Рішення № 94019316, 04.01.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" січня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3498/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Будтранс-груп", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "АРТОС", м. Харків про стягнення 66238,47 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Будтранс-груп" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "АРТОС", в якому просить стягнути з останнього основну заборгованість у сумі 58212,00 грн., пеню в сумі 5618,64 грн., 3% річних у сумі 1416,23 грн., інфляційні втрати в сумі 991,60 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №0110-18/1-П від 01.10.2018 року. Судові витрати (2102,00 грн. судового збору та 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу) позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.11.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3498/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Ухвала Господарського суду Харківської області від 03.11.2020 року (якою відповідачу було встановлено строк - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву) була отримана відповідачем, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.

01.12.2020 року відповідач подав відзив (вх.№ 28145), в якому надав контррозрахунок пені та вказав на неспівмірність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим просив зменшити їх розмір до 500,00 грн.

18.12.2020 року позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 29643), в якій погодився з контрозрахунком пені відповідача, втім наполягав на стягненні витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9459,00 грн.

18.12.2020 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№ 29642), в якій зменшив вимогу про стягнення пені на 58,28 грн. та відповідно просить стягнути з відповідача основну заборгованість у сумі 58212,00 грн., пеню в сумі 5560,36 грн., 3% річних у сумі 1416,23 грн., інфляційні втрати в сумі 991,60 грн., 2102,00 грн. судового збору та 9459,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Виходячи із змісту поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог, а також змісту первісно поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, суд встановив, що позивач не змінює предмету або підстав позову, а лише зменшує суму позову. При цьому заява подана до першого судового засідання та належним чином направлена відповідачу, про що свідчить доданий до заяви опис вкладення в цінний лист від 18.12.2020 року, відповідно суд в порядку ст. 46 ГПК України приймає зазначену заяву до розгляду.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив такі обставини.

01 жовтня 2018 року року між Приватним підприємством "Будтранс-груп" (позивач, постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "АРТОС" (відповідач, покупець) укладено договір поставки №0110-18/1-П (далі - Договір).

У відповідності до п.1.1. постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність покупцеві щебінь гранітний (далі - товар), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити цей товар.

Згідно з п. 1.3. Договору приймання товару за кількістю і якістю здійснюється покупцем в момент передачі товару постачальником та має супроводжуватися відповідними супровідними документами, визначеними цим Договором.

На виконання умов договору, позивачем було передано товар на суму 58212,00 грн. у власність відповідача, що підтверджується первинною документацією, оформленою на партію товару (видаткова накладна № 6785 від 27.12.2019 року, ТТН). Підписи уповноважених представників сторін на видатковій накладній, підтверджують факт вчинення господарської операції з поставки товару та прийняття товару у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткової накладної.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що покупець оплачує товар, який підлягає поставці, за ціною, передбаченою у рахунку-фактурі, за кожну партію товару в строк не більше 10 днів з моменту поставки. Товар вважається поставленим з моменту передачі його Покупцю з оформленою належним чином видатковою накладною.

У порушення взятих на себе зобов`язань, відповідач вартість товару у встановлений строк не оплатив, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 58212,00 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, матеріали справи підтверджують те, що відповідач (покупець), в рамках укладеного між сторонами Договору, отримав від позивача товар на загальну суму 58212,00 грн.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 2.1. Договору розрахунки за товар здійснюються протягом 10 календарних днів з дня отримання товару.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, відповідач за отриманий товар в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого його заборгованість склала 58212,00 грн.

Враховуючи те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та відсутність доказів на підтвердження сплати відповідачем суми боргу за Договором в сумі 58212,00 грн., суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача 58212,00 грн. заборгованості належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 5618,64 грн., 3% річних у сумі 1416,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 991,60 грн.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом п. 3.3. Договору передбачена відповідальність відповідача за затримку оплати товару, а саме відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла у період порушення, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день порушення виконання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, зазначає, що вимога про стягнення пені в сумі 5560,36 грн. є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України гарантовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Суд, перевіривши розрахунки позивача, зазначає, що вимоги про стягнення 3% річних у сумі 1416,23 грн. та інфляційних втрат в сумі 991,60 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в повному обсязі.

Також, позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9459,00 грн.

Так, відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з статтею 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За приписами ч.1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено наступне.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано для долучення до матеріалів справи: договір про надання правничих послуг від 26.10.2020 року; додаткову угоду № 1 до договору про надання правничих послуг від 26.10.2020 року; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5837 від 29.07.2020 року; рахунок від 18.12.2020 року; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 18.12.2020 року; акт виконаних робіт від 18.12.2020 року; розрахунок розміру винагороди за надання правничої допомоги від 18.12.2020 року; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за договором про надання правничої допомоги від 18.12.2020 року; рішення Ради адвокатів Харківської області від 21.03.2018 року щодо застосування рекомендованих ставок адвокатського гонорару.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.

Водночас суд, враховуючи висновки об`єднаної палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, зазначає наступне.

Так, за змістом частини 4 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач заявив до стягнення з відповідача 9459,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. При цьому відповідач зробив заяву про неспівмірність зазначених позивачем витрат.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн., виходячи з такого.

Перш за все, суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань згідно з Договором поставки 0110-18/1-П від 01.10.2018 року в частині оплати поставленого позивачем товару. При цьому, відповідач проти позовних вимог заперечень не висловив.

Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, спір відноситься категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договору купівлі-продажу (поставки). У спорах такого характеру, за відсутності особливостей поставки товару у спірних правовідносинах, відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо попередньої оплати та поставки товару, судова практика є сталою.

Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами ЦК України, ГК України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Крім того, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. Так, до позовної заяви додані договір поставки, рахунок-фактура, видаткова накладна, ТТН, розрахунок сум, що стягуються. Отже, підготовка позовної заяви не може зайняти багато часу, оскільки фактичні дані, які слід внести в позовну заяву, не мають великого обсягу.

Тобто, для адвоката справа є звичайним розрахунковим спором; адвокат мав дослідити умови договору та вирахувати загальну суму поставки за 1 накладною. Розрахунок пені, інфляційних та річних також не є складним.

Суд також враховує, що сума заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу є надмірною порівняно з сумою позову. А саме, сума заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу сягає більше 10-ти відсотків від суми позову, що явно є надмірним.

Суд наголошує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, однак, суд має оцінити рівень адвокатських витрат з урахуванням того, чи є їх сума обґрунтованою.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (постанова Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18).

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, суд доходить висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 6000,00 грн.

На підставі ст.ст. 6, 11, 525, 530, 626, 712, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 629, ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "АРТОС" (61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, буд 5, к.9, код ЄДРПОУ 39879348) на користь Приватного підприємства "Будтранс-груп" (61038, м. Харків, вулиця Маршала Батицького, 8, код ЄДРПОУ 36815278) основну заборгованість у сумі 58212,00 грн., пеню в сумі 5560,36 грн., 3% річних у сумі 1416,23 грн., інфляційні втрати в сумі 991,60 грн., 2102,00 грн. судового збору та 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено "04" січня 2021 року.

Суддя О.В. Смірнова