Рішення № 94019483, 04.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

04 січня 2021 р. Справа № 120/4973/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши письмово в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до військової частини А0549

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся ОСОБА_1 із адміністративним позовом до військової частини А0549. У позовній заяві позивач просить:

- визнати протиправними дії військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року;

- зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини;

- визнати протиправними дії військової частини А0549 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 17.09.2018 року по дату винесення рішення судом у даній справі.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.09.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, та не повідомив суд про причини його неподання. Ухвалу суду від 24.09.2020 року, направлено 20.10.2020 року на офіційну електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою наявною у матеріалах справи. Відтак, процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву закінчився, а тому, суд ухвалює рішення у справі за наявними доказами у відповідності до положень ч. 6 ст. 162 КАС України.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.12.2020 року витребувано докази остаточного розрахунку з позивачем.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, та оцінивши наведені доводи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , проходив військову службу на посаді начальника зміни захищеного пункту управління Командного Центру Повітряних Сил Збройних, яка перебуває на всіх видах забезпечення, у тому числі, грошовому у військовій частині А0549.

Згідно наказу командира військової частини А0201 (по стройовій частині) від 14.09.2018 року №177 посаду здав та був виключений із списків військової частини 17.09.2018 року.

У подальшому, 10.08.2020 року, з метою досудового врегулювання спору з Відповідачем, направлено звернення проханням у найкоротший строк нарахувати та виплатити індексацію доходів з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року.

За результатами розгляду звернення позивача, 11.09.2020 року його в телефонному режимі повідомлено про відмову у задоволенні звернення та у причинах відмови. Відповідач посилається на роз`яснення Міністерства соціальної політики України №252/10/136-16 від 09.06.2016 року, №220/5140 від 04.07.2017 року, №10685/0/14-15/10 від 16.07.2015 року та роз`яснення директора фінансового департаменту Міністерства оборони України у яких зазначено, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачено, а тому нарахувати та виплатити позивачу індексацію за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року немає законних підстав. Письмової відповіді на звернення позивач не отримав.

Окрім цього, зверненням від 10.08.2020 року позивач просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток з моменту його звільнення до моменту повного розрахунку. У відповідь також в телефонному режимі позивач отримав відмову.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII), цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року № 2017-III індексація доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", згідно з пунктом 4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Вимогами абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Правомірність своїх дій, як зазначив позивач, відповідач обґрунтовує тим, що фінансування військової частини А0549 в період з січня 2016 року по березень 2018 року на вказаний вид видатків не здійснювалось, а тому, грошове забезпечення, яке виплачувалось у вказаний період не індексувалось.

З огляду на викладене, суд вказує наступне, положеннями статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі, для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Суд звертає увагу, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ненарахування та не виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року є протиправною, а тому, належить зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за час проходження військової служби у збройних Силах України в період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.

У той же час, суд вважає необґрунтованою вимогу про зобов`язання при проведенні перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення врахувати базовий місяць 01.01.2008 року.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 якою затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015 року істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення. Внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови №1013 від 09.12.2015 року місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування (пункт 5 Порядку № 1078). Крім того, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався у разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки у разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад).

У редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 року пункт 5 Порядку №1078 викладено у такій редакції: "У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу".

Отже, починаючи з 01.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.

Наведене підтверджується роз`ясненнями Мінсоцполітики, наданими Департаменту фінансів Міністерства оборони України листом від 08.08.2017 року № 78/о/66-17.

Поряд із цим, суд зазначає, що відповідні зміни до Порядку № 1078 були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 року "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова № 1013).

Пунктом першим вказаної Постанови передбачено підвищення з 01.12.2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.

При цьому, підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1- 3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни місяця підвищення (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям з січня 2016 року на березень 2018 року.

Таким чином, з прийняттям Постанови № 1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто, з 01.12.2015 року і включно до 01.03.2018 року, посадові оклади військовослужбовців не змінилися.

На це звертає увагу суду позивач, зазначаючи, що оскільки розмір його окладу за посадою залишався на тому ж рівні, то індексацію потрібно нарахувати і виплатити за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року.

Проте, суд вказує наступне, згідно з пунктом 3 Постанови № 1013:

"Міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078".

Тобто, вказаною постановою Урядом фактично запропоновано у грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації.

Відтак, Постановою №1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015 року, але й визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого у подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону №1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця - січень 2008 року - відсутні.

Згідно матеріалів справи, і відповідачем не доведено суду протилежне, що ОСОБА_1 було проведено індексацію його грошового забезпечення з січня 2016 року по березень 2018 року. Так відповідачем неналежно виконано ухвалу суду щодо надання доказів остаточного розрахунку з позивачем. З наданих суду відповідачем 28.12.20 року загальних відомостей щодо зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 , де вказано лише загальну суму зарахування коштів ОСОБА_1 , а тому, суд робить висновок, що відповідач не провів індексацію грошового забезпечення з січня 2016 року по березень 2018 року.

Приписами частини 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З приводу позовних вимог, що стосуються бездіяльності відповідача в частині не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та необхідності нарахування та виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення, то суд зважає на таке.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за період з 17.09.2018 року по дату набрання рішенням у даній справі законної сили, суд зазначає наступне.

Проходження військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" і відповідними положеннями про проходження військової служби, про що свідчить ч. 1 ст. 2 даного Закону. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, і незалежності та територіальної цілісності.

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону Україні "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

В силу приписів п. 242 вказаного Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Слід зазначити, що вказаним Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст. 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Разом з тим, відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у п. 2 Постанови від 22.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

При вирішенні цього спору суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

В даному випадку питання щодо відшкодування на користь позивача індексацій грошового забезпечення має здійснюватись за судовим рішенням, при цьому даний спір виник уже після того, як позивача було звільнено з військової служби та виключено, за його згодою, зі списків особового складу військової частини.

Таким чином на переконання суду відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як право на такі кошти було визначено за судовим рішенням.

Такі висновки суду сформовані в тому числі і з урахуванням правової позиції Верховного Суду, висловленої зокрема у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 807/1502/15 та від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17. Крім того, такої ж думку притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїх постановах від 10.12.2019 року по справі № 560/2342/19, від 19.06.2019 року у справі № 120/579/19.

Отже, підсумовуючи викладене, суд вважає, що у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Військової частини А0549 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного постановлення судового рішення та набрання ним законної сили.

А отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Військову частину А0549 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

З указаної норми слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Відповідно до частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та рішення і докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, що підтверджується копією посвідчення Серії НОМЕР_1 від 03.03.2017 року. Отже, позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався, а тому судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.

Зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ; тел. моб. НОМЕР_3 );

Відповідач - Військова частина А0549 (21007, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 105, код ЄДРПОУ - 08540799)

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар