОБА_1 про невчасне формування спірних вимог, то суд зазначає, що такі дії відповідача не впливають на їх законність та не звільняє позивача від обов`язку щодо сплати єдиного внеску в мінімальному розмірі.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, на думку суду, відповідач у даній справі не довів правомірність своїх дій при прийнятті вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 №Ф-2141-56 в частині нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 918,06 грн., а тому позов слід задовольнити частково.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29) .

Крім того, згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 позивачу було відстрочено сплату судового збору у розмірі 1329,09 грн. до ухвалення судового рішення у даній справі, однак на момент винесення рішення вказана сума судового збору позивачем не сплачена.

Враховуючи зазначене, з позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1329,09 грн. в рахунок державного бюджету та враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 9,30 грн.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2141-56 від 14 лютого 2020 року зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 918,06 грн. (дев`ятсот вісімнадцять грн. 06 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Державного бюджету України несплачений судовий збір у розмірі 1329,09 грн. (одна тисяча триста двадцять дев`ять грн. 09 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 9,30 грн. (дев`ять грн. 30 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко