Рішення № 94010948, 23.12.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/12273/15-ц

Провадження №: 2/755/949/20

"23" грудня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретарів - Міроненко С.П., Стрижеуса В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Дніпровський районний у м. Києві Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оспорювання батьківства, анулювання актового запису про встановлення батьківства, -

у с т а н о в и в :

18.06.2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, у якому просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 1000,00 грн., щомісячно, починаючи від дня подачі позову.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 офіційно шлюб не укладали, періодично проживали разом намагаючись створити сім`ю. Від спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дитина ОСОБА_3 . В свідоцтві про народження батьком дитини зазначений ОСОБА_2 , який перед видачою свідоцтва про народження сам наполягав на тому, що оскільки він є батьком дитини, то він повинен бути офіційно записаний батьком, про що власноручно написав заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану. До 07.04.2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 піклувались один про одного та свого сина, тобто фактично жили у шлюбі, але офіційно його не реєстрували. 07.04.2006 року ОСОБА_2 залишивши всі свої речі вдома поїхав до м. Одеси і лишився там. До кінця 2006 року ОСОБА_2 декілька разів приїздив до ОСОБА_1 , забирав свої речі та пояснював, що більше жити із нею не буде, але дитину без уваги не залишить та буде фінансово її підтримувати. ОСОБА_2 дійсно два рази переводами надсилав гроші на утримання дитини, але після лютого 2007 року перестав надавати будь-яку допомогу, а сама ОСОБА_1 з матеріальної точки зору не може забезпечити дитині нормальне існування, тому потребує фінансової допомоги. ОСОБА_1 вказує, що в неї невелика заробітна плата, і крім витрат на утримання сина, його фізичне та інтелектуальне виховання, необхідно сплачувати за квартиру та інші платежі. З самого народження та по теперішній час ОСОБА_3 проживає із своєю матір`ю ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 з жовтня 2006 року і по теперішній час жодного разу не бачив сина, не телефонував йому та не цікавився його життям. ОСОБА_2 не надає ніякої матеріальної допомоги, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не спілкується з сином взагалі, тобто не надає нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це передбачено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». Син не отримує від батька жодного подарунка до свят, на день народження, жодної іграшки чи книжки. ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, не цікавиться її життям, не відвідував та не відвідує її вдома та в школі, де навчається син. ОСОБА_2 жодного разу не був на прийомі у лікарів в поліклініці чи у лікарні під час хвороби. Жодного з покладених законом на батьків обов`язків ОСОБА_2 не виконує, всі питання щодо виховання сина ОСОБА_1 вирішує самостійно без участі та підтримки ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню, матеріальному забезпеченню та навчанню дитини, він може бути позбавлених батьківських прав.

Ухвалою суду від 26.06.2015 року було відкрите провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2015 року до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, у якій позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав та стягнути аліменти на утримання неповнолітнього сина у твердій грошовій сумі в розмірі 1500,00 грн., щомісячно, починаючи з дня подачі позову. Позивачка вказує, що саме такий розмір аліментів є достатнім для виховання і забезпечення дитини першим необхідним.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20.10.2015 року позов ОСОБА_1 був задоволений, позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 та стягнуто аліменти на утримання дитини.

25.11.2016 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду.

19.01.2017 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства, анулювання актового запису про встановлення батьківства, у якому ОСОБА_2 просить виключити відомості про нього як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з актового запису №2323 від 10.09.2005 року зроблену Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві в графі «Батько».

Вимоги зустрічного позову мотивовано тим, що з 11.10.1974 року по 20.01.2009 року ОСОБА_2 був одружений з ОСОБА_4 З ОСОБА_1 ОСОБА_2 познайомився у 1996 році, але ніяких стосунків між ним не було. У грудні 1999 року ОСОБА_2 приїхав працювати до м. Києва. Після приїзду до м. Києва у ОСОБА_2 не було ніяких стосунків з ОСОБА_1 , які можна вважати родинними або шлюбними. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були друзями та відповідно мали дружні відносини. З грудня 1999 року й до 2001 року ОСОБА_2 проживав в орендованих квартирах та в готелях. З 2001 року ОСОБА_1 сама запропонувала ОСОБА_2 проживати у неї в квартирі, щоб не витрачати кошти на орендоване житло. ОСОБА_2 не заперечував проти такої пропозиції, але з умовою, що він буде тільки як квартирант (наймач житла), і із такою умовою ОСОБА_1 була згодна. ОСОБА_2 проживав у ОСОБА_1 з 2001 року по 07.04.2006 року і оскільки в нього закінчився трудовий контракт 07.04.2006 року виїхав до м. Одеси. За весь термін праці у м. Києві ОСОБА_2 по кілька разів на місяць їздив до м. Одеси, до своєї родини та дітей. Після того як ОСОБА_2 став проживати у ОСОБА_1 вона стала наполягати щоб він розірвав шлюбні відносини з дружиною та одружився із нею. Але ОСОБА_2 неодноразово їй казав, що ніколи не розлучиться з дружиною та своїми дітьми. Він також казав, що проживає у ОСОБА_1 лише як наймач квартири, ніяких інших стосунків із нею, в тому числі і родинних, він не хоче. За весь час проживання у ОСОБА_1 ніяких розмов про народження спільної дитини не було із жодного боку. Після приїзду в м. Одеса 07.04.2006 року ОСОБА_2 з ОСОБА_1 не спілкувався ні телефоном, ні іншим чином, та після вказаної дати до м. Києва жодного разу не їздив. Про те, що у ОСОБА_2 є дитина, останній дізнався після того, як у вересні 2016 року отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.08.2016 року за виконавчим листом виданим Дніпровським районним судом м. Києва. ОСОБА_1 зареєструвала дитину 25.08.2006 року і визнала батьком дитини ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_2 про визнання його батьком дитини та реєстрації його батьком дитини, чим порушено вимоги п.п. 2.1., 2.2., 2.5. «в» щодо реєстрації порядку народження дитини та ст. 134 СК України. ОСОБА_2 посилаючись на положення ст.ст. 134, 136 СК України вказує, що ніколи не визнавав себе батьком дитини та не надавав письмову згоду на те, щоб його записали батьком дитини, і участі у народженні цієї дитини він не приймав.

19.01.2017 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_2 на первісний позов ОСОБА_1 у яких ОСОБА_2 вказує, що не згодний із позовом, а ОСОБА_1 повідомила у своєму позові вигадані обставини. ОСОБА_2 з 11.10.1974 року по 20.01.2009 року був одружений з ОСОБА_4 З ОСОБА_1 ОСОБА_2 познайомився у 1996 році, але ніяких стосунків між ним не було. У грудні 1999 року ОСОБА_2 приїхав працювати до м. Києва. Після приїзду до м. Києва у ОСОБА_2 не було ніяких стосунків з ОСОБА_1 , які можна вважати родинними. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були друзями та відповідно мали дружні відносини. З грудня 1999 року й до 2001 року ОСОБА_2 проживав в орендованих квартирах та в готелях. З 2001 року ОСОБА_1 сама запропонувала ОСОБА_2 проживати у неї в квартирі, щоб не витрачати кошти на орендоване житло. ОСОБА_2 не заперечував проти такої пропозиції, але з умовою, що він буде тільки як квартирант (наймач житла), і із такою умовою ОСОБА_1 була згодна. ОСОБА_2 проживав у ОСОБА_1 з 2001 року по 07.04.2006 року і оскільки в нього закінчився трудовий контракт 07.04.2006 року виїхав до м. Одеси. За весь термін праці у м. Києві ОСОБА_2 по кілька разів на місяць їздив до м. Одеси, до своєї родини та дітей. Після того як ОСОБА_2 став проживати у ОСОБА_1 вона стала наполягати щоб він розірвав шлюбні відносини з дружиною та одружився із нею. Але ОСОБА_2 неодноразово їй казав, що ніколи не розлучиться з дружиною та своїми дітьми. Він також казав, що проживає у ОСОБА_1 лише як наймач квартири, ніяких інших стосунків із нею, в тому числі і родинних, він не хоче. За весь час проживання у ОСОБА_1 ніяких розмов про народження спільної дитини не було із жодного боку. ОСОБА_2 неодноразово попереджав ОСОБА_1 , що у 2006 році він поїде додому. Після приїзду в м. Одеса 07.04.2006 року ОСОБА_2 з ОСОБА_1 не спілкувався ні телефоном, ні іншим чином, та після вказаної дати до м. Києва жодного разу не їздив. Про те, що у ОСОБА_2 є дитина, останній дізнався після того, як у вересні 2016 року отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.08.2016 року за виконавчим листом виданим Дніпровським районним судом м. Києва. ОСОБА_1 зареєструвала дитину 25.08.2006 року і визнала батьком дитини ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_2 про визнання його батьком дитини та реєстрації його батьком дитини. За таких умов ОСОБА_2 вважає, що вимоги ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів є безпідставними та необґрунтованими, так як ОСОБА_2 ніколи себе батьком дитини не визнавав та участі у народженні цієї дитини не приймав.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.04.2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.10.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.10.2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29.05.2019 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.10.2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25.10.2017 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У своїй постанові Верховний Суд зазначив, що із матеріалів справи вбачається, що 19.01.2017 року за вхідним номером 3368 зареєстровано зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про оспорювання батьківства, анулювання актового запису про встановлення батьківства з додатками, а також заперечення на позовну заяву. Скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій Верховний Суд виходить з того, що первісний та зустрічний позов є взаємопов`язаними і спільний їх розгляд є доцільним, а прийняття судового рішення із урахуванням предмету спору як первісного, так і зустрічного позову, має ґрунтуватись на суттєвих і достатніх причинах, і заявники мають в достатній мірі бути залучені в процес прийняття рішення у їхній справі.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19.08.2019 року справу прийнято до провадження, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

12.09.2019 року та 20.09.2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву ОСОБА_1 зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 не визнає вимог позовної заяви ОСОБА_1 , просить відмовити у задоволенні її позову посилаючись на те, що аби позбавити його батьківських прав ОСОБА_1 повинна була надати суду переконливі безперечні докази стосовно батьківства ОСОБА_2 , однак ОСОБА_1 цього не зробила, оскільки таких доказів не існує. З 11.10.1974 року по 20.01.2009 року ОСОБА_2 був одежний з ОСОБА_4 З ОСОБА_1 ОСОБА_2 познайомився у 1996 році, однак близьких стосунків між ними не було. В грудні 1999 року ОСОБА_2 переїхав до м. Києва на роботу. З грудня 1999 року до 2001 року ОСОБА_2 проживав в орендованих квартирах та готелях, і інколи зустрічався з ОСОБА_1 , як головним бухгалтером фірми «Інфокс». За період роботи у м. Києві з 1999 року по 07.04.2006 року, у тому числі на фірмі «Інфокс», ОСОБА_2 щомісячно їздив до м. Одеси до своєї родини та дітей. Після того як ОСОБА_2 виїхав до м. Одеси, а саме після 07.04.2006 року, він особисто з ОСОБА_1 не спілкувався та з цього часу жодного разу не приїздив до м. Києва. Про те, що ОСОБА_2 із донора став батьком, він дізнався коли отримав у вересні 2016 року постанову про відкриття виконавчого провадження за виданим Дніпровським районним судом м. Києва виконавчим листом про стягнення аліментів. Позивачка зареєструвала дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 і визнала ОСОБА_2 батьком дитини без отримання згоди самого ОСОБА_2 про визнання його батьком та реєстрації в якості батька дитини. ОСОБА_1 не могла народжувати дітей природним способом, а лише за допомогою штучного запліднення анонімним донором сперми та яйцеклітин. ОСОБА_2 дав згоду центру штучного запліднення бути донором, але він не був єдиним донором сперми для ОСОБА_1 . ОСОБА_1 заперечує сурогатне материнство та народження дитини внаслідок штучного запліднення із використанням чужої яйцеклітини. Тому залишається нез`ясованим хто насправді являється біологічним батьком дитини, оскільки кількість донорів невідома, а сама ОСОБА_1 викрала у ОСОБА_2 донорський договір та відмовилась робити тест ДНК народженого. Про те, що запліднення було штучним можна переконатись в пологовому будинку №3, а штучне запліднення виключає можливість визнання батька дитини (цивільного чи законного). ОСОБА_1 не підтвердила батьківство висновком експертизи і суд не призначав у справі судово-біологічної експертизи, тому відсутні переконливі докази батьківства.

Ухвалою суду від 16.09.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 20.09.2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та анулювання актового запису про встановлення батьківства прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

01.10.2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на зустрічний позов ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та анулювання актового запису про встановлення батьківства, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 не визнає вимоги зустрічного позову та просить відмовити у його задоволенні посилаючись на те, що ОСОБА_2 на обґрунтування своїх позовних вимог не надав жодного документу, який би підтверджував та обґрунтовував підстави для оспорювання батьківства, анулювання актового запису про встановлення батьківства. Зміст зустрічного позову лише розповідь позивача, яка начебто підтверджує, що він не є батьком дитини, але ці заяви не підтверджуються жодними документальними доказами. ОСОБА_2 ніяким чином не пояснює, чому свій позов про оспорювання батьківства, який датований 19.01.2017 року, він подав лише у вересні 2019 року, тобто майже через чотири роки після рішення суду про позбавлення його батьківських прав та стягнення аліментів. Не заявляв ОСОБА_2 про оспорювання батьківства, ані на засіданні Дніпровського районного суду м. Києва 28.04.2017 року, ані на засіданні Апеляційного суду м. Києва 25.10.2017 року. ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 самостійно зареєструвала дитину без згоди батька. Однак оскільки це не дозволяє зробити діюче законодавство, своїми твердженнями ОСОБА_2 прямо вказує на те, що співробітник відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві при реєстрації дитини ОСОБА_3 допустив службову недбалість і провів реєстрацію з порушенням норм чинного законодавства, що не відповідає дійсності. Всі заяви, викладені у зустрічному позові голослівні і безпідставні. В свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 вказаний батьком дитини на підставі його заяви, підписаної та поданої особисто ОСОБА_2 до Відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві. Про це свідчить інформація Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження. Всі інші наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що ОСОБА_2 знав, що в нього є син, а він є його батьком. Але ОСОБА_2 не робив ніяких кроків від дня народження дитини, а саме з 25.08.2005 року до вересня 2019 року, щоб оспорити батьківство. Бажання оспорити батьківство виходить зі стійкого небажання ОСОБА_2 сплачувати аліменти своєму сину. Він відмовляється виконувати свій батьківський обов`язок - допомагати матеріально своїй дитині рости і розвиватися, хоча ОСОБА_2 має фінансові можливості для такої допомоги.

Ухвалою суду від 31.10.2019 року витребувано від Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 31.10.2019 року частково задоволені клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів.

22.11.2019 року до суду надійшла відповідь ОСОБА_2 на відзив ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву у якій ОСОБА_2 вказує, що інформація викладена у відзиві ОСОБА_1 на зустрічний позов про оспорювання батьківства не відповідає дійсності. Із матеріалів справи вбачається, що 19.01.2017 року за вхідним №3368 зареєстровано зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про оспорювання батьківства, анулювання актового запису про встановлення батьківства, а також заперечення на позовну заяву. Цим самим спростовується твердження ОСОБА_1 про те, що зустрічний позов, який датований 19.01.2017 року, був поданий лише у вересні 2019 року, тобто майже через чотири роки після рішення суду від 20.10.2015 року про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та стягнення аліментів. За матеріалами справи в судовому засіданні ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 визнала, що є сурогатною матір`ю та народила сина внаслідок штучного запліднення з використанням чужої яйцеклітини. Залишається нез`ясованим хто насправді є біологічним батьком дитини, оскільки не відома кількість донорів та невідомі їх дані. Запліднення ОСОБА_1 відбулось неприродним способом, тому ОСОБА_2 міг бути лише в якості донора біологічного матеріалу, то відповідно це все позашлюбні відносини. В матеріалах справи немає висновку судово-біологічної експертизи про наявність кровного споріднення, а якщо кровне поріднення наявне, то чи є ОСОБА_2 донором. ОСОБА_2 вказує, що ніколи не перебував у шлюбі з ОСОБА_1 і вона народила дитину внаслідок штучного запліднення. Витребування документів з пологового будинку АДРЕСА_1 необхідне для проведення судово-біологічної експертизи з метою доведення штучного запліднення та визнання донорства. ОСОБА_5 вказує, що ніколи не надавав до органу реєстрації власноручної заяви про визнання себе батьком, про що стверджує ОСОБА_1 . Зі змісту повного витягу з акту про народження вбачається, що підставою запису відомостей про батька є спільна заява батьків про визнання батьківства №252 від 10.09.2005 року. Зазначена спільна заява є підробленим документом, оскільки ОСОБА_2 свого підпису у ній не ставив, що може підтвердити почеркознавча експертиза. Достовірних доказів батьківства з матеріалах справи немає.

Ухвалою суду від 04.12.2019 року відмолено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи. Відмовляючи у задоволенні клопотання суд звернув увагу на положення ст. 136 СК України зі змісту якої вбачається, що саме встановлення судом відсутності кровного споріднення є підставою для виключення запису про батька з актового запису про народження дитини.

Ухвалою суду від 04.12.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів з підстав пропуску строку звернення до суду з таким клопотанням.

Ухвалою суд від 15.01.2020 року заяву ОСОБА_2 про виклик та допит свідків повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою суду від 15.01.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів.

Ухвалою суду від 15.01.2020 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

27.01.2020 року до суду надійшли письмові заперечення ОСОБА_1 у яких остання вказує, що ОСОБА_2 не надано жодних документів, які б підтверджували та обґрунтовували підстави для оспорювання батьківства. Заяви ОСОБА_2 по суті справи є лише розповіддю, яка начебто підтверджує, що він не є батьком дитини, але ці заяви не підтверджуються жодними письмовими доказами. ОСОБА_2 ніяким чином не пояснює чому свій позов про оспорювання батьківства, який датований 19.01.2017 року, він подав лише у вересні 2019 року, тобто майже через чотири роки після рішення суду від 20.10.2015 року про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Не заявляв ОСОБА_2 про оспорювання батьківства, ані на засіданні Дніпровського районного суду м. Києва 28.04.2017 року, ані на засіданні Апеляційного суду м. Києва 25.10.2017 року. В ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 28.04.2017 року вказано, що представник ОСОБА_2 фактично не оспорював того факту, що ОСОБА_2 може бути біологічним батьком дитини. ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 самостійно зареєструвала дитину без його згоди. Однак, оскільки цього не дозволяє зробити діюче законодавство, своїми твердженнями ОСОБА_2 прямо вказує на те, що співробітник відділу реєстрації при здійсненні реєстрації дитини допустив службову недбалість і провів реєстрацію з порушенням норм чинного законодавства, що не відповідає дійсності. Всі заяви ОСОБА_2 безпідставні та голослівні. Реєстрація дитини була здійснена з урахуванням всіх вимог діючого законодавства, а саме ч. 1 ст. 126 СК України та Наказу Міністерства юстиції України №52/5 «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні». У повному Витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження виданого 11.09.2019 року заявником реєстрації дитини вказано батька дитини ОСОБА_2 , а підставою для запису відомостей про батька вказано спільну заяву батьків про визнання батьківства №252 від 10.09.2005 року. В свідоцтві про народження ОСОБА_2 вказаний батьком дитини на підставі його заяви, складеної, підписаної та поданої ним особисто до відділу реєстрації, про що свідчать дані повного витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження. Отже всі норми законодавства про реєстрацію дитини були чітко виконані. Також ОСОБА_1 зазначає, що протягом розгляду справи жодних зізнань про визнання себе сурогатною матір`ю вона не робила. ОСОБА_1 тільки зазначає, що перша вагітність у 2001 році закінчилась смертю дитини. Батьком дитини був ОСОБА_2 . Друга вагітність була запланованою, враховуючи обставини попередньої вагітності майбутня мати дитини ОСОБА_1 та майбутній батько дитини ОСОБА_2 проходили медичне обстеження в клініках м. Києва. Мета таких досліджень була одна - пройти обстеження, при необхідності відповідне лікування задля забезпечення майбутнього народження здорової дитини. Всі інші наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що ОСОБА_2 знав, що в нього є син, а він його батько. ОСОБА_2 свідомо визнав себе батьком дитини і не робив ніяких кроків від дня народження дитини, щоб оспорити батьківство. Бажання оспорити батьківство виходить зі стійкого небажання ОСОБА_2 сплачувати аліменти своєму сину. Він відмовляється виконувати свій батьківський обов`язок - допомагати матеріально своїй дитині рости та розвиватись, хоча ОСОБА_2 має фінансові можливості для такої допомоги.

Ухвалою суду від 01.07.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 28.07.2020 року заявлений представником ОСОБА_2 відвід головуючій у справі судді визнаний необґрунтованим та заяву представника ОСОБА_2 про відвід головуючій у справі судді передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

Ухвалою суду від 05.08.2020 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про відвід головуючої судді та цивільну справу передано для продовження розгляду в тому ж складі суду.

Ухвалою суду від 21.09.2020 року в порядку процесуального правонаступництва залучено до участі у справі замість Відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві - Дніпровський районний у м. Києві Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Ухвалою суду від 29.10.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі.

В судове засідання призначене на 23.12.2020 року для виступу в судових дебатах із заключним словом, ані ОСОБА_2 , ані його представник не з`явились.

Від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із знаходженням на самоізоляції з приводу коронавірусної інфекції.

Від ОСОБА_2 22.12.2020 року до суду надійшла заява датована 14.12.2020 року про стягнення судових витрат.

Протокольною ухвалою суду від 23.12.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи з підстав відсутності будь-якого належного підтвердження дійсного знаходження представника на самоізоляції, ураховуючи строки розгляду справи та її стадію, відсутність даних про неможливість прийняття участі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, а також з огляду на те, що сам ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду лише заяву про стягнення судових витрат. Крім того, суд врахував, що представник ОСОБА_2 не був позбавлений можливості в письмовому вигляді надіслати свою промову в дебатах на адресу суду засобами поштового зв`язку або скористатись електронною поштою. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 має також іншого представника - адвоката Піскунову О.М. Також постановляючи відповідну ухвалу суд взяв до уваги заперечення представника ОСОБА_1 проти задоволення клопотання представника ОСОБА_2 , який в судовому засіданні наполягав на продовженні розгляду та зокрема зазначив, що саме за клопотанням представника ОСОБА_2 в судовому засіданні було оголошено перерву для підготовки до судових дебатів.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 просить задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову посилаючись на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 і з самого народження батько не бере участі у життя дитини, не турбується про сина. Наявний висновок служби у справах дітей про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, а сама по собі наявність зустрічного позову про оспорювання батьківства вказує на те, що батько дійсно не бере участі у житті дитини та її вихованні. На думку представника, така позиція ОСОБА_2 може вказувати лише на небажання сплачувати аліменти на дитину. ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, про що також свідчить намагання оспорити своє батьківство, хоча доказів відсутності кровного споріднення немає. У даному випадку лише наявність висновку генетичної експертизи, якщо б вона підтвердила відсутність кровного споріднення, могла б бути підставою для виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини. У Витягу з актового запису про народження ОСОБА_3 зазначено, що 10.09.2005 року видано довідку на одноразову допомогу №2273, а відповідно до актового запису №2323 від 10.09.2005 року про народження дитини дану довідку отримав саме ОСОБА_2 , при цьому свідоцтво про народження дитини в цей день видане не було, а видали його 18.11.2005 року і отримав його також ОСОБА_2 , про що зазначено також в актовому записі №2323 від 10.09.2005 року. Тож викликає сумнів правдивість тверджень ОСОБА_2 про те, що йому не було відомо про народження дитини. Реєстрація народження дитини була проведена на підставі спільної заяви батьків, яка міститься в матеріалах справи. Жодних доказів, що дана заява підроблена матеріали справи не містять. Жодного кримінального провадження відносно працівників РАГСу щодо порушення ними норм чинного законодавства не відкрито і до відповідальності нікого не притягнуто. При цьому, представник вказує, що лише у разі доведення відсутності кровного споріднення суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Довести чи спростувати кровне споріднення може лише тест-ДНК. Відповідно до практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства. Жодного клопотання про проведення тесту -ДНК ОСОБА_2 не заявляв. У зустрічному позові ОСОБА_2 зазначав, що проживав з ОСОБА_1 з 2001 року і до 07.04.2006 року та протягом цього часу ОСОБА_1 наполягала щоб ОСОБА_2 залишив свою родину й одружився із нею, а він наголошував, що проживає із нею лише як наймач квартири. Однак, у такому разі не зрозуміло чому ОСОБА_1 запропонувала незнайомій людині проживати разом із нею, тож можливо ОСОБА_2 не хоче повідомляти суду про існування якихось відносин. Чому після наполягань ОСОБА_1 розлучитись ОСОБА_2 не припинив проживання із нею, а головне як ОСОБА_2 який виїхав від ОСОБА_1 07.04.2006 року не бачив, що в неї є дитина, яка народилась у 2005 році, і на момент від`їзду дитині було вже сім місяців. Згідно норм чинного законодавства, що діяли на момент зачаття дитини, ОСОБА_2 не міг бути донором, оскільки йому було 53 роки і жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_2 укладав договір на донорство ним не надано. ОСОБА_2 зазначає, що 28.04.2017 року ОСОБА_1 визнала факт народження дитини за допомогою репродуктивних технологій. Але під час даного засідання ОСОБА_1 вказувала, що її перша вагітність у 2001 році закінчилась смертю дитини, тому друга вагітність була запланована і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як майбутні батьки проходили медичне обстеження в клініках м. Києва з метою проходження за необхідності відповідного лікування для забезпечення майбутнього народження здорової дитини.

В судовому засіданні, яке відбулось 29.10.2020 року представник ОСОБА_2 вимоги первісного позову про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів не визнав та просив відмовити у його задоволенні, натомість задовольнити зустрічний позов. Представник вказував, що ОСОБА_2 дійсно не має відношення до життя неповнолітнього ОСОБА_3 , не брав і не бере участі у його вихованні, оскільки не встановлено хто дійсно є батьком дитини. У свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 записаний батьком ОСОБА_3 , однак про те, що він батько ОСОБА_2 дізнався лише в суді коли було прийняте рішення про стягнення з нього аліментів. У зв`язку із цим ОСОБА_2 подав зустрічний позов про спорювання батьківства. На теперішній час не доведено хто саме є батьком дитини, при цьому ОСОБА_2 стверджує, що запліднення було штучним і хто дійсно батько дитини невідомо. Ні почеркознавчої, ні генетичної експертизи не проведено. Суд відмовив у проведення почеркознавчої експертизи пославшись на те, що це не має значення для справи, але такий висновок суду є незрозумілим. Якщо б було встановлено, що підпис належить ОСОБА_2 представник визнав би позов про позбавлення батьківських прав і спір відбувався лише б стосовно розміру аліментів. На думку представника, на теперішній час відсутні підстави для задоволення первісного позову.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, в матеріалах справи наявні клопотання третіх осіб про розгляд справи за відсутності їх представників.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , про що в книзі реєстрації народжень 10.09.2005 року зроблено відповідний актовий запис №2323. Батько: ОСОБА_2 . Мати: ОСОБА_1 . Місце реєстрації: Відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві. Державний орган, що видав свідоцтво: Відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві. Дата видачі: 18.11.2005 року (Т. 1, а.с. 6).

Дитина проживає разом зі своє матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою №1121 від 26.12.2014 року (Т. 1, а.с. 7).

Згідно наявної в матеріалах справи характеристики на учня спеціалізованої шкоди №148 ОСОБА_3 за підписом директора ОСОБА_6 , мати приводить сина до школи та забирає сама. Жодного разу батько не поцікавився успіхами сина, не приходив до школи, не відвідував батьківських зборів, урочистих заходів, які проводились в класі або школі (Т. 1, а.с. 8).

За змістом Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження сформованого 11.09.2019 року: номер актового запису, дата складання: 2323, 10.09.2005 року; Орган державної реєстрації актів цивільного стану, що склав актовий запис: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві; Актовий запис поновлено: Ні; Державна реєстрація проведена з пропуском строк: Ні; Відомості про дитину: Прізвище, власне ім`я, по батькові - ОСОБА_3 ; Стать: чоловіча; Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; Місце народження: Україна, м. Київ; Яка за рахунком дитина народилась у матері: Друга; Документ, що підтверджує факт народження дитини: Медичне свідоцтво про народження №2178 від 29.08.2005 року, Київський міський пологовий будинок №6; Відомості про батька: Прізвище, власне ім`я, по батькові: ОСОБА_2 ; Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; Громадянство: Громадянин України; Місце проживання: АДРЕСА_3 ; Відомості про матір: Прізвище, власне ім`я, по батькові: ОСОБА_1 ; Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_6 ; Громадянство: Громадянка України; Місце проживання: АДРЕСА_2 . Підстава запису відомостей про батька: Спільна заява батьків про визнання батьківства №252 від 10.09.2005 року; Державна реєстрація народження проведена відповідно до ст. 126 СК України; Відомості про заявника: ОСОБА_2 , Паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Центральним РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 20.08.1996 року, АДРЕСА_3 ; Відомості про відмітки, зроблені в актовому записі: Свідоцтво не видано; Видана довідка на одноразову допомогу №2273 від 10.09.2005 року; Даний актовий запис підписано батьками; Даний актовий запис складено відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві; Внесено відомості про видані свідоцтва: відомості про видане свідоцтво внесено до Реєстру: 11.09.2019 року реєстратором Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві; Серія та номер: НОМЕР_1 ; Дата видачі: 18.11.2005 року; Повторне: Ні (Т. 2, а.с. 97-98).

Відповідно до копії актового запису про народження №2323 від 10.09.2005 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , Батько дитини - ОСОБА_2 , Мати дитини - ОСОБА_1 . Підстава запису відомостей про батька: Спільна заява батьків про визнання батьківства №252 від 10.09.2005 року (у графі міститься два підписи). Прізвище, ім`я, по батькові адреса заявника, серія, номер, ким видано паспорт, дата його видачі та підпис заявника: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , паспорт: НОМЕР_2 виданий Центральним РВ ОМУ УМВС України в Одеській області від 20.08.1996 року. Видано свідоцтво серії НОМЕР_1 18.11.2005 року (в графі міститься підпис). В графі для відміток вказано: свідоцтво не видане. Видана довідка на одноразову допомогу №2273 від 10.09.2005 року та міститься підпис (Т. 2, а.с. 129).

Відповідно до копії заяви про визнання батьківства від 10.09.2005 року, ОСОБА_2 визнає себе батьком ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у громадянки ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 , мати ОСОБА_3 , підтверджує, що громадянин ОСОБА_2 є його батьком. До заяви додаються паспорти та медичне свідоцтво про народження №2178 від 29.08.2005 року. У графі підписи батьків містяться рукописні підписи батька та матері (Т. 2, а.с. 130).

За наявними даними Київського міського пологового будинку №6, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно народила хлопчика, історія пологів №1124 (Т. 2, а.с. 148).

Згідно копії матеріалів з історії пологів №1124, у медичних документах містяться позначки «ЄКО» (Т. 3, а.с. 53-58).

За змістом Висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання Комісії №23 від 11.12.2019) на час розгляду зазначеного питання Комісією встановлено, що батьки дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в громадянському шлюбі, стосунки між ними припинилися в квітні 2006 року. З того часу неповнолітній ОСОБА_7 постійно проживає з матір`ю, яка самостійно займається його вихованням та утриманням. На даний час мати та син проживають за адресою: АДРЕСА_2 . В квартирі створено належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини. Батько дитини, ОСОБА_2 , з сином не проживає, з 2006 року вихованням та утриманням дитини не займається, не цікавиться його життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку сина, матеріально не допомагає. Неповнолітній ОСОБА_8 , 2005 року народження, на засіданні Комісії пояснив, що він підтримує позовну заяву про позбавлення батьківських прав батька та підтвердив, що батько не спілкується з ним, не цікавиться його життям, навчанням, не займається його вихованням та утриманням. Громадянин ОСОБА_2 жодного разу не звернувся до органу опіки та піклування чи до суду про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини. Зазначені факти свідчать, що батько не виконує обов`язки щодо виховання та утримання дитини, свідомо нехтує ними та самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. На засідання Комісії ОСОБА_2 не з`явився, хоча був запрошений належним чином, будь-яких пояснень щодо участі у вихованні та утриманні дитини не надав. Ухилення від виконання батьківських обов`язків - це відсутність піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку для самостійного життя, коли батьки не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення. Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із тим, що він ухиляється від виховання та утримання дитини (Т. 2, а.с. 179-181).

Статтею 51 Конституції України, частинами другою-третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Відповідно до положень ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

За змістом ст. 125 СК України (в редакції чинній на час народження ОСОБА_3 ), якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; 3) за рішенням суду.

Згідно ст. 126 СК України, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Статтею 136 СК України передбачено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ЄСПЛ зазначив у справі "Йевремович проти Сербії", що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини ("Jevremovic v. Serbia", заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.

Звернувшись до суду із зустрічним позовом про оспрювання свого батьківства відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_2 безпідставно перекладає тягар доказування за своїм позовом на відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 зазначаючи про те, що нею не доведено відповідним висновком експертизи наявність кровного споріднення, оскільки саме позивач за зустрічним позовом оспорює своє батьківство і відповідно саме він мав довести відсутність кровного споріднення між ним та неповнолітнім ОСОБА_3 .

При цьому, ОСОБА_2 із відповідним клопотанням про призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи не звертався, хоча й був представлений протягом усього часу розгляду справи професійними юристами - адвокатами.

Крім того, відмовляючи у призначення в справі судово-почеркознавчої експертизи суд у своїй ухвалі від 04.12.2019 року зазначав про те, що предметом доказування у справі про оспорювання батьківства є саме доведення відсутності кровного споріднення, однак сторона позивача за зустрічним позовом належної уваги на вказане не звернула і й надалі з відповідним клопотанням про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи до суду не зверталась.

При цьому, в судовому засіданні за участю представника ОСОБА_2 суд звертався до представника з питанням чи все ж таки має намір сторона позивача за зустрічним позовом звернутись до суду з клопотанням про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, на що суду була надана ствердна відповідь, однак і під час подальшого розгляду справи відповідне клопотання заявлене не було.

Поряд із цим, аналіз положень ст. 136 СК України вказує на те, що лише у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. А посилання позивача за зустрічним позовом на положення ст. 134 СК України у даному випадку є безпідставними, оскільки вказана норма регулює питання внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства, натомість оспорювання батьківства на підставі положень ст. 136 СК України полягає у доведенні саме відсутності кровного споріднення.

Як роз`яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 року, оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст. 136 СК (2947-14), - шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (ст. 138 СК), - звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.

Поряд із цим, Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Оспорюючи своє батьківство ОСОБА_2 також посилається на те, що ОСОБА_3 народився в результаті штучного запліднення на підтвердження чого стороною позивача за зустрічним позовом було подано копію матеріалів історії пологів у яких міститься помітка « ЄКО ».

При цьому, сам ОСОБА_2 в одній зі своїх вище описаних заяв по суті справи зазначав, що ним надавався власний біологічний матеріал для запліднення.

Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі не перебували, положення ст. 123 СК України в даному випадку не застосовуються, письмова згода -зобов`язання на процедуру штучного запліднення не вимагалась, а у разі незгоди з проведенням відповідної процедури ОСОБА_2 мав можливість взагалі не займатись вказаним питанням та не приймати в ньому участі, однак вбачається, що ОСОБА_2 добровільного погодився на відібрання біологічного матеріалу і у такому випадку, ураховуючи положення ст. 136 СК України саме шляхом звернення до суду з клопотанням про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи і на підставі її результатів можливим було визначення відсутності кровного споріднення, як підстави оспрювання батьківства.

Поскільки ОСОБА_2 не довів належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами відсутності кровного споріднення між ним та неповнолітнім ОСОБА_3 , відсутні підстави для задоволення його зустрічного позову про оспорювання батьківства, анулювання актового запису про встановлення батьківства.

Натомість стороною позивача за первісним позовом батьківство ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_1 підтверджено наданою суду копією свідоцтва про народження дитини та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до положень ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав тощо обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який згідно з ч. 5 ст. 19 СК України подає суду письмовий висновок щодо розв`язування спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При цьому суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

У даному випадку суд в повній мірі погоджується із наданим висновком органу опіки та піклування стосовно доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , оскільки судом достеменно встановлено невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно ОСОБА_3 , що і не заперечувалось стороною відповідача за первісним позовом.

Як роз`яснено у пунктах 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008р. по справі "Савіни проти України" зазначається "що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Встановивши обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав, які б вказували на можливість відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки наявні у справі докази свідчать про невиконання батьком своїх батьківських обов`язків та про його усвідомлене небажання їх виконувати й надалі.

Оцінивши наявні у справі докази та встановлені судом обставини, суд вважає обґрунтованими та доведеними підстави позовних вимог про позбавлення батьківських прав і приходить до висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав в повній мірі відповідатиме інтересам неповнолітньої дитини.

Відповідно до положень ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами 2, 3 ст. 166 СК України передбачено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Згідно ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За змістом ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Аналіз указаних положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що праву дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов`язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини.

За відсутності домовленості між батьками щодо способів виконання обов`язку утримувати дитину (частина перша статті 181 СК України), передбачене законом право отримання аліментів на дитину одним із подружжя, не залежить від того перебувають батьки дитини у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного.

Згідно ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Визначаючи розмір аліментів, які має сплачувати відповідач на утримання своєї неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі, суд враховує наступне:

- стосовно стану здоров`я та матеріального становища дитини, суд зазначає, що сторонами у справі не подавалось будь-яких доказів щодо незадовільного стану здоров`я дитини та не подавалось доказів на підтвердження розміру заробітку позивача, яка за твердженням останньої отримує невеликий дохід;

- стосовно стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, суд зазначає, що будь-яких доказів на підтвердження задовільного або незадовільного стану здоров`я платника аліментів сторонами суду не подавалось. Визначаючи розмір аліментів судом враховується відсутність даних про конкретний розмір отримуваного платником аліментів щомісячного доходу, при цьому суд приймає до уваги пенсійний вік платника;

- стосовно наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, дочки, сина, суд виходить з того, що сторони на наявність таких обставин при визначенні розміру аліментів не посилались і їх доказами не підтверджували;

- наявності на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав судом не встановлено;

- крім того, судом враховується відсутність будь-яких даних про здійснення стягнень з відповідача за будь-якими іншими рішеннями суду, виконавчими документами, кредитними зобов`язаннями тощо.

Будь-яких інших обставин, передбачених ст. 182 СК України судом не встановлено та сторонами у справі не доводилось і не заперечувалось.

Врахувавши всі зазначені вище обставини справи, суд приходить до висновку, що з метою дотримання вимог закону про те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, визначений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, враховуючи рівність обов`язків обох батьків щодо матеріального забезпечення дитини, а також вимоги закону про те, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, заявлений до стягнення розмір аліментів у сумі 1500,00 грн. щомісячно підлягає до задоволення, оскільки саме вказана сума із застосування математичного заокруглення відповідає 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і відповідно не може бути зменшена.

ОСОБА_1 просить встановити датою початку стягнення аліментів день пред`явлення позову.

Такі вимоги позивачки є законними, оскільки відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Крім того, суд роз`яснює сторонам у справі, що згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Ураховуючи положення ст. 141 ЦПК України підлягають розподілу між сторонами понесені ними судові витрати.

Оскільки у задоволенні зустрічного позову судом відмовлено в повному обсязі понесені ОСОБА_2 судові витрати стягненню з ОСОБА_1 не підлягають.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Із матеріалів справи вбачається, що при поданні до суду позову про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів ОСОБА_1 був сплачений судовий збір у розмірі 243,60 грн. і ураховуючи, що первісний позов судом задоволений вказана сума сплаченого судового збору підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 здійснила оплату послуг професійної правничої допомоги у розмірі 15000,00 грн.

Оцінивши надані представником ОСОБА_1 договір про надання правової допомоги від 29.07.2020 року, акт виконаних робіт та прибутковий касовий ордер №137/20 від 29.07.2020 року, суд дійшов висновку, що сплачена ОСОБА_1 сума у розмірі 15000,00 грн. за надання послуг професійної правничої допомоги підлягає стягненню з ОСОБА_2 , оскільки позов ОСОБА_1 судом задоволено в повному обсязі, вказані витрати пов`язані з розглядом справи, а їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору і значення справи для сторін, а дійсна сплата витрат підтверджується належними доказами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 89, 133, 137, 141, 263-265, 354, 355, 430 ЦПК України, ст.ст. 5, 7, 19, 121, 123, 125, 126, 134, 136, 141, 150, 164, 165, 166, 180, 181, 182, 184, 191, 192 СК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп., щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18.06.2015 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Дніпровський районний у м. Києві Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про оспорювання батьківства, анулювання актового запису про встановлення батьківства - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з надання професійної правничої допомоги у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 04.01.2021 року.

Учасники справи:

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (м. Київ, вул. Краківська, 20, код ЄДРПОУ 37397237);

Третя особа - Дніпровський районний у м. Києві Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (м. Київ, бул. Верховної Ради, 8/20, код ЄДРПОУ 26088676).

Суддя -