Рішення № 94002745, 05.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2021 року м. Київ № 640/23351/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ-ЛТД"

до Головного управління ДПС у м. Києві,

ОСОБА_1 ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ-ЛТД" (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, код ЄДРПОУ 33546858) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення Головного управління ДПС у м. Києві Шут Наталії Дмитрівни з підписання і надіслання Товариству з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ-ЛТД" податкового повідомлення-рішення від 28.10.2019 №017918410 Головного управління ДПС у м. Києві;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 28.10.2019 №017918410.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 25.05.2016 Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняла рішення №485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Таким чином, 2016 рік є останнім звітним періодом Позивача, а у цьому звітному періоді доходи ТОВ "НІКЕЯ-ЛТД" не перевищували 20 мільйонів гривень, і, зважаючи на припис п.22 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України, положення абзацу сьомого пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу у чинній станом на 01.01.2015 редакції, задекларовані Позивачем об`єкти оподаткування податком на прибуток підприємств за результатами діяльності у звітному періоді 2016 році та п.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього ж Кодексу, застосування до Позивача положень п. 120.1 статті 120 цього Кодексу за неподання податкової звітності з податку на прибуток підприємств за звітний період І півріччя 2019 року є передчасним і суперечить принципу правової визначеності, який є елементом верховенства права.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач 1 надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог та зазначив, що відповідно до даних, які містяться у фінансовому звіті суб`єкта малого підприємництва ТОВ "Нікея-ЛТД", доходи товариства за 2018 рік становили 37566189,00 грн. Зважаючи, що позивачем не було подано до контролюючого органу податкову декларацію платника податку на прибуток за І квартал 2019 року, відповідачем вже було застосовано до останнього штрафну санкцію у розмірі 170,00 грн., а ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1 020, 00 грн. за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Позивач у відповіді на відзив звернув увагу, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви та наголошено, що 2016 рік був останнім звітнім податковим періодом для позивача.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

19 вересня 2019 року посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку з питань своєчасності подання податкової декларації з податку на прибуток за півріччя 2019 року ТОВ "Нікея-ЛТД", за результатами якої складено акт від 19 вересня 2019 року №335/26-15-04-10-20-335-46858.

Актом перевірки встановлено порушення вимог підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України внаслідок неподання/несвоєчасне подання ТОВ "Нікея-ЛТД" податкової декларації платника податку на прибуток за півріччя 2019 року, відповідальність за що передбачена пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

Висновок відповідача ґрунтується на тому, що відповідно до пункту 137.4 статті 137 Податкового кодексу України податковим (звітним) періодом для платників загальної системи оподаткування, у яких річний дохід від будь-якої діяльності за попередній річний звітний (податковий) період перевищує 20 мільйонів гривень, є календарний квартал. Згідно з підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація з податку на прибуток подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

Не погодившись з висновками відповідача, зробленими в акті перевірки, позивач засобами поштового зв`язку направив до контролюючого органу заперечення від 11 жовтня 2019 року №141,

Листом від 24.10.2019 №31051/10/26-15-04-10-08 Головне управління ДПС у м. Києві повідомило позивача, що висновки акту камеральної перевірки від 11.09.2019 №335/26-15-04-10-20-335-46858 залишено без змін.

На підставі виявлених порушень 28 жовтня 2019 року Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №017918410, яким до ТОВ "Нікея-ЛТД" застосовано штрафні санкції в сумі 1 020, 00 грн за платежем "податок на прибуток приватних підприємств".

Не погоджуючись із діями посадової особи щодо підписання та направлення зазначеного податкового повідомлення-рішення позивачеві та вважаючи протиправним таке податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 49.2 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

З аналізу наведених норм вбачається, що безумовним обов`язком платника податків є подання до контролюючого органу податкових декларацій щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

За змістом пункту 137.4 пункту 137 Податкового кодексу України податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених пунктом 137.5 цієї статті, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду, крім:

виробників сільськогосподарської продукції, які можуть обрати річний податковий (звітний) період, який починається з 1 липня минулого звітного року і закінчується 30 червня поточного звітного року.

Для цілей оподаткування податком на прибуток до підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, належать підприємства, дохід яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній податковий (звітний) рік перевищує 50 відсотків загальної суми доходу;

у разі якщо особа ставиться на облік контролюючим органом як платник податку протягом податкового (звітного) періоду, перший податковий (звітний) період розпочинається з дати, на яку припадає початок такого обліку, і закінчується останнім календарним днем такого податкового (звітного) періоду;

якщо платник податку ліквідується (у тому числі до закінчення першого податкового (звітного) періоду), останнім податковим (звітним) періодом вважається період, на який припадає дата ліквідації.

У свою чергу, пунктом 137.5 статті 137 Податкового кодексу України передбачено, що річний податковий (звітний) період встановлюється для таких платників податку:

а) платників податку, які зареєстровані протягом звітного (податкового) року (новостворені), що сплачують податок на прибуток на підставі річної податкової декларації за період діяльності у звітному (податковому) році;

б) виробників сільськогосподарської продукції;

в) платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), за попередній річний звітний (податковий) період, не перевищує 20 мільйонів гривень. При цьому до річного доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначеного за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

З аналізу наведених норм вбачається, що для платників податків, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), за попередній річний звітний (податковий) період, перевищує 20 мільйонів гривень, податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених пунктом 137.5 цієї статті, є квартал.

Водночас підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України установлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, та не заперечувалось позивачем під час надання відповіді на відзив, згідно даних, які містяться у фінансовому звіті суб`єкта малого підприємництва ТОВ «Нікея-ЛТД», поданому до контролюючого органу 26.02.2019 №41413, доходи овариства за 2018 рік становили 37 566 189, 00 грн.

Позивачем не заперечуються ті обставини, що ним у встановлений строк не було подано декларацію з податку на прибуток приватних підприємств за півріччя 2019 року.

Натомість, товариство пояснює неподання звітності наслідком прийняття 25 травня 2016 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві протиправного і скасованого з 26 грудня 2018 року рішення № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Суд вважає указані доводи позивача безпідставними, позаяк останні суперечать положенням пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, яким встановлено обов`язок платника податків подавати до контролюючого органу податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Також суд звертає увагу, що скасування реєстрації платника податку на додану вартість не впливає на обов`язок платника податків декларувати отриманий дохід.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято після розгляду контролюючим органом заперечень позивача на акт перевірки, про що зазначено судом вище.

Підпунктом 47.1.1 пункту 47.1 статті 47 Податкового кодексу України визначено, що відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, резиденти або нерезидент України, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Відповідно до пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Враховуючи, що ГУ ДФС у м. Києві вже приймалось податкове повідомлення-рішення від 04.07.2019 року №0550941212 про застосування штрафу у сумі 170,00 грн. та наразі встановлено, що позивачем у встановлений Податковим кодексом України строк не було подано до контролюючого органу декларацію з податку на прибуток приватних підприємств за півріччя 2019 року, тобто повторно вчинено дії щодо неподання декларації, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно та скасуванню не підлягає, що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення Головного управління ДПС у м. Києві Шут Наталії Дмитрівни з підписання і надіслання Товариству з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ-ЛТД" податкового повідомлення-рішення від 28.10.2019 №017918410 Головного управління ДПС у м. Києві, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

В контексті наведених правових норм суд зазначає, що дії відповідача 2 щодо підписання та надіслання податкового повідомлення-рішення не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, а тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування виконано та доведено правомірність дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Суддя Вєкуа Н.Г.