Рішення № 94002208, 05.01.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2202/20

РІШЕННЯ

іменем України

05 січня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування рішення, вимоги, визнання дій протиправними, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Хмельницькій області про застосування штрафних санкцій від 21.08.2018 №0157441305/1049; визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Хмельницькій області про нарахування боргу (недоїмки) №Д-2541-23 від 17 лютого 2020 року на суму 38075,94 грн; визнати протиправними дії ГУ ДПС у Хмельницькій області у видачі ОСОБА_1 відомостей та витребувати відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року ОСОБА_1 - нульовий дохід; Зобов`язати повернути примусово стягнуті кошти в розмірі 3126 грн ОСОБА_1 ; стягнути моральну шкоду на користь ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно прийнято податкову вимогу №Д-2541-23 від 17 лютого 2020 року на суму 38075,94 грн, оскільки позивач з другого кварталу 2013 року не здійснювала підприємницької діяльності, та відповідач був повідомлений письмово про даний факт.

Вказує, що усі платежі зі сплати єдиного податку були внесені своєчасно. Позивач зазначила, що переплата з єдиного податку на даний час складає 1222,00 грн та 1326,81 грн, що підтверджено рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №2240/2665/18 від 31.10.2018. Позивач також зазначила, що роками не подавала звітності про виплачені доходи з ознакою доходу "157" не направляла декларації до податкового органу, при цьому відповідач мав би ініціювати процедуру ліквідації такого ФОП.

Позивач також зазначила, що відповідач примусово стягує частину її заробітної плати в рахунок оплати ЄСВ. Оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, сплачував роботодавець.

Вважає оскаржувані рішення та дії відповідача протиправними, а тому звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 02.11.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому останній зазначає, що у ФОП ОСОБА_1 рахується заборгованість в ІКП по платежу 71040000 "Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність".

Відповідач зазначає, що до 01.10.2013 року функції адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виконували органи Пенсійного фонду України. З 01.10.2013 року дані функції були передані Державній фіскальній службі України. При передачі особових рахунків платників ЄВ, за ФОП ОСОБА_1 був переданий залишок несплачених сум єдиного внеску в розмірі 1618,91 грн.

З 01.10.2014 і на даний час ФОП ОСОБА_1 перебуває на загальній системі оподаткування. Згідно п.49.2 статті 49 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Враховуючи зазначене, по строку нарахування єдиного внеску 09.02.2018 року за 2017 рік в ІКП нарахована сума ЄВ в розмірі 8448,00грн. із розрахунку мінімальної заробітної плати за 2017 рік (3200,00грн.*22%=704,00грн. в місяць).

Тому, у зв`язку з наявністю заборгованості по єдиному внеску в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в сумі - 38075,94 грн., було сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 року №Ф-2541-23 рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцем реєстрації, яка вручена платнику податків.

Відповідач також зазначив, що в обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди, позивач не надав суду жодного доказу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а тому ці вимоги не підлягають задоволенню.

Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 30.05.2000 була зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця.

Згідно інформаційної системи Державної Податкової служби України "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Хмельницькому як фізична особа - підприємець з 08.06.2000 за №2265.

Згідно поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування №12950/11 від 20.01.2012 ФОП ОСОБА_1 перебувала на спрощеній системі оподаткування - платник єдиного податку 2 групи за ставкою 20% з 01.01.2012 по 30.09.2014.

Як стверджує відповідач, що ФОП ОСОБА_1 виключено з Реєстру платників єдиного податку 30.09.2014 на підставі рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку від 30.09.2014 за №216 у зв`язку з наявним податковим боргом протягом двох послідовних кварталів. Станом на 30.09.2014 борг становив 935,75 грн.

Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 року №Ф-2541-23 про сплату позивачем недоїмки у сумі 38075,94 грн зі сплати єдиного соціального внеску та направлено платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи те, що позивачем було допущено порушення в частині несвоєчасної сплати (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 23.04.2013 по 20.04.2018 ГУ ДПС у Хмельницькій області застосовано штрафну санкцію до відповідача в розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум та прийнято рішення від 21.08,2018 №157441305/1049 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Позивач не погоджуючись з винесеним рішенням та вимогою відповідача, вважає їх протиправними оскільки вважає, що за позивача єдиний соціальний внесок за спірний період сплачував роботодавець.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно пп.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно статті другої Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Стаття перша цього Закону визначає такі поняття, як застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. А також, страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Суд звертає увагу, що з огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд відхиляє доводи відповідача, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), оскільки це суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску відповідно до Закону №2464-VI.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18.

Суд також звертає увагу відповідача на те, що за встановленими судом обставинами, зокрема з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів від 20.09.2019 №23065/22-01-58-08 по ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 30.06.2019 встановлено, що позивач отримувала заробітну плату у ТОВ "УДМ" за І квартал 2018 року в сумі 13610,00 грн та за ІІ квартал 2018 року в сумі 2256,00 грн.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Відповідач, у відзиві про наявність таких доходів не зазначав, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом спірного періоду доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ "УДМ", не підлягають доказуванню.

При цьому, жодних доказів про сплату єдиного внеску за позивача роботодавцем чи ним самостійно за період з 2014 року по 2017 роки до суду не надано.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що контролюючий орган діяв протиправно, а висновки такого органу в свою чергу не відповідають дійсним обставинам справи, а тому суд вважає що податкова вимога винесена ГУ ДПС в Хмельницькій області від 17.02.2020 №Д-2541-23 є протиправною та підлягає скасуванню, в частині нарахування податкового боргу по єдиному внеску за І,ІІ квартали 2018 року , а отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про скасування рішення ГУ ДПС у Хмельницькій області про застосування штрафних санкцій від 21.08.2018 №0157441305/1049 суд зазначає наступне.

Відповідачем 21.08.2018 року було винесено рішення №0157441305/1049 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на суму 2918,96 грн в тому числі штраф у розмірі 161,91 грн та пеня у розмірі 2757,05 грн. Дане рішення було відправлене засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 22.08.2018. Як вказує відповідач, що дане рішення отримано ФОП ОСОБА_2 особисто 27.08.2018.

Позивач 28.08.2018 було направлено скаргу до ГУ ДФС у Хмельницькій області, в якій ОСОБА_1 не погодилась з винесеним рішенням та просила прийняти скаргу до розгляду та надати в термін наданий законом відповідь на подану скаргу.

Зазначену скаргу ОСОБА_1 від 28.08.2018 ГУ ДФС у Хмельницькій області було отримано 29.08.2018, зокрема представником ОСОБА_3 , що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення.

Суд звертає увагу відповідача, що згідно ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" врегульовано, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Керівник (його заступник або уповноважена особа) податкового органу може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника єдиного внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника єдиного внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику єдиного внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.

Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов`язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.

Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів.

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що строк на оскарження рішення про нарахування пені складає 10 календарних днів з моменту його отримання, або протягом того ж строку, з моменту винесення рішення за результатами оскарження вимоги про сплату єдиного внеску до податкового органу вищого рівня.

Отже, юридичним наслідком порушення податковим органом встановленого Законом або продовженого рішенням керівника податкового органу (його заступника) строку розгляду скарги платника податків, тобто ненаправлення впродовж цих строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника з наступного за днем закінчення зазначених строків дня.

Суд встановив, що позивач скористалася правом досудового врегулювання спору, та оскаржила спірне рішення від 21.08.2018 №0157441305/1049 до ДФС України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Визначений Законом 20-денний строк для прийняття вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги або рішення про продовження строків розгляду скарги сплив 19.09.2018.

Оскільки податковим органом не прийнято та не направлено ФОП ОСОБА_1 впродовж 20-денного строку вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги , тому скарга позивача від 28.08.2018 є такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення зазначених строків дня.

Враховуючи наведене вище, суд вважає що за таких обставин рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області про застосування штрафних санкцій від 21.08.2018 №0157441305/1049 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання повернути примусово стягнуті кошти в розмірі 3126,00 грн ОСОБА_1 суд враховує наступне.

Суд звертає увагу позивача, що вказана вимога є на думку суду необґрунтованою, оскільки примусове стягнення частини заробітної плати ОСОБА_1 в розмірі 3126,00 грн. здійснювалося органом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження в порядку примусового виконання рішення.

Відповідно до ч.5 ст.25 Закону № 2464-VI вимога податкового органу про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Згідно п.15 Закону № 2464-VI, рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.

Суд зазначає, що повернення примусово стягнутих коштів в розмірі 3126,00 грн ОСОБА_1 є вимогою на майбутнє, оскільки вказані дії буде можливо здійснити після узгодження позивачем боргу по ЄСВ згідно оскаржуваних рішень.

Суд також звертає увагу позивача, що позовна вимога про визнання протиправними дій ГУ ДПС у Хмельницькій області у видачі ОСОБА_1 відомостей та витребувати відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року ОСОБА_1 - нульовий дохід, не підлягає до задоволення, оскільки як встановлено з матеріалів справи відповідачем на заяву позивача від 11.02.2020 було надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про суми виплачених доходів за період з 01.01.2019 по 31.12.2019.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України, якою визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, приписами ч.ч 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України де передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини частина 1 статті 1167 Цивільного кодексу України).

Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктами 4, 5 зазначеної постанови у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Дану частину позовних вимог позивач мотивував тим, що неправомірними діями відповідача, йому нанесено моральні збитки.

З урахуванням обставин справи, наявних у справі письмових доказів факт заподіяння моральної шкоди позивачем не доведено, позаяк позивачем не зазначено, в чому саме полягають моральні страждання, їх характер та тривалість, з яких міркувань останній виходив визнаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Враховуючи наведені вище обставини суд вважає що вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди позивачем не доведена, а отже задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування рішення, вимоги, визнання дій протиправними, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області про нарахування боргу (недоїмки) №Д-2541-23 від 17 лютого 2020 року на суму 38075,94 грн, в частині нарахування єдиного внеску за І, ІІ квартали 2018 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 21.08.2018 №0157441305/1049.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , ідентифікаційний код - 43142957)

Головуючий суддя О.П. Шевчук